Як ми народили нашу дівчинку.

Дочка у нас бажана. Вже не знаю, чому, але тато хотів саме дівчинку, вона і вийшла.

Спочатку, як у всіх, напевно, виникла купа питань: коли вставати на облік, що можна, а що не можна ... Стала розшукувати інформацію, читала статті та рекомендації на ю-мамі. Практично відразу усвідомила для себе, що буду народжувати вдома. Тільки от не знала, до кого з цим питанням звернутися. Найцікавіше, що чоловік відреагував цілком спокійно, коли я запитала про його ставлення до домашніх пологів. Я навіть здивувалася. Він тільки сказав: «Роби так, як тобі краще і спокійніше».

Повідомила про вагітність своєму тренеру з танцю живота, щоб вона «доглядала» за мною. Ольга (так її звуть) відразу сказала, що дасть телефон акушерки, яка приймає пологи вдома. Тут я трохи розгубилася, адже я не говорила, де збираюся народжувати. На що Ольга відповіла: «Так це ж природно»

Під час вагітності я продовжувала займатися танцем живота, практично до 8 місяця , поки живіт не почав «заважати». Ще ми плавали в басейні.

Я взяла участь в загальноміському конкурсі для майбутніх мам, де стала однією з фіналісток і отримала звання «найромантичніша». Звичайно, від конкурсу отримала масу позитиву! У підготовці до фіналу мені дуже допомагав чоловік, за що йому величезне спасибі! Я єдина з учасниць не знала стать майбутньої дитини, точніше і не хотіла дізнаватися, щоб вийшов справжній «сюрприз».

До конкурсу ми з чоловіком встигли пройти курси підготовки до пологів в клубі «Юність ». Ходили займатися разом, і чоловікові і мені дуже сподобалося! Підсумкова робота (колаж-розповідь у картинках про наших очікуваннях) до цих пір висить у нас на стіні.

Дуже любив спілкуватися з «животиком» майбутній тато. Вони забавно грали: лялька висуне п'яту, а тато лоскоче, лялька сховає назад ...

Так всю вагітність я провела в чудовому настрої й гарному самопочутті. Ніяких токсикозів, набряків, тиску та іншої нісенітниці. Хоча добрі лікарі ставили загрозу передчасних пологів і призначали купу таблеток Але ось така я безвідповідальна, пила тільки вітаміни.

Багато проштудіювала книг, від Сірс, Грентлі Дік Ріда до Нікітіних і Соколовій. Ну, і звичайно, більше прислухалася до себе, своїх відчуттів.

День «Х» був намічений на початок лютого (за моїми підрахунками на 4 число). Але наше малятко захотіла до нас прийти раніше. Хоча я так сподівалася ... До останнього моменту думала, що передвісники.

13 січня опустився живіт, якраз вийшло, що за два тижні до пологів. А перед цим, у свій день народження (10 січня) я примудрилася втратити телефон. Але мало цим стурбована, тому що твердо вирішила ходити ще 3 тижні, а за цей час можна обзавестися новим. Це питання зважився швидко, тому що мені в подарунок мати прислала грошики (вона живе на Далекому сході, звідки я сама родом).

Для ляльки все вже приготувала, випрала, правда погладити так і не вдалося. Аптечка була зібрана. А ось пакет для пологового будинку не зібрала, вже дуже не хотілося, приготувала тільки документи (на крайній випадок). На щастя, він не став в нагоді.

За тиждень до пологів зустрічалися ю-мамським «клубом хочух» в кав'ярні. Правда, вагітних там вийшло більше.

... Все почалося, мабуть, з «мужетерапіі». Було це вночі 25 січня , після чого я до самого ранку майже не спала, прокидалася від так званого тонусу. Нічого не боліло, просто напруга матки стало відчутніше. Дивно, подумала я ... На сутички ніби не схоже (хоча порівнювати мені було ні з чим, тому що все в перший раз). Днем теж «прихоплювало», хоча набагато рідше, приблизно щогодини. Ну гаразд, думаю, напевно, це провісники Почитала, що з провісниками можна ще тиждень проходити і заспокоїлася. Кишечник теж дав про себе знати, але я подумала, з ким не буває?

Днем заїжджала в гості Оля ( Olisan ), вона зараз чекає хлопчика Попили чаю, поговорили, показала їй живіт, який від тонусу ставав «квадратним» ...

Увечері прийшов в роботи Льоша, я йому сказала про ці самі «провісники». Він усміхнувся: «Сьогодні народимо?» «Ну не знаю», - засміялася я.

Близько восьмої вечора стала засікати інтервали. Виявилося, що вже 10-7 хвилин у середньому. Згадала, що можна перевірити, помилкові сутички чи ні з допомогою ванни. У ванні добре ... Розслабляє ... Я навіть подрімати там встигла. Тільки ось «провісники» мої щось зовсім не припинялися. Постояла під душем ... Те ж саме, тільки ще відчутніше. Так, подумала я, щось тут не те. Треба терміново поговорити з Лялько Попросила вибачення за те, що я вмовляла її народитися в лютому. «Приходь, коли хочеш», - сказала я їй.

Ще не вірячи, що народжую, продовжувала залишатися незворушною. Час від часу поставала в колінно-ліктьову позу і спокійненько так дихала. Попросила чоловіка мене погодувати, тому що сильно є захотілося. Він зварив мою улюблену вівсяну кашку з родзинками (а сам казав - не вмію), смакота вийшла. Смішно було: стою в колінно-ліктьовий, потім швиденько сідаю поїсти, потім знову в «позу».

Ось тут мене відвідала геніальна думка - пора, нарешті, погладити «придане». Між справою попросила Льошу сходити в магазин за «стратегічним запасом» продуктів, які легко готувати (на випадок якщо все-таки народжую). Попередила, щоб він мене не втрачав, якщо засиджуся в туалеті (пардон). Включила праска, постояла спершись на табурет ... Погладила пелюшку, знову постояла ... Почала гладити одяг, але не тут то було, знову мене зігнуло навпіл. Прийшов з магазину чоловік, я вирушила «за адресою».


Так, на унітазі сутички легше переносити (я ще, наївна сподівалася, що це не вони). Не знаю, скільки часу пройшло, я, нарешті, вирішила дзвонити Юлі. Було вже пізно і хотілося дати їй поспати (чомусь думала, що народжу вранці). Сказала Льоші, що здається пора дзвонити. Він приніс телефон: «На, ти краще поясниш, що з тобою відбувається». При кожній спробі встати, все починалося знову. Я ще посиділа, як раптом щось «бумкнуло» (пам'ятаєте мультик про Вінні Пуха?). Це лопнув міхур і відійшли води.

«Ну, все, зворотного шляху немає, мабуть, народжуємо!», - Подумала я. Набрала номер Юлі: «Здається пора, сиджу, встати не можу ... еее ... зараз ... (перевела дух) ... Води відійшли». Вона запитує: «На промежину вже тисне ???». «Не знаю, кажу - мені вже скрізь тисне». «Швидко в колінно-ліктьову! Їду! "

Я побрела в кімнату, тримаючи те саме місце однією рукою, щоб нічого завчасно не випало Попросила чоловіка постелити одноразові пелюшки. Як виявилося, ми їх постелили не тим боком (ну не було у нас такого досвіду ще). Потім з Юлиної допомогою перевертали.

Тільки я опустилася на лікті і коліна, як мене почало тужити. Інстинктивно задихала «собачкою». «Леш, подихай зі мною, а?» Я вже не бачила, дихав він, напевно, дихав

Кожну потугу закривала очі і продишівала наскільки мене вистачало. Все-таки без Юлі народити не хотілось. Допомагало добре, але кілька разів все-таки мене «зривало» (не могла стримати потугу). Всього 4 потуги і приїхала Юля. Як потім вона сказала: «Якщо б ти ще там посиділа, довелося б вам самим ловити дитини».

