Внесок аутоімунних механізмів у патогенетично значущі порушення розвитку нервової системи.

У численних роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників переконливо показано, що в крові хворих на різні форми патології нервової системи циркулюють аутоантитіла до різноманітних антигенів нервової тканини [2,5]. Це свідчить про наявність в їх організмі аутоімунного процесу, патогенетична значущість якого у розвитку зазначених захворювань залишається нез'ясованою. Дане положення істотно змінилося після того, як було встановлено, що серед циркулюючих в організмі цих хворих аутоантитіл виявляються аутоантитіла до фактору росту нервів (ФРН) - білку, присутність якого необхідно для нормального розвитку і функціонування нервової системи [4].
Встановлення цього факту зробило можливим постановку питання про існування причинно-наслідкового зв'язку між наявністю в крові хворих аутоантитіл до ФРН та порушеннями або спотвореннями розвитку їх нервової системи, її дизонтогенеза. Ці порушення, ймовірно, реалізувалися ще задовго до початку захворювання, а саме в процесі пре-і постнатального розвитку організму і створили певну основу (схильність) для виникнення хвороби.
Для вирішення цього питання нами було проведено визначення рівня аутоантитіл до ФРН у периферичній крові дітей з ознаками дизонтогенеза нервової системи [8, II].
Можливість виявлення внутрішньоутробних мозкових порушень на ранніх доклінічних етапах захворювання шляхом визначення рівня аутоантитіл до ФРН слід, як було сказано вище, з припущення про можливу залученості надлишкового рівня цих аутоантитіл у формування таких порушень. Визначення рівня аутоантитіл до ФРН проведено в сироватці крові дітей першого року життя з симптомами психічного дизонтогенеза. Всі обстежені діти були розділені на 2 групи, одну з яких склали пацієнти із затримкою психомоторного розвитку легкої та середньої ступені тяжкості, в другу увійшли діти з спотворенням процесів розвитку. Діагноз встановлювався відповідно до класифікації затримок розвитку. Всі обстежені діти першої групи мали здорових батьків, у другій групі 50% дітей мали обтяжений анамнез по психічних захворювань в сім'ї.
Клінічна оцінка розвитку і стану дітей проводилася з використанням стандартизованої методики "ГНОМ", яка дозволила отримати диференційовану оцінку функцій сенсорної, моторної, емоційної, поведінкової і пізнавальної сфер діяльності дітей з самого раннього віку [10].
У структурі психічних порушень у дітей першої групи на першому році життя домінувала затримка редукції безумовних рефлексів, пізніше становлення фразової мови, порушення пізнавальної діяльності, емоційна дефіцітарность . У клінічній картині дітей другої групи відзначалася дисоціація розвитку в усіх сферах нервово-психічної діяльності, яка проявлялася у відсутності послідовного переходу від одного етапу розвитку до іншого. У ході дослідження у всіх дітей визначали рівень сироваткових автоантитіл до ФРН (рис.1).



Рівень аутоантитіл до ФРН виявився підвищеним у порівнянні з контролем в обох обстежених групах, однак ступінь цього підвищення була різною: максимальні рівні аутоантитіл характеризували дітей 2 - ї групи.
Істотні відмінності були виявлені в динаміці рівня аутоантитіл до ФРН і в розвитку дітей обох груп в наступні 1,5-2 роки спостереження.
Так, виявилося, що психічний розвиток 35% дітей першої групи після закінчення цього часу відповідало віковій нормі, а інші діти (65%) мали мінімальну мозкову дисфункцію, яка виявлялася переважно у вигляді гіперкінетичного синдрому з розсіяним увагою і парціальним порушенням когнітивних функцій. Показник рівня аутоантитіл до ФРН у цих дітей істотно знизився і практично не відрізнявся від контрольного. У дітей 2-ї групи було виявлено наростання ознак дисоціації і дисгармонії у розвитку, що призвело до формування клінічної картини шізофреноподобное синдрому. Рівень аутоантитіл у них залишався, як і раніше високим (рис.1).
Наведені результати підтверджують припущення про залученість аутоантитіл до ФРН в патологічні процеси, що призводять до психічного дизонтогенезу. Внаслідок цього підвищений рівень аутоантитіл до ФРН у крові дітей першого року життя, в сукупності з рядом інших ознак (в першу чергу, клінічних) може розглядатися в якості маркера порушення нервово-психічного розвитку дитини.
Разом з тим, результати свідчить про певні компенсаторних можливостях організму в плані нормалізації як клінічних, так і імунохімічних показників. Реаліція цієї можливості залежить, мабуть, від ряду факторів і, в першу чергу, від спадкової схильності.
У рамках даного напрямку досліджень нами був вивчений також ряд захворювань, розвиток яких в тій чи іншій мірі пов'язують з порушенням розвитку та/або функціонування нервової системи [3,6,9]. Ці дослідження показали, що вивчені захворювання чітко розпадаються на дві групи, що розрізняються як за рівнем містяться в крові аутоантитіл до ФРН, так і по наявності кореляції цього рівня з клінічними проявами захворювання (таблиця).
Для захворювань однієї з цих груп характерно значне підвищення рівня сироваткових автоантитіл до ФРН, корелює з тяжкістю хворобливого процесу. Це захворювання, які можуть бути пов'язані з порушенням розвитку нервової системи, тобто основою формування яких є та або інша внутрішньоутробне ураження нервової системи: шизофренія, синдром Ретта, ранній дитячий аутизм, деякі форми жізнеугрожающіх порушень ритму серця.
При цих захворюваннях виявлено 1,5 - 2-кратне підвищення середнього рівня аутоантитіл до ФРН по порівняння з відповідними за віком та статтю контрольними групами. 15 - 45% пацієнтів (залежно від даної нозологічної форми) мають рівень аутоантитіл, значно перевищує межі нормальної реакції (М +2