Передчасні пологи мого Ілюшко.


Моя вагітність проходила дуже важко. У 6 тижнів поклали на збереження і я пролежала там до 11 тижнів. Токсикоз був жахливий, не могла ні їсти, ні пити, схудла на 6 кг, благо комплекція дозволяла мені худнути (потім за всю вагітність набрала 4 кг, а після пологів відразу скинула 10).
Моя вагітність проходила дуже важко . У 6 тижнів поклали на збереження і я пролежала там до 11 тижнів. Токсикоз був жахливий, не могла ні їсти, ні пити, схудла на 6 кг, благо комплекція дозволяла мені худнути (потім за всю вагітність набрала 4 кг, а після пологів відразу скинула 10). Нудило аж до першого ворушіння дитинки. Заворушився він у мене рано-в 16 тижнів. У 18 вже знали, що буде хлопчик. І тато і я дуже зраділи, але ще більше зрадів дідусь, тому що у нього 3 доньки і 2 внучки. Мій малюк перший хлопець в нашій родині. Лікарі говорили постійно лежати, але сильно полежати не вдалося, тому що треба було готуватися до весілля. І тут у мене почалися якісь кров'янисті виділення. Злякалася я жахливо і побігла на УЗД. Узіст мені сказав, що шийка відкрита на 2 см і треба підшивати. А тут весілля вже на носі. І весілля то не скасуєш (гостей напріглашалі 60 осіб), а дитина щось важливіше. Коротше поклали мене в РД в гінекологію і сказали спостерігатися. Може ще й не треба буде підшивати. Але все ж таки довелося. Не знаю як мені зробили цей наркоз, але під час операції я прокинулася і все чула і відчувала що мені робили. Добре хоч не довго це все тривало. На 5 день мене вже виписали. Хоч і намагалася весь час лежати, але все одно не дуже то і виходило. Були постійні болі внизу живота, малюк лежав дуже низько і кожне його ворушіння я дуже болісно відчувала. У 32 тижні через вже не припиняються болів мене поклали знову у РД тепер вже на 2 тижні. Кожен день крапельниці, уколи, але заради мого маленького я ладна була все терпіти. У 30 тижнів у мене почалися постійні (щоночі по хвилині через 10-20) тренувальні перейми і я весь час боялася пропустити справжні. А тому плацента у мене в 33 тижнів. була вже 3 ступеня зрілості то лікарі говорили що почну народжувати раніше терміну. Але не думала я що настільки раніше ... ... .. У ніч, коли нам виповнювалося 35 тижнів, 25.10. у мене почалися перейми, не зовсім схожі на тренувальні. Вони були набагато болісніше і тривали по 20 хв. через 10. Де-не-як ніч я перечекав, а вранці вже нічого й не боліло, але зате вдень почалися інші болю. Початок колоти в піхву, там де шийка. І біль такий наче нитки натягуються і ріжуть шкіру. Подзвонила чоловікові на роботу і сказала, щоб він терміново їхав додому, а добиратися йому години півтори за нашими пробкам. Потім вже прийшла мама і ми почали збиратися, хоча збирати майже нічого не треба було після попередньої поїздки в РД. Приїхали ми у 7 РД близько 9 вечора. Думала (сподівалася) що мене оглянуть і відпустять додому, але лікар сказала що потрібно терміново знімати шви, що я вже в пологах. Я була в шоці. Жахливо боялася, не встигла ще морально підготуватися, думала ж що ще є як мінімум місяць. Кое як переодяглася у диво-еротичну сорочку, покрасувалася в ній перед чоловіком і на тремтячих ногах мене відправили на другий поверх у обсервацію. Зняли шви (як виявилося зовсім не боляче. Відчувала тільки дзеркало і більше нічого) Розкриття було вже на 3 пальці. Поклали мене в передпологову і поставили крапельницю на всю ніч, щоб затримати пологи. Лікарі сподівалися продовжити ще хоча б на тиждень. І так я з крапельницею (не знаю з яким ліками) пролежала з 21.30 до 8 ранку. Сутички знову почалися о 4 ранку, але короткі і не дуже болісні. Вранці у 8 прийшла завідуюча і звеліла зробити КТГ. Мучили вони мене з цим КТГ хвилин 30 і загадково переглядались з лікарем і акушеркою. Зміна була Вікторії Вікторівни (як прізвище не пам'ятаю) і акушерки Юлі. Величезне їм обом спасибі. Нянечка Люба теж золота жінка. Всі породіллі у них лапочки і сонечка. Може кому і краще коли лікарі суворі, але мені дуже важливо було саме таке ставлення. Як потім виявилося у малюка серцебиття стрибало від 105 до 140. Повели мене до іншого відділення послухати на іншому апараті і виявилося що той у них просто погано працює і у малюка все добре. Поки я йшла назад у мене почали підтікати води і мене відразу повели класти на цей пологовий стіл. Думала вже все .... Злякалася жахливо .... Прийшов лікарів 5 (або хто вони, не знаю) і всі стали навколо мене і дивляться ... .. Що вони там дивилися не зрозуміло. Завідуюча залізла подивитися що у мене там всередині і тут кааак хлинуть води ... .. мені здалося літра 3 витекло. Я дуже багато перечитала оповідань про пологи і всі пишуть що води це тепленька водичка, але у мене води були як окріп. Навіть лікар сказала що зараз руки опечет. Розкриття вже 7, але я якось відразу не звернула увагу на їхні слова. Напевно через те що я була в шоці від усього того, що відбувається. Поклали мене назад на моє ліжко в передпологовій і сказали лежати і насолоджуватися відпочинком. Ага ... ... насолоду ще те ... .. тут то все і почалося. І я ще казала, що мені боляче при тренувальних сутичках .... ))) Сутички відразу почалися жахливо болючі і відразу через 1-2 хвилину, а іноді і по кілька підряд без перерви. Витерпіти цей біль було неможливо та ще й больовий поріг у мене низький. Кожні хвилин 20-30 приходила лікар або акушерка дивитися розкриття. Не так вже це й боляче мені здалося на тлі всього болю. Найболючіше було перевернутися на спину щоб подивитися це розкриття. Близько 12 години дня терпіти я вже не могла і стала вимагати епідуралку. Але мене обрадували що розкриття вже повне і що я пролетіла. Тоді я зажадала кесарів, але з цим мене теж бортанулі. Та ще й сказали, що перші пологи повинні тривати від 8 до 16 годин, а в мене часу пройшло всього 4 години.


Я була просто щаслива ... Лежати я вже не могла, вставати не дозволили щоб дитина швидко не опускався в таз. Укололи що те щоб було не так боляче, але нічого не допомогло. І тут я стала робити вигляд, що це все відбувається не зі мною, що це не моє тіло і стало як то легше переносити біль. Біль як би проходила повз мене. Навіть прийшла нянечка запитати не припинилися чи є у мене перейми. Початок тужити. Спочатку я зраділа що скоро все закінчиться, але мені тужитися не дозволили. Але природно я трохи подтужівалась, тому що по іншому не виходило. Тут я вже впала в якусь прострацію. Я не розуміла що мені кажуть, що від мене хочуть, де я і що взагалі відбувається. Стала проситися на стіл, але мене все не відправляли, казали що ще рано. Але я говорила що я сама знаю коли рано а коли ні. Що це я народжую а не вони і що вони нічого не розуміють))) встала і пішла на стіл. Важко було дуже лягти так щоб не сісти маленькому на голівку. Коли лягла на цей стіл сутички відразу припинилися, але не надовго. Хвилин через 10 початок так тужити що стриматися я вже не могла ніяк. І тут набігли лікарі, включили свою круглу лампу і сказали тужитися за сутичку 3 рази. Нічого в мене не виходило. На заняття в консультації я не встигла й нічому не навчилася. Виходило тужитися тільки 2 рази та й то через раз в голову. Трохи пізніше мені сказали що треба передихівать сутички, що так дитина краще лізе, ніж коли тужусь. Точно не пам'ятаю, але де то 3 сутички я передихівала і відчувала як малюк просувається. Потім мені сказали один раз сильно тугіше і я відчула як малюк вибулькнул з мене. Було вже 13:40. Відразу закректав і потім заплакав (до цих пір крекче постійно))). Мені поклали його на живіт і він схопив мене за палець, та так міцно ... Коли читала оповідання дівчаток, то завжди плакала і думала