Дитяча гіперактивність - це не хвороба.


Існує думка, що дитяча гіперактивність - це хвороба. Лікарі і педагоги застосовують до таких дітей особливі санкції в школі й намагаються лікувати особливості їхнього характеру медикаментами.
Метью Сміт (Matthew Smith), аспірант Центру медичної історії при Університеті Ексетера (University of Exeter), Едмонтон , Великобританія, вважає, що проблема гіперактивності сучасних дітей як патологічного стану останнім часом активізувалася.
Але у багатьох батьків, педагогів і самих дітей складається невірне розуміння явища як такого.
Сьогодні гіперактивність ставиться як діагноз дитячого психічного розладу, пояснює Сміт. Такі діти спостерігаються у невропатолога, і багато з них отримують для лікування сильнодіючі ліки.
До 1950-х років лікарі такого стану дитячої психіки не надавали ніякого значення, а в 1957 році воно було описано як захворювання. У своїй доповіді на конгресі гуманітарних і суспільних наук, який проходив в Університеті Оттави, Канада, Сміт, оскаржуючи сучасний підхід, заявив, що явище гіперактивності сьогодні - це нормальна поведінкова реакція наступного покоління.

Медики вважають, що гіперактивність є явище адаптації до нового сучасного ритму. Приміром, такі яскраві історичні постаті, як Моцарт або Ейнштейн, володіли всіма ознаками гіперактивності.



Сміт стверджує, що гіперактивність сьогодні асимільована з соціальними, культурними, політичними та економічними змінами останніх п'ятдесяти років .
«Коли історія даної особливості поведінки йде корінням за 1957 рік, вона опускає всі соціальні фактори на той момент», - додав він.
Батьки та дитячі фахівці розглядали гіперактивність як хвороба , у залежності від контексту і описів, які виникли в кінці 1950-х років в США, коли йшли зміни в їхній системі освіти.
Дійсно, коли дитина грає у футбол або з ентузіазмом займається іншими активними видами спорту (що теж є проявом гіперактивності), батьки і лікарі не бачать великих проблем у поведінці.
А коли гіперактивність втручається у процес навчання, дітей намагаються лікувати.
Маленьким пацієнтам та їх батькам необхідно зрозуміти, що темперамент і життєвий ритм дитини, які описуються в медичній карті як діагноз, не мають справжньої патології. Істинне розуміння питання дасть можливість дорослим озброїтися знаннями як інструмент, щоб спростувати соціально негативне уявлення.
Це допоможе не тільки зберегти гармонійні і довірчі відносини з дитиною, але й уникнути безглуздого прийому серйозних препаратів, які суттєво впливають на створювані у дитинстві поведінкові навички.