Дуже хотілося пити і кидало в жар. Олексій раз у раз мене підпоюю водою, поки ми «старалися». Застосовувати спеціальне «потужній» дихання не довелося, матка працювала відмінно. Я лише допомагала голосом (сусіди, напевно, щось не те про нас подумали

Між потугами жартувала і веселила Юлю. Ось, що я видавала часом: «А це схоже на секс» (в якісь моменти справді було схоже). Або: «лоскітно »)))). Це коли Юля легенько витирала там щось. Мені дійсно стало лоскітно, моє дихання перемішувалося зі сміхом. Вже не знаю, як це виглядало з боку ...

До пологів я уявляла собі зовсім іншу картину. Я така зразкова, засікаю інтервали, мені дивляться розкриття шийки, ми вибираємо зручне положення, робимо масаж і все таке інше ... Єдине, що співпало, це моє бажання народити вночі і в напівтемряві. Хоча чоловік сумнівався, що Юля дозволить народжувати в пітьмі ... Це так - ліричний відступ.

У якийсь момент я попробувала вже трохи прорізати головку (це були складочки шкіри). Я до сих пір думаю, а в який же момент голова проходила тазові кістки? Напевно, це залишиться таємницею. Через деякий час почав «палити». Змастили все оливковою олією. Головка з'являлася, потім знову ховалася. Помітивши, що чоловік з інтересом спостерігає за процесом, я грізно «прогнала» його. Вибачилася вже після пологів, а він сказав, що встиг таки побачити все, що йому було цікаво Мені весь час здавалося, що моя дитина квапиться і я «хитрувала», тому що боялася порватися. На піку Юля підбадьорювала: «Ну, ще, сміливіше!», А я мотала головою і, посміхаючись, говорила, що боюся. Зараз навіть смішно згадувати ...

«розслаблює м'язи, ось так, розумниця, допоможи Ляльці ...» Де має боліти, я так і не зрозуміла. Саме запам'яталося відчуття - це коли «пекло». М'язи самі відпрацювали своє важка справа.

Як тільки народила голівку, дитинко вислизнула відразу вся, як рибка і тут же закричала. У мене ще майнула думка: чому ж я не впізнаю її голос? Юля знизу подала мені її.

«Це моє? Так швидко? Не вірю! ... Не вірю!! »- Вигукувала я.

Юля:« Ну що, хто там у вас? »

Папа: «Дівчинка !!!!»

Я:« Марина! »

Ось так, о третій годині ночі 27 січня з'явилася наша довгоочікувана дівчинка!

Доклали до грудей, Марішка відразу засмоктала. У якийсь момент тато навіть встиг нас сфотографувати. Потім я потихеньку поміняла положення, трохи тугіше і народилася плацента. Народили ми за 40 хвилин. «Класика», як сказала Юля.

Нас з малятком оглянули. У мене був тільки маленький разривчік, який навіть не довелося зашивати, та й крововтрата була мінімальною.

Поки я відпочивала, нашу дівчинку скупали разом з плацентою. Потім тато перерізав пуповину. Марішка виміряли і зважили, «майбутня модель» у нас вийшла - зріст 52 см, вага 3 кг. Юля ще раз її оглянула, зробила легкий масаж і Марина заснула

Я, з Юлиної допомогою, прийняла душ. Попили чаю, а потім ще й про шампанське згадали.

Подякували Юлю, і Леша пішов її проводжати (було вже майже 6 ранку).

Ух, як ми потім виспалися! Спали всі разом майже до 17 годин. Чоловік з цього приводу взяв кілька вихідних поспіль, за що йому дуже вдячна. Він доглядав за нами, годував мене і себе, загалом, робив усе, щоб ми відчували себе чудово! А на наступний день у нас була «сімейна» фотосесія! Спасибі величезне Олені С. ( Ле )!!!

Так чудово усвідомлювати, що ми дали життя маленької такої клітинці, яка виросла і перетворилася в нашу доньку-красуню! Це таке Чудо!

Я вдячна долі, чоловікові, і всім, хто допомагав з'явитися такого Диву! Окреме спасибі Юлі за чуйність, терпіння, розуміння і професіоналізм! Також дякую всім нашим друзям!

Донька наша вміє усміхатися з народження. А тато називає її Маринка-картинка

Нам трохи більше тижня, а здається, що минула вже ціла вічність! .. І так тепло стає на душі, коли розумієш - тепер ти Мама!

4.02.2008