Про ЗПСШ ....

До 36 років Микола Іванович вважав, що життя проходить не дарма. Бізнес приносив стабільний дохід. На пару з одним, ще в 90-і роки зайнялися торгівлею електронікою. Спочатку відкрили один магазин, потім навіть кілька. Дружина - красуня, розумниця, на 17 років молодше. Познайомилися вони дивно. Пару раз на місяць збирався він з друзями у кого-небудь на квартирі, проводили тематичні вечірки. Вечірки ці, як правило, закінчувалися погано. Повальне пияцтво і не тільки, зате було весело. І ось дивиться Микола Іванович якось затуманеним поглядом вдалину і бачить - сидить у нього на кухні дівчинка. Сидить, отак сумно з келиха коктейльчик потягує, з солістом однієї місцевої рок-групи, якого для веселухи теж запросили, про щось розмовляє. Ну, думає Микола, дівчина цікава, чому б і не познайомитися, тим більше вона все одно вже у нього вдома. Так і познайомилися. Дівиця виявилася Наташею, другокурсниця стройфака. А потім і одружилися. Дівиця - хороша, розумна з царем в голові, що ще для щасливого сімейного життя треба?

І розвинувся у нього на тлі раптової щасливого сімейного життя інстинкт гніздування. Вирішив Микола свою 2-х поверхову квартиру на 17 поверсі перебудувати. Ремонт зрозуміло - стихійне лихо за визначенням. Але тут і дивацтва якісь незрозумілі почалися. Тільки будівельники відремонтують йому, скажімо, ванну у відповідність із планом дизайнера і побажань замовника, як він на наступний день нових будівельників наймає і все заново переробляти починає. Ну, починає і починає. Прагнення до досконалості ще нікому не зашкодило, особливо, коли гроші на це досконалість є.


Але тут стала Наташа помічати й інші дивні речі. Улюблений плазмовий телевізор Микола останнім часом дивитися зовсім перестав, а електричний чайник включати не дозволяв. Толком теж нічого пояснити не міг. Ну а вже коли він всю побутову техніку з 17 свого поверху викинув, тут і психіатрична бригада під'їхала. Вчасно. Після госпіталізації Микола не притих, хоч і обкололі нещасного по повній програмі. Всі твердив, що напарник його Юрка стежить за ним, а у всіх електроприладах понаставив опромінювальні пристрої - зі світу вирішив зжити, паскуда. Месяцок рівно пролежав він на Сибірському тракті з діагнозом «гострий психоз», поки розібралися що до чого. А результати виявилися не втішними - хворів Микола сифілісом давно і всерйоз. За 10 років захворювання перейшло на нервову систему. Нейросифіліс - це не кіт чхнув. Про таких, як Микола, наші місцеві лікарі тільки в книжках читали, а хто старший в роки великої вітчизняної війни останній раз особисто спостерігали. Вилікувати не можливо, тільки й можна зробити, щоб захворювання далі не розвивалося. Інвалідність. Тут, як розібралися - так перевезли Миколи з психіатричного диспансеру в венерологічний. Просвітлення в мозку настав, Микола ніби як все усвідомив і зрозумів. Сидить він на прийомі у лікаря, спокійний, умиротворений навіть. Лікар його запитує:

-Ви знаєте, чому тут знаходитеся?

-Так, - каже Микола, - знаю.

-Ну і чому ж?

-Вимкніть, будь ласка, стільниковий телефон, поки ви цього не зробите, я не буду говорити.

-Чому?.

- Юрик може нас прослуховувати ...