що буду ридати коли пику, але на мій подив я не заплакала. Відчувала тільки величезне полегшення від того що це все закінчилося. Груди малюк брати не хотів, усе кривився і гарчав. Потім його забрали митися і вимірюватися а мене стали зашивати. Розривів і розрізів не було, але він йшов з ручкою і через це були пару садінок. І хоч у нього була головка з ручкою і ніжка замотані пуповиною він був не синій а відразу якийсь рожевенький. Поки мене шили мій маленький лежав під лампою, загоряв і позіхав. При першому огляді сказали що його можна записати як доношеної (що потім і зробили, та ще й записали що він народився в 37 тижнів а не в 35). 2990, 51 см, 8 по Апгар. У коридорі я лежала одна, хоча просила щоб малюка залишили зі мною, але його забрали на огляд до дитячого відділення. І от тільки тут я нарешті усвідомила що я стала мамою і що тепер той, який мене стільки місяців штовхав і з-за якого у мене була така сильна печія нарешті зі мною .... Через 2 години мене вже перевезли в палату, а вже через годину принесли мою кісюнечку. Груди взяти так і не захотів, і весь час кривився коли я його цілувала. На наступний день сказали що приносити його більше не будуть, тому що будуть спостерігати його в інтенсивній терапії. Що з-за того що він народився в 35 тижнів у нього легені ще не до кінця розвинулися і лежати він буде в кисневій масці. Та ще й їжу став зригувати. Не засвоювалася вона в нього. Скільки сліз я пролила, скільки заспокійливого випила, а лікарі нічого толком пояснити не могли. Сказали б що з ним те то й те то, пояснили б нормально, але у них один був відповідь-ви заспокойтеся, але з ним все погано, будемо відправляти до лікарні. У неділю ввечері (на 3 доби) принесли папір підписати що я згодна перелити маленькому плазму. І знову нічого не пояснили навіщо і чому. Як вони не розуміють що якщо я буду хоч приблизно знати що з моїм синочком то мені буде набагато (або трохи) легше ... Добре хоч палата була платна і до мене приходили родичі і чоловік. А то не знаю як би я там одна лежала без підтримки рідних. У понеділок повинен був прийти неанатолог з дитячої лікарні, але чомусь не прийшов. І тільки у вівторок мого маленького відвезли в лікарню в парку Шевченка. Я хотіла щоб мене виписали в цей день, щоб поїхати разом з ними, але в мене матка погано скорочувалася і залишили ще на добу колоти крапельницю. Мама поїхала до лікарні дізнатися що з маленьким. Лікарі сказали, що потрібно поспостерігати його доба щоб щось сказати певне. У середу мене вже виписали і я поїхала в лікарню. Як туди добиралася це вже інше розповідь. Прямого транспорту немає, потрібно пересідати, все забито, пробки ... Та ще потім до лікарні йти далеко ... Ледве дійшла, боляче було дуже. Слабка богу сказали що маленькому краще. Став сам дихати, поїв, покакати і відчуває себе непогано. І вже завтра можна переводити в звичайну палату, але в п'ятницю чомусь вирішили не перекладати, а перевели в понеділок. Годували через зонд, але вже через 2 дні я спробувала погодувати з пляшки і він все з'їв (всі 25 грам). У мене молоко пропало вже через тиждень після пологів, хоча зціджувалася постійно. Адже кажуть, що чим більше зціджувати тим більше молока. І апілак я пила, і чай зі згущеним молоком літрами ... Нічого не допомогло. Через 2 тижні коли Іллюша вже постійно їв сам, а вага набирати нам і не треба було (хоча втратив 200 гр але виписалися ми з таким же ваг як і народилися) та й білірубін знизився з 270 до 60 я написала відмову і поїхали додому. Нічого там лежати .... З вікон дме, ліжка стоять під вікнами, двері щільно не закривається. Холод жахливий. Але ж деякі там по кілька місяців лежать ((((Коротше все у нас добре закінчилося. Ростемо, посміхаємося, їмо, какао і насолоджуємося життям ))))))

Зверніть увагу: сучасні спортивні покриття