Весняне загострення.

Не люблю весну ... Квітень особливо не люблю ... як то так по-життя вийшло чомусь. Ні, сльота там всяка, це, безумовно, не причина (тільки лише привід). Ще в школі, у старших класах, коли була закохана (як водитися в самого популярного хлопчика), сильно розлюбила весну. Дурість, звичайно, але ось адже запало в душу на все жізть! Ось уявіть:

Квітень, сонечко вже весело так підморгує, мовляв скоро літо, "кріпіться люди", крапель, струмочки невигадливі, можна понтуватися в спокусливих нарядах потихеньку (ну школа адже всеж .. .), приємна закоханість, заходи на шкільний дворик з метою "побудувати вічка" своєму "обоже" ... краса-а! (Така ностальгія накотилася е-ех!) Ну от, представили? ...


І ось на тлі всього цього благодушності і весняного ощущуенія, що "життя прекрасне" розмова на гойдалках:

Він (млосно): "Весна!"

Я (бадьоренько так):" Терпіти не можу весну "

Він (багатозначно):" Чого так? така пора ...."

Я (відчуваючи що здуру, але вже несе): "Авітаміноз!"

..............

Ось, така от сумна історія, зараз це просто частина спогадів, а тоді ... тоді я рвала на собі волосся і голосила що я ду-ура! ... потім закінчилася школа і все пройшло ... потім багато ще чого було ... а весну я так і не люблю!