Тамара Клейман: Виродок.

- Виродок! Чудовисько! Мара! - Вигукувала Ірочка крізь ридання, лише злегка заглушуються подушкою, в яку вона раз у раз бачили перед своїм мокрим носом. - Та як він взагалі посмів навіть думати! Навіть підходити до мене! Та ні, ви тільки подивіться на нього і на мене! - Волала вона до всього навколо, хоча вдома крім неї нікого не було.
Ірочка відчайдушно висякалася, широким жестом втерла горючі сльози і підійшла до великого дзеркала в передпокої. Звідти на неї дивилася хоч і заплаканим, але все одно чарівна дівчинка, з величезними небесно-блакитними очима, трохи кирпатим, але дивно акуратненькі носиком, з ямочками на щоках, облямованими ніжним рум'янцем, з красивими червоними губами, запаморочливої ??талією і граціозними ніжками, споглядати на які було сущим насолодою для всіх оточуючих.
Від душі покрутившись перед дзеркалом і намилувавшись на себе так, що від захвату навіть висохли давній сльози, Ірочка, стомлена емоціями та подіями минулого дня, мляво опустилася в крісло.
- Ні , як у нього тільки нахабства вистачило! - Трохи спокійніше, але все ще переживаючи те, що трапилося, знову заговорила з собою Ірочка. - Він би краще на себе спершу в дзеркало подивився, перш ніж до пристойних дівчатам підходити! Особа м'яте, неголене, ніби він на ньому розсаду розводить; оченята безбарвні, як гудзики на наволочках; ніс розплющений, ніби під асфальтовий каток потрапив, рот кривої, зуби жовті, прокурені, та ще черево, як у бегемота! І це чудовисько - туди ж: «Ірочка, Ірочка! А можна вас на вечерю запросити? »Як же, розбіглася! Щоб потім вночі кошмари снилися?! А якщо ще обніматися-цілуватися полізе? Ні, я тоді просто помру від жаху!
Ірочка ще довго сиділа в кріслі і голосно обурювалася. Вона знову згадувала, як сьогодні в їх офіс, де вона служила менеджером, прийшов якийсь знайомий шефа, як кинув в її бік любопитствующе-зацікавлений погляд, а вийшовши від шефа, підійшов він негайно Ірочці знайомитися. Звали його Василем, був він якимось просунутим підприємцем, але це мало цікавило Ірочку. Так вона його до ладу і не слухала, бо була вражена до неподобства неприємною зовнішністю співрозмовника. А коли вона зрозуміла, що він має нахабство ще і приставати до неї, запрошуючи повечеряти, просто нагрубіянила йому, трохи пом'якшивши відмову тим, що послалася на неймовірну зайнятість на роботі і на те, що вона не вечеряє з незнайомими чоловіками.



Але до кінця наступного робочого дня незнайомий чоловік на ім'я Василь знову з'явився в їхньому офісі. В його руках був величезний букет чудових квітів, які він з ввічливим поклоном вручив Іринці.
- Такі квіти покладають до монументів полеглих героїв! - Грубо уїдливо зауважила Ірочка, хоча букет їй дуже сподобався: таких їй ще ніхто ніколи не дарував. Але Ірочка ще добре пам'ятала, який скривдженої через це самого Василя вона відчувала себе вчора, і розуміла, що навіть такі красиві квіти нічого не вирішують.
- Вам не подобаються квіти? - Поцікавився здивований Василь.
- Мені не подобаєтеся ви і ваша безпардонність! - Заявила Ірочка і поспішила, вибачившись, відійти в інше приміщення.
Цього вечора вона вже не плакала і не обурювалася, а милувалася чудовими квітами і навіть зрідка подумувала, що даремно, мабуть, вона була настільки різка з Василем - він напевно образився і вже більше не з'явиться. Але ж з якою заздрістю дивилися вчора її товаришок по службі на цей букет! Тому, коли вранці до її ніг лягла кошик з квітами, принесена розсильним, та ще з запрошенням на вечерю в самому модному ресторані і листівка з такими словами: «Чарівною статуї від неіснуючого героя», Ірочка зрозуміла, що чинити опір більше не в силах. Коли ж ввечері вона побачила свого «героя» в смокінгу, та ще й на шикарному лімузині, вона раптом усвідомила, що він зовсім не такий потворний, як здався їй в офісі при першому знайомстві.
Після колечка з діамантик Ірочка дозволила не тільки себе міцно обійняти, а й поцілувати. Ні, це виявилося зовсім не так жахливо, як вона собі уявляла досі, та й помирати від цього було явно недоречно, тому що Васечка запрошував її на уїк-енд злітати до Парижа.
А там якось само собою вони опинилися в шикарному номері удвох, і Ірочка торкалася губами до його мятому особі, і воно ніби розгладжується від цих дотиків, і її не дратували його безбарвні очі-гудзички, і навіть не заважав великий незграбний живіт, а вночі, після дорогого вечері і прогулянки по всипаному вогнями Парижу, їй і не думали снитися кошмари.
Коли ж невдовзі Василь подарував Ірочці маленьку спортивну машинку, справжню, про яку вона все життя мріяла, Ірочка в надлишку почуттів навіть вигукнула:
- Васечка, красотулечка моя, та ти просто принадність!
... І по-своєму вона мала рацію.