Розповідь про народження Ганнусі.

Відверто кажучи, нічого незвичайного в моєму оповіданні немає, але все ж хочеться поділитися своєю історією з іншими.

Це була моя перша вагітність, яка довго і ретельно планувалася. І не без допомоги лікаря. Прекрасна жінка в усіх відношеннях, і як людина, і як фахівець Шумкова Ольга Володимирівна. Зауважу, що я не одна, кому вона зробила аналогічну допомогу (лікування). Я дуже вдячна за її ставлення до людей і профессіалізм. Без її допомоги у нас з чоловіком ні чого не виходило протягом двох років і ось, після двох років лікування довгоочікувана друга смужка на тесті!

Пологи почалися трохи раніше запланованого терміну, але враховуючи, що я в цей момент знаходилася в лікарні на збереженні, ні якого значення не мало. О 2 годині ночі відійшли води, за годину до цього я прокидалася від неприємного печіння внизу живота, після чого знову заснула, не надаючи цьому особливого значення.

У першу чергу обрадувала чоловіка нічним дзвінком, він бідненький всю ніч говорить, очей не стулив, а вранці на роботу. Потім швиденько зібрала свої речі і мене перевели в пологову кімнату. Хочеться відзначити для не народжували матусь, так як я регулярно перебувала на збереженні через сильні набряків, була добре підготовлена ??і обізнана, що можна брати з собою, як потрібно себе вести. У пологову кімнату взяла маленьку пляшечку питної води, не передати словами, але ті мами, які народжували самостійно і без особливих ускладнень зрозуміють мене. Після пологів особисто у мене пересохло так, що я ледве могла говорити, і я не уявляю як би я дотерпіли до того моменту, коли мене переведуть в палату і лише там я змогла б попити. А це в моєму випадку години три.

Сильні перейми в мене почалися о шостій годині ранку, до цього я рятувалася душем, рекомендую всім, хто може пересуватися до останнього, (просто деякі не можуть через крапельниць). Зауважу, що я народжувала в звичайному пологовому будинку № 14 на Уралмаші, де душова була спільна.

Я до останнього намагалася пересуватися, лише б не лежати, і те, коли не було вже сил ходити, я не лежала, а сиділа на «корточках", або в позі «раку» (це дійсно дуже допомагає). Яке було моє здивування, коли прийшов акушер, це був молодий чоловік і почав наполегливо укладати мене на спину! Це найболючіше становище.

Не віддаючи собі звіту, я йому трохи нагрубіянила, після цього я його на щастя більше не бачила. Наступного разу зайшла молода дівчина-акушер, оскільки на той момент у мене були досить болючі перейми (я «відключалася» між переймами) особливої ??уваги я на неї не звернула. Зайшовши до мене вдруге, вона з іронією промовила: «Дівчина, а ми випадково з вами не в одній школі навчалися?». На що я відповіла: «Катя це ти!». Яка була моя радість, не описати словами. Це виявилася моя однокласниця! Раніше ми з нею добре спілкувалися, але після школи не бачилися років п'ять. Приємно усвідомлювати, що поруч з тобою нехай не зовсім близька людина, такий як чоловік, мама або сестра, наприклад, але все ж таки!

За моральну підтримку, яку вона мені зробила, я буду все життя їй вдячна. Хочу відзначити, що раніше я була категорично проти присутності при пологах близької людини, а зараз тільки «ЗА». Після пізнавання один одного я почала її просити поставити мені знеболюючі ліки, до цього я твердо вирішила народжувати сама без всяких анестезій, щоб дитині не шкодити і собі, на що вона відповіла: «Яке знеболююче! Зараз ми з тобою швиденько самі народимо ».


Вона показала, яку позу прийняти, розповіла, як дихати і коли мені тужитися. «Коли з'явиться головка, підемо народжувати на стіл». І насправді я сама не очікувала, але принаймні, болі були не гострими, а процес йшов до завершення. Після правильних дій, головка з'явилася досить швидко. Мене швиденько поклали на стіл і з третьої потуги я народила! Дівчинка вагою 3,750 і зростом 52 см.

Це був найщасливіший момент! Коли мені на живіт поклали мою донечку, я ревіла від щастя і забула про весь біль і муки, у мене наче відкрилося друге дихання. Відчуття щастя переповнювало мене так, що я з працею (захлинаючись від сліз) відповіла, що плачу не від болю, а від щастя. Ні коли раніше, я ні чого подібного не відчувала! Це справжнє материнське щастя в перші хвилини самостійного життя моєї Ганнусі дивитися на неї, як вона, похріпивая, дихає, морщиться, борсається.

Коли її переклали на стіл для огляду, зважування та обмірювання, вона голосно заплакала, але швидко притихла, як-би прислухатись до мене, коли я почала їй щось говорити, сама не пам'ятаю що. На що всі лікарі, що знаходяться в пологовій кімнаті розжалобились і сказали: «Ну, дай ти хоч поплакати трохи їй, нехай все собі прочистить». Це було ще більшим щастям, усвідомлювати, що цей «маленький клубочок щастя» визнає мене і реагує.

Про решту процедури розповідати немає сенсу, тільки може про те, як я попросила показати мені мою плаценту. Ну, було мені дуже цікаво, як вона виглядає. У моє прохання мені не відмовили. На вигляд це виявився великий і плоский шматок м'яса в білій плівці.

Так, до речі народила я в 9-30 ранку 10 листопада 2005 року. Весь процес в цілому зайняв сім з половиною годин. Не так вже й багато. Враховуючи, що хворобливі сутички почалися приблизно о шостій ранку.

Після всіх процедур донечку сповиє і доклали мені до грудей і знову нові відчуття, нові хвилинки щастя! Так я пролежала з нею години дві, не менше. До мене періодично заходила Катюха і ми з нею багато про що встигли поговорити. До речі в ці дві години мені і стала в нагоді та сама вода. Там же в родовій палаті, через дві години після пологів мене нагодували. Я як раз потрапила під роздачу обіду. Багато матусі відмовлялися їсти, а даремно після їжі хоч сил додається, та й молочко швидше з'явиться.

Зараз моїй Аннушці два з половиною роки, сама їсть, ходить на горщик і все хоче робити сама - мені зайвий раз не дасть їй допомогти. І тоді знову згадую про тих приємних турботах, коли вона була абсолютно безпорадна. Але все одно зі мною погодяться, напевно, всі матусі, що кожен день ваш малюк видає вам щось новеньке!

Мої побажання майбутнім матусям, не треба боятися пологів, болю, думайте про хорошому, про той момент, коли вже все позаду, а попереду тільки щасливі моменти і радісні клопоти про ваш дитинку! Звичайно, все ідеально не буває, будуть і безсонні ночі, і різні захворювання ... Та й самій молодій мамі не просто влаштуватися до нового режиму дня. Раджу спочатку дотримуватися графіка. Але все мине і налагодиться! Все це компенсується першим «МАМА» або «ТАТО», коли тихо сопучи й уткнувшись у ваші груди ваш малюк буде уважно вас розглядати.

Бажаю всім побільше щасливих моментів і здорових малюків!