Очкових справ майстер.

Серьогу, чоловіка моєї подруги Анки, всі звуть очкариком. Не тому, що він окуляри носить, зір у нього відмінне. Він окуляри робить. Називається він не те технік-оптик, не те навпаки, загалом - очкових справ майстер. За що всі натуральні знайомі-очкарики пестять його і плекають. Ні мені, ні моєму чоловікові, слава Богу, окуляри не потрібні. Може, на старості років теж зробився Серьогіним клієнтами, але поки - тьху-тьху ...
Але ось одного разу дочку наша дорогоцінна, виключно граціозна, не те присіла на свої темні окуляри, не то в поворот якийсь не вписалася на бігу, в результаті одне скло тріснуло. Дочка, природно, в рев, хоча на вулиці - дощі, а окуляри вона носить виключно заради піжонства. Втім, коли ж іще піжонити, як не в її роки? Загалом, дзвоню я Серьозі - допоможи, кажу.
- Добре, - відповідає Серьога, - приїжджай завтра годинах до двох, мені якраз скла підвезуть.
Приїжджаю. Дивлюся - Серьога один, без приймальниці.
- Почекай, - каже, - Люся якраз на базу поїхала, хвилин через 20-30 буде. Посидь поки, хочеш - журнальчик погортай, там десь кросворд свіженький був.
Сиджу я в майстерні, кросворд мучу. Серьога - одна нога тут, друга там: бере замовлення, відразу робить, якщо робота невелика. З майстерні мені клієнтів не видно, зате все чути. І ось, застрягши на назві якоїсь річки, щоб їй пересохнути, раптом чую деренчливий старечий голос:
- Молодий чоловік, загніть мені, будь ласка, вухо.



Я тихо сповзаю зі стільця, а Серьога, як ні чим ні бувало, відповідає, мовляв, зараз.
- Серьога, - давлячись від сміху кажу я, - йому більше нічого загнути не треба?
- Так не вухо, а дужку, щоб окуляри не звалювалися. Справа секундне, я зі старих за це навіть гроші не беру. А про вухо ... Я теж спочатку іржав, тепер звик, - каже Сергій, щось роблячи зі згаданою деталлю. - Я тут ще не те чув.
Приходить одного разу солідний такий мужик і говорить: «У мене очко постійно випадає, закріпіть його». А я йому здуру: «Так я ж не сантехнік!» А він скаржитися ...
Але це ще що! Днями приходить жінка з донькою, начебто обидві інтелігентного вигляду. Знімає матуся з дівчинки окуляри і просить: «Розсуньте ніжки моїй доньці, а то їй натирає».
- Що?!
- Ось-ось, воно саме, - продовжує Серьога. - Я теж усяке чув, але тоді почервонів самим натуральним чином.
- А що їй треба було? - Питаю я.
- Бачиш ось ці маленькі штучки, які впираються в перенісся і заважають очками зісковзнути вниз? Вони називаються «носові упори». Ось їх-то й треба було розставити на пару міліметрів ... Гей, дідусю, я загнув вам обидва вуха, щоб однаково було! - Крикнув Серьога дідка. - Беріть-беріть, ми сьогодні пенсіонерів безкоштовно обслуговуємо.
Марія Майданик