Привіт, малюк!.

16 березня 2006 Четвер. Ранок.

- Мам. Ма-ам! Прокидайся! Папа ж обіцяв відвезти нас!

- Ма-а-мо! Ти чуєш? Він же тебе будить! І я щосили штовхають тебе в правий бік. Прокидайся! Ти ж казала, що ми поїдемо туди, де ми будемо разом.

Хоча ... Ми ж і так разом. І мені тут добре. Не розумію, як ще можна бути разом?

Напевно, мама не все мені розповідає. Ну їй видніше - вона ж мене любить.

16 березня. День. Патологія 27 пологового будинку.

Мама ходить цілий день по всяких кабінетах, сказала, що здає якісь аналізи. Напевно дуже корисні і важливі.

17 березня, п'ятниця.

Схоже, що мамі тут нудно. Та ще й спати незручно - вона крутиться постійно з одного боку на інший.

18 березня, субота.

Приходив тато. Мама ледь не розплакалася. Напевно, дуже сильно скучила ...

19 березня, неділя.

Схоже, що нудьгують тут все. Цілий день сидять і телевізор дивляться. А що ще робити - на вулицю не випускають, а шкода - я по свіжому повітрю вже скучив.

20 березня, понеділок.

Мама ходила на якусь процедуру. Каже, що палички якісь поставили і якщо до вечора нічого не зміниться - значить, даремно поставили ...

По всій видимості, так і сталося. Ну, у всякому разі я змін не помітив, але чомусь я цьому навіть радий.

21 березня, вівторок .

Йшли з мамою по коридору, зустріли свого лікаря. Вона щось сказала мамі, і мама розплакалася. Ну що ж це таке! Чому маму до сліз доводьте, тітка-лікар!?

- Мам! Ма-ам! - Я штовхають її в правий бік. - Розкажи, що сталося?

Виявляється, тітка-лікар сказала, що якщо яка-то шийка не підготується, то доведеться різати животик.

Це ще навіщо?! Е-ей! Мама схоже цього дуже не хоче!

22 березня, середа.

Мама сказала, що краще б удома залишилися ще на тиждень ... Ну от, а що виявляється можна було залишитися? Е-ех, але, схоже, нас звідси вже не відпустять ...


23 березня, четвер.

Цілий день нічого не відбувається. Мама то спить, то їсть. До чого б це затишшя? А тітка-лікар, схоже, просто пожартувала ... Ну і жарти!

24 березня, п'ятниця. 11.00

Маму відправили на якусь процедуру. Тепер вона лежить на своєму ліжку вже близько двох годин і не встає.

- Мама! - Знову штовхають її в бік. - Що відбувається?

Мама сказала, що якийсь гель ввели. Щось із тієї ж серії, що і палички. Вірніше для тієї ж мети. Пам'ятається, від паличок нічого не змінилося ...

Що? Від гелю у всіх все змінюється? Ма-ма-чка ...

15.00

Мама нарешті встала з ліжка.

Що відбувається? Куди, куди йде вода?

- Мама?!

Мама гладить мене через животик ... Значить все добре, я спокійний ... ну майже ...

16.00 Родове відділення.

Щось мені тут вже не так комфортно. Схоже, що і мамі теж не по собі - вона то ходить, то лягає ...

18.00

Знову якісь штуки на живіт ліплять! Що ви там перевіряєте? Та тут я, тут!

20.00

Що зі мною відбувається? Як же страшно і боляче! Дуже боляче! Матусю, я сподіваюся, що тобі зараз набагато легше!

22.00

Що за невідома сила тягне мене кудись? Мама, ти ж сказала, що ми будемо разом ... Зараз я цього хочу, як ніколи!

Здається ... у мене вже немає сил навіть мислити ...

22.30

Ух ти! Привіт усім! А ось і я!

А ось і моя ... МАМА! Тепер я розумію, як це бути разом по-іншому!

Мама усміхається, і знову у неї котяться сльози ...

Як же і мені хочеться виплеснути емоції й закричати! Давай вже, мам, заспокойся і дай тепер мені поплакати!

Мама витирає сльози і каже мені:

- Привіт, малюк!

PS: Народився я вагою 3570 гр, 54 см зростом. Назвали мене Романом!