«А це ваша дитина».

Спочатку була "Вся моя вагітність" , але як все вагітності , вона закінчується. І настає момент Народження.

18.09.2006

Ну все. Завтра йдемо здаватися в пологовий будинок. Пакети зібрані і пронумеровані. Влаштуємо сьогодні фотосесію пузіко, щоб пам'ятати, як здорово було бути вагітною.

19.09.2006

Стоїмо в пробці. Довго вже стоїмо - час підтискає ... Що робити? Пакети в зуби, виходимо з автобуса і йдемо в пологовий будинок пішки. Ну нічого, піші прогулянки корисні для вагітних.

У приймальному покої швиденько прощаюся з чоловіком, перевдягаюся і чекаю лікаря. Нас там троє таких - глибоко вагітних - виявилося. Знайомимося, тому що лікаря все немає і немає. Одна жінка прийшла за другим дитятком, старшої дочки вже 18 років. Збирається кесаря ??через сильний варикозу. Друга жінка - така підтягнута, з акуратним маленьким животиком - вже двічі мама, прийшла за довгоочікуваної донькою. На швидкої привезли ще одну сумну молоду беременюшку - тиск високий ...

Ось і лікар прийшов! Нас усіх чотирьох оглядають, заповнюють картки і відправляють в патологію. У патології все так чистенько, гарненько. На стінках фотографії новонароджених та їхніх щасливих мам. Коридорами неспішно прогулюються Пузіков. Втомлена сестричка знайомить мене з розпорядком дня. Підйом, аналізи, температура, тиск, вагу, сніданок, процедури, обхід лікарів, обід, полуденок, вечеря, тиск, процедури .... А ось і моя палата. Чотири ліжка, тумбочки, стіл, стільці, раковина ... Сусідки. Одна безперервно тріщить по телефону - вона на збереженні лежала і сьогодні виписується. Друга вже більше тижня тут тусується в очікуванні пологів і їй явно набридло знайомитися з прибулими. Третя, теж Оля, надійшла незадовго до мене. На збереження. Ну що ж. Все дуже навіть непогано. Лежимо. Чекаємо-с ...

20.09.2006

Сьогодні мій день народження. Ось також і моя мама 25 років тому лежала у пологовому будинку і чекала малюка. І теж хлопчика чекала. А вийшла я ... Ааа, відпустіть мене додому! До чоловіка!

Всіх сьогодні оглядає зав. патологією - дуже приємна тіточко. Навіть з днем ??народження мене привітала! Сказала, що все йде чудово. Пообіцяла завтра на кріслі подивитися. Скільки я чула про це огляді! Одні кажуть, що це страшенно боляче, інші скаржаться на сильну кровотечу після цього ... Але всі сходяться на тому, що огляд стимулює родову діяльність. Так що чекаю цього моменту зі страхом і нетерпінням одночасно.

21.09.2006

Чорт, як боляче! ... Шийка м'яка, до пологів готова. Малюк лежить правильно, у нього все добре. ПДР 25 вересня. Це ж ще 4 дні! Відпустіть чи що мене додому на вихідні ... Не відпускають - кажуть, що цілком можу народити прямо сьогодні ... Скоріше б уже.

Крові ... Еее ... Це мабуть пробка. І що тепер робити?! Чекаємо-с ...

О, це щось новеньке! Ритмічні скорочення в низу живота. Трохи хворобливі, з інтервалом в 7 хвилин. Невже сутички?! Почекаю ще. Швидше за все, це провісники. Не буду даремно турбувати медсестру, краще буду схожий по коридору.

Дві години ночі вже. Всі сплять. А я не можу заснути. Ритмічні скорочення не припиняються, але й не наростають. Піду розбуджу сестру. «Що у тебе? Сутички? Ти впевнена? Ну, давай подивимося ... Ну так схваточкі слабенькі. Давай укольчик но-шпи і спатоньки? Про всяк випадок клізму зробимо? Через дві години не заснеш - підемо в родову ..»

Чотири години. «А? Що? А, це ти ... Ну що, не заснула? Гаразд, збирай речі. З собою гігієнічні приналежності, кухоль, ложку, телефон ». Перевдягаюся в фірмову сорочку і вистрибом лину за медсестрою. Мені так радісно, ??що я готова розцілувати цю буркотливу незнайому жінку.

Ось вона - родова. Двомісна. Дві кушетки, між ними два пологових столу. Столик для новонародженого. Голі стіни, тільки на одній картинка «Здрастуй, малюк!» - Так зворушливо ... На другий кушетці хтось тихо стогне. Добрий дядечко-лікар ускочив мені укол і звелів спати. Я слухняно заснула ...

22.09.2006

«Де це я? І хто це так кричить? »Я в родовий, кричить сусідка. І ще хтось у сусідній родової.


