Мій перший дитина, я думала все набагато жахливішою.


Все почалося 22.02 в 23часа у мене защеміло в низу живота, і щось хлюпніть-ло, пішла в туалет виявилося, відійшла пробка. Відвезли по швидкій. Весь день 23.02 пролежала в лікарні з переймами (я як відчувала, що 23 проведу не з чоловіком, але ж так хотілося провести свято поруч з коханим), увечері прийшли батьки провідати, підтримати.
Сутички вже підсилилися до такої ступеня, що було боляче вставати після того, як посиджу, але все таки терпимо. О 23 годині мене подивилися, відкриття на 2 см. Відправили на клізму після дали чарівну пігулку і сказали, бери з собою воду питну, (взяла весь 5л. Болон) і лягає в передпологову "будемо народжувати" сутички посилювалися (Вчасно кожної сутички я сильно дихала через рот і пила багато води - САМЕ ЦЕ мене й урятувало) поступово спочатку під час сутички я могла ще стояти і пересуватися, але коли сутички стали ще болючіше і частіше, то я лежала весь час на лівому боці, однією рукою трималася за ліжко а інший сильно терла поперек "Ось саме в цей момент і потрібний чоловік". Думаю встану кА я може легше буде, але не тут-то все було в мене почалося дутіе тобто потуги. Стала кричати лікарям "мене дує" так, як була ніч лікарі відпочивали в сусідній кімнаті, але вони (лікар і геніколог-окушер) відразу прийшли. Знову подивилися і сказали намагайся не дутися ще рано, а я думаю, як же мені не дутися якщо воно саме дме. Вчасно сутичок я жодного разу не закричала на відміну від моєї сусідки. При сутичці я закривала очі і після черговій сутичці (мені так здалося) я відкрила очі (лежала я навпроти вікна) дивлюся, а на вулиці вже розцвітає (саме в той момент мені здалося, що ніч пройшла швидко). я запитала скільки часу було вужеві 6.00 і тепер лікарі сказали давай допомагай своїй дитині з'явитися на світ, говорили мені як правильно дутися (Набрала побільше повітря і дуюсь без зупинки набираю ще й знову дуюсь і ще разок.


У один у мене потекла кров з носа, відразу принесли мені води дали вмитися і попити, поміряли тиск "ВСЕ В по-рядку") Акушерка сказала "сердься і скоро підемо на крісло народжувати" У цей момент я подумала "Виходжу на пряму до фінішу" було присутнє відчуття страху і радості, що ще чуть-чуть і я побачу своє диво. Після того, як я почала дутися лікарі від мене не відходили, допомагали дитині просуватися. Ну от 7.00 лікарі допомогли стати акуратненько боком і повели на крісло, головка була майже на виході, це я відчувала коли мені вели. Поклали мене на крісло і акушерка мені відразу сказала "якщо будеш кричати порвеш" Чого, чого, а от саме цього я і боялася найбільше (і я послухалася лікаря) через 1 хв. пішла сутичка дутися заборонили, через 1 пішла друга і тут мені стали кричати "ДАВАЙ ДАВАЙ ДАВАЙ" Я потужила всього 1 раз, було больновато відчуття ко буд-то у мене в промежини щось тріскається, рветься (я примудрилася переключитися з болю на лікарський крик і на думку "о ні я порвалася!") І ось нарешті я народила сина 3400кг. 52 см. Біль куди поділася і відразу забулася. Моє перше запитання "я порвалася?" На мій подив акушерка сказала "ні, сидіти будеш відразу" Після того як мене обробили і лікарі розійшлися я стала дзвонити чоловікові, батька, колегам ЦЕ Радісне відчуття НІСЧЕМ незрівнянно, мені хотілося кричати і плакати від щастя. І Вже через 4 години я досить таки жваво ходила по коридору, єдине неприємне відчуття було через те що з мене лилася кров.

Зверніть увагу: повітряні кулі