Про кадри, які вирішують все ....

Хочу на роботу. Але нову зрозуміло. І ось підвернулася вакансія. Приїжджаю. Дівчина-кадровик з голлівудською посмішкою дає мені анкету. Я, намагаючись не відставати, теж вищирила свої 31. Сідаю, починаю заповнювати. Фіо ... так, написала. Років ... Адреса, телефон ... добре ... Але на причину зміни прізвища задумалася. Навіщо це роботодавцю мої колишні прізвища, підозріло воззряюсь я на кадровичка. Дівчина з тією ж голлівудською посмішкою повідомляє, що так належить.

Покладено, так належить, змиряються я, щоб знову застопоритися на питанні про моїх родичів. Перелік мало не до прабабусь. Рот дівчата розтягнувся від вуха до вуха на моє запитання, навіщо ...? Але коли я поцікавилася, чи обов'язково знати роботодавцю, ким працюють в садку мій п'ятирічний син і трирічна дочка, то сама ж злякалася за Девушкина обличчя. Може мотузочки запропонувати, подумалося мені. Десь у мене в кишені завалялися Сашкові гумки для волосся. А про дітей так і хотілося сказати ущипливо, старший - молодший помічник вихователя з поїдання сніданків, обідів і полуденків, а молодша - керівник групи з перетворення красивого одягу в робу двірника. Але, стерпівши і це, в графі про роботу моїх дітей серйозно вписую: дитячий садок «...», вихованець групи ..., робочий телефон ...


(телефон садка)

У графі неофіційне працевлаштування теж кортіло пожартувати «фасовка піратських дисків з порнухою в підвалі вашої контори». Ну а який може ще бути «халтура» або підробіток, ніж в моєму розумінні є неофіційне працевлаштування. Може неофіційно і можна олігархом працювати, але я так не вмію. А про решту краще промовчу. І соромитися нічого, і розповідати не навіщо. Загалом, потішила я на славу. Відповіла майже на всі питання. Прочитавши деякі, навіть злість часом брала. Не могла відмовити собі в задоволенні, попитати про їх походження, чим, напевно, казково порадувала дівчину. Тому що, на останньому питанні рот дівчини виявився практично на потилиці. Моторошне видовище.

І все ж, мені цікаво. Господа, розробляючи такі анкети, а може панове роботодавці, які їх застосовують, скажіть, чи багато народу доходить до останнього співбесіди? Тут саме час «Камаринського» станцювати на підсумковому співбесіді, і радісно помахати на прощання з вікна невідкладної допомоги. Дуже стали ці анкети нагадувати інструкції із застосування, які розробляються для буквально таки «кандидатів в академіки», наших братів з-за океану. Хоча може це я відстала від життя, практично весь стаж заробивши на одному підприємстві. Темнота!