А в мене тиша ... Сутички припинилися. Ну от .... Сусідку перевели на стіл. Пара хвилин і закричав малюк. Я реву від щастя за нове життя і молоду матусю. У сусідній родової теж лунає дитячий плач і радісний крик породіллі. Заглядаю туди - жінка з варикозом, з якою ми познайомилися в приймальному покої, притискає до себе крихітний грудочку і плаче. Їй зараз ніхто не потрібен. Подумки вітаю її і тихенько йду.

Ось і мій дядечко-лікар. «Як справи? - Чудово! Можна, я повернуся в патологію? - Ну вже немає! Сутички є, хоч і слабкі. Лежи, народжуй! »Так що залишаємося тут. Тільки переїжджаємо з пологового залу в палату.

У палаті нудно ... Десь далеко кричать породіллі і, час від часу, новонароджені. Ніхто не заходить до мене. Намагаюся прогулятися по коридору, але кожна зустрічна медсестра наполегливо радить мені повернутися до палати і не втручатися під ногами. Мені дуже сумно ...

Ура! Сусідку підселили, тепер є з ким поговорити. Балакаємо про всяку нісенітницю. У мене, як і раніше тиша, а в сусідки вже потуги почалися. Її переводять в родову. Знову сумно. Ну чому всі народжують, а я ні! Так не чесно! Реву ... Приходить медсестра і лає мене. Каже, щоб взяла себе в руки, а то дитинці не вистачає кисню. Мені шкода малюка і від цього я реву ще сильніше ... Дзвоню чоловікові і скаржуся йому на життя ... У коридор вивозять мою сусідку. У неї дівчинка.

10 вечора. Ура! Сутички посилилися ...

23.09.2006

Опівночі приходить тітка-лікар, хвалить мене. Каже, що через дві години проколе міхур, якщо сам на той час не розірветься.

Через дві години мене дивляться на кріслі знову. Цього разу крім тітки-лікаря присутній і студентка-практикантка. Я так рада, що процес пішов, що мені все одно, хай хоч двадцять чоловік дивляться! Студентка, мабуть, двієчниця. Тітка-лікар суворо запитує її: «яке розкриття?», Я теж так суворо дивлюся: «яке?». А вона боязко так говорить «ось таке» і показує на пальцях. Тітка-лікар сміється. Мені каже, що розкриття два пальці, зараз проколів міхур. Сутички повинні посилитися після цього. Проколює. Зовсім не боляче, тільки вод зовсім немає. У картці роблять запис - «маловоддя, плоский плодовий міхур».

переїжджаю в родову. На ту ж саму кушетку, на якій провела минулої ночі. Ось тепер стало дійсно боляче. І поруч нікого. Покричить, мабуть ... Не допомагає. Приходить зла медсестра. Каже, що кричати не треба. Треба дихати - глибокий вдих через ніс і повільний видих через рот. Дихаю. Здається, допомагає. Тільки все одно дуже боляче ...

тужить. Тужитися не можна - шийка не до кінця розкрилася ще. Ага, їм легко говорити! Треба продихати сутичку.

Кайф! Дозволили тугіше. Швиденько перелазить на стіл, ноги в упори, руками тримаємося за поручні. На сутичку тужімся три рази. Поїхали. Не виходить ... Зовсім ніяк. Не можу! Треба. Треба - адже малюкові ще важче, ніж мені ... «Ми зробимо тобі епізіотомія». Так ріжте вже! Різкий біль у місці розрізу і плач дитини. Моєї дитини.

Час народження 7 ранку рівно. Хлопчик. Вага 3480 г, зріст 52 см. 7/7 по Апгар.

«Куди ви його забирайте?! - У ПІТ - Навіщо?! Що з ним?! - У дитини гіпоксія, нічого страшного ...»
Мене довго і боляче зашивають. А я балакаю невтомно про те, як я щаслива, і які лікарі молодці, і як життя прекрасне ... Всі сміються і радіють разом зі мною.

Дуже хочеться пити. Пляшка з водою залишилася в патології, тут пити нічого. Приносять сніданок. Заберіть від мене це! Дайте чай!

Ну що, пора порадувати тата і бабусь? А заодно і всіх друзів-знайомих розбудити раннім суботнім ранком. Самим чудовим вранці в моєму житті!

Що я відчуваю? Полегшення, щастя, порожнечу ... Лежу в коридорі на каталці і дивлюся на свої ноги. Лежу на спині і бачу ноги. Поверніть мій великий красивий пузік !!!

Їдемо кудись ... Післяпологове відділення. Палата інтенсивної терапії. Акуратненько вивантажує мене з каталки. Оглядаємося. Ліжко, тумбочка, раковина, інкубатор. . Це. Мій. Дитина. А я його мама ...

З цього моменту пройшов майже рік. Цілий рік поруч з нашим малюком. А попереду ще багато-багато щасливих відкриттів і незабутніх моментів. Спасибі тобі, синку, що ти у нас є ...