Як це було.

Вдень 10 січня, я ще носилася по магазинах, купуючи, те що не встигла ... Набрала собі мандаринів, яблук, груш, думала буду лопати ... Але не тут то було, лягли ми спати і о 3.30 ночі я відчула, як ніби в мені щось луснуло, так ПУХ і з мня полилося ... Я розштовхала чоловіка і кажу РОЗПОЧАЛОСЯ, потім дійшла до мами буду її і кажу МАМ, у МЕНЕ води відійшли! Ну вони давай метушитися ... Чоловік поїхав до нас додому за моїми речами, мама викликала швидку. Поки я чекала швидку у мене почалися перейми (такі слабенькі) але перерва між ними був 15 хвилин. Приїхала швидка мене повезли в пологовий будинок, поки доїхала до пологового будинку, у мене всі штани, промокли наскрізь. Чесно було страшнувато за малюка, як він там буде без води. Привезли прийняли мене, лікар виявився мужик (не зручно було моторошно) загнав мене на крісло, подивився, і каже головка ще високо, йди в передпологову чекай. Якщо через 24 години не народиш будемо кесеріть. Ну пішла я типу спати треба, але який там сон ... Сутички вже стали чимдуж (але все це фігня) вже йшли десь через 10 хвилин. До 10 ранку вони вже стали сильнішими, я пригла на м'ячику, але сильно він не рятував. Потім прийшла акушерка і сказала якщо хочеш можеш покликати маму або чоловіка. Я тут же подзвонила мамі сказала щоб вона кулею летіла до мене. Ну коли мама приїхала сутички вже були офигительное, я вже потихеньку починала кусати собі руки від болю, щоб не кричати. Потім сутички стали настільки офігтельние що я почала кричати дурніной. Я в житті так не кричала. Прийшла акушерка повела мене на крісло, посмотела матка відкрилася всього на 1,5 пальця, ну говорить годин до 18.00 народиш, а час ще тільки 11.30.


Я думаю БОЖЕ МІЙ, ЩЕ СТІЛЬКИ мучитися. Далі словами описати складно як мені було боляче я вся від болю скрючівалась на ліжку, то вигіналась дугою на маминих руках. Не знаю, як їй вистачило сил дивитися, на те як я мучилася. Потім я сповзла на підлогу і повзала на колінах. У підсумку я їх все стерла і лікті теж. Я вже як у маренні орала нехай мене кесерят, я не хочу так мучитися ... Потім мене закинули на ліжко і сказали згинати ногу і тужитися, коли буде йти сутичка. От після того мені стало більш менш легже я вже не кричала, бо доводилося тужитися. Прийшла лікар поставила мені укол ношпи, навіщо до цих пір не розумію, легше від неї ні капеькі не стало ... Потім десь у вже години в 3 пішла голова, мене згребли і повели на крісло. Поставили викликає і сутички стали йти вже напевно через кожні 5 секунд. Дико тужівшісь я видавила його з себе спочатку головку, потім до ніжок (він вже починав плакати) і втретє ніжки. Мені відразу стало так легко, АЛЕ тут знову сутичка я ААААААААААААААААААА, а мені лікар А МІСЦЕ, ХТО НАРОДЖУВАТИ БУДЕ, тужся, ну я тугіше і воно вийшло. Мені зробили надріз по саме не можу. ну і соответвенно після цього давай мене зашивати. Як я вопела ... в результаті підійшла медсестра і тримала мені ноги, щоб я їх не зсувала. Потім прийшла акушерка і давай тиснути мені на живіт, я від болю підстрибнула на цьому кріслі і стукнула їй коліном по підборіддю. Вона за це на мене образилася, типу че тут такого. А це ще болючіше ніж народжувати ... Ну і після цього настав довгоочікуваний момент мені принесли мого КРОХА, мого ненаглядного синочка!!! і з тих пір ми з ним не розлучаємося)))