Михайло НІКІТІН: Просте справу.

Коли ми приїхали на дачу, дружина доручила мені проста справа - сходити в магазин за хлібом.
Я, чесно кажучи, люблю, коли все так просто і ясно. Зрозуміло, куди йти - в магазин. Ясно, що купити - хліб. До того ж дня видався чудовий. Місця - мальовничі. І прогулятися, коли тобі все просто і ясно, - загалом, одне задоволення.
- І не забудь купити парного молока, - сказала дружина, сунувши в сумку бідон.
Для мене це було вже складніше, бо що я люблю робити одну справу і ходити в один магазин.
- І яких-небудь хороших цукерок до чаю, бо ввечері у нас повинні бути Богуславські, - невимушено додала дружина. - Та не забудь зайти до Богуславським і запросити їх на чай.
Це було набагато гірше, тому що Богуславських я терпіти не можу і разом з ними додавалися ще й цукерки.
- По дорозі туди заплатиш страховку, по дорозі назад візьмеш у Мальцевих м'ясорубку, - продовжувала спантеличувати мене дружина.



Вся принадність прогулянки пропала. Тепер треба буде думати, пам'ятати, міркувати. Тут вже не до пейзажів!
- Мало не забула, шматок мила і сіль. Звичайної солі в будинку немає! - Повчала мене дружина.
На знак згоди я тоскно махнув рукою.
Виконавши все, що запам'ятав, я повернувся додому і, розраховуючи на вдячність і подяку, віддав навантажену сумку дружині.
- Де хліб? Де хліб, я тебе питаю?! Ну, скажи, навіщо я тебе посилала? - Без жодної подяки накинулася на мене дружина.
- За хлібом, - тупо відповів я. - Тільки я забув його купити.
- Що ж ти у мене за безтолоч така! Простого справи зробити не можеш! - Прибила мене дружина.
І додавши масу інших доручень, відправила за хлібом знову.