Діагностика, лікування та профілактика урогенітальних інфекцій.

Микоплазменная інфекція урогенітального тракту
Широке поширення урогенітальних мікоплазм (Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalium, Ureaplasma urealyticum) та їх часте виявлення у практично здорових осіб ускладнює вирішення питання про роль цих мікроорганізмів в етіології і патогенезі захворювань урогенітального тракту. Позиції дослідників з даної проблеми суперечливі. Ряд авторів відносить мікоплазми до абсолютних патогенів, відповідальним за розвиток певних нозологічних форм (уретрит, простатит, посперодовий ендометрит, пієлонефрит, патологія вагітності та плоду, артрит, сепсис та ін.) Інші дослідники вважають, що мікоплазми є комменсаламі урогенітального тракту, здатними за певних умов викликати інфекційно-запальні процеси сечостатевих органів частіше в асоціації у іншими патогенними або умовно-патогенними мікроорганізмами.
В даний час показано роль мікоплазм у розвитку ряду запальних захворювань урогенітального тракту полімікробної етіології: негонококкового уретриту, неспецифічного вагініту, післяпологового ендометриту, простатиту, вторинного безпліддя та ін Питання про значення мікоплазм як моновозбудителя подібних патологічних процесів на сьогоднішній день остаточно не вирішене.
Факторами, що підсилюють потенційну патогенність мікоплазм, є: порушення імунологічної реактивності організму, вагітність, аборт, оперативні втручання тощо
Клінічна картина запального процесу, при якому виявляються мікоплазми, не має патогномонічних симптомів. У літературі описані клінічні симптоми уретриту, простатиту, післяпологового ендометриту, спонтанного аборту, передчасних пологів, артриту у дорослих, сепсису та менінгіту у новонароджених, при яких виділялися М. bommis, M. Genitalium або U. Urealyticum у монокультурах.
Внутрішньоутробне інфікування плоду може статися під час вагітності і при проходженні через родові шляхи.



Лабораторна діагностика
Для виявлення мікоплазм використовуються такі методи :
- культуральне дослідження з виділенням мікоплазм в клінічному матеріалі (переважно з кількісною оцінкою);
- метод імунофлюоресценції;
- імуноферментний аналіз;
- метод полімеразної ланцюгової реакції.
Рекомендовані схеми лікування
Критеріями призначення етіологічної терапії при виявленні мікоплазм є:
- клінічні прояви інфекційно-запальних процесів в сечостатевих та інших органах;
- результат комплексного мікробіологічного обстеження, що включає дослідження на наявність патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів (переважно з кількісним визначенням);
- ступінь ризику майбутніх оперативних або інвазивних маніпуляцій (пологи, аборт, введення внутрішньоматкових контрацептивів і т. п.);
- безпліддя, коли крім мікоплазмової інфекції інших причин безпліддя не встановлено;
- у вагітних - акушерсько-гінекологічний анамнез і протягом цієї вагітності.
Етіотропна терапія мікоплазмової інфекції здійснюється за допомогою призначення препаратів, ефективних у відношенні мікоплазм.
- Азитроміцин - 0,25 г перорально 1 раз на добу 6 днів
- Доксициклін - 0,1 г перорально 2 рази на добу 7-10 днів
- Мидекамицин - 0,4 г перорально 3 рази на добу 7-10 днів
- міноціклін - 0,1 г перорально 2 рази на добу 7-10 днів
- Пефлоксацин - 0,6 г перорально 1 раз на добу 7-10 днів
- Еритроміцин - 0,5 г перорально 4 рази на добу 7-10 днів
Терапія вагітних (після 12 тижнів вагітності) здійснюється еритроміцином.
При призначенні лікування хворим мікоплазмозом статеві партнери підлягають обстеженню, а при виявленні інфекції - лікуванню.
Контрольне обстеження здійснюється через 2 - 3 тижні після завершення курсу протимікробної терапії.
Оригінальна версія статті.