Прощати зраду - слабкість або благородство?.

Сенсаційний - у науковому плані - випадок стався в США: з різницею в кілька хвилин народилися хлопчики, батьками яких були як незаконний (цивільний) чоловік, так і зовсім кримінальний коханець! Спершу все йшло гладко, але через кілька місяців (тут я хочу точно процитувати джерело) "мати запідозрила недобре, оскільки близнюки були несхожі обличчям". Була проведена ДНК-експертиза, яка і встановила подвійне батьківство, що відбувається в природі з ймовірністю 1 шанс на мільйон!
Тут би й розгорітися кривавої драми, коли рогоносець влаштовує дезматч-вендету і знаходить співчуття у публіки, але обдурений чоловік. .. простив матусю! Блудниця з цього приводу заявила: "Я щодня радію, що ДНК-експертиза не зруйнувала нашу сім'ю". І далі - чудова сентенція: "Я визнала свою помилку і взяла відповідальність за неї". Звучить офігенно, але як це виражається на практиці?! Коли припирають до стінки мужика, він традиційно відкуповується ювеліркою, шубою або машиною - дуже багатьом жінкам ця "жертва" реально допомагає пробачити зрадника. А як виглядає "відповідальність" жінки? Заборонені досі види близькості, які й були такими саме для легалізації в надзвичайний життєвий період? Адже, мабуть, кожен чоловік зможе розповісти про свої "примхи", які задовольнялися лише в його день народження чи ще за винятковому приводу.


Все-таки дуже хитрі тварини - ці жінки.
Але питання я поставлю важливіше: чи є прощення зради шляхетним вчинком чи це просто прояв лузерстві і духовної слабкості? Адже людина, яка перекидався в ліжку на стороні, перш за все, не поважав свого офіційного партнера - можна пишномовно назвати це "зрадою", але слово "неповагу" буде найбільш точним. І чи варто прощати того, хто і так тебе не поважає, а отже, і не потребує прощення?
Звичайно, в житті все складніше - людині дуже страшно що-небудь міняти тільки силою свого власного рішення. І начебто правда на твоєму боці, і ситуація однозначно зрозуміла, а порвати раз і назавжди для дуже багатьох так і не виходить. Це слабкість? Або завуальований під гру в благородство чіткий резон? Принаймні, героя сьогоднішньої документальної історії - обманутого чоловіка з чорного кварталу - я зрозуміти не можу. Він визнав чужу дитину, хоча і залишив за ним право знати, що той народжений від іншого чоловіка. Сильні почуття до тієї, що може їх легко розтоптати перепіхом? Не розумію.

Сергій Стиллавин