Казка третя. Краще не ображати.

Частина 1 Частина 2

Лялька образилася. "Це вчора вона була нова!", - Сказала Сонечка. Лялька дійсно була зовсім нова і думала, що новою буде завжди. Не могла вона ще знати, що знайомимося ми один день, а далі треба вчитися дружити.

Значить, вчора я була нова, а тепер вже не потрібна? ", - Думала лялька. Вона не встигла потоваришувати з рештою іграшками, та й не дуже цього хотіла - вони здавалися їй порваними і непоказними - тому не було кому розповісти про свою образу, ні з ким порадитися.

Вранці Сонечка нарядила лялечку, стала з нею грати, співати їй пісеньки, але личко у ляльки залишалося надутим і незадоволеним, тому Сонечка відклала її в сторону і зайнялася іншими справами, а ввечері, коли всі прибирала, кинула в ящик з іншими іграшками. Так і залишилася лялька лежати вниз головою.

Настала ніч. Місяць послала промінчик в кімнату, а з ним пролізла і відьма. Вона відразу побачила, що нова лялька недбало кинута в коробку з іграшками, і тут же зміркувала, яку можна отримати з цього вигоду.

Відьма підлетіла до ляльки, дістала її і заголосила:

- бідолахо! Дня не пройшло, як її вже закинули!
- Так, - відповіла лялька, - в ліжечко не поклали, валяюсь тут вниз головою!
- Треба їх провчити, - підбурив її відьма.
- Треба, - погодилася лялька. Вона погано уявляла собі, що значить "провчити", але приємно було, що їй співчувають.
- Тоді підемо зі мною, - сказала відьма, схопила нову ляльку і вилетіла з нею у вікно.

Митя, Мотя, Гапочка всі чули, але завадити не могли. Спробуй, виступи проти відьми! Перетворить в грудку бруду, і виметуть тебе завтра на смітник .

Тільки павучок зітхнув і поповз тихесенько через кватирку по стіні будинку до вікна сусідньої квартири.


* * *

Вранці Сонечка виявила пропажу. Вона шукала ляльку і під ліжком, і під столом, і в інших кімнатах, але безуспішно.

- Де вона була ввечері, - спитала бабуся.
- У коробці з іграшками.
- У коробці? З кубиками, дзигою, пірамідкою? А чому не ліжечку? Ти навіть не перевдягла її в сорочечку. Бідна лялька.
- Вона була якась надута вчора, і мені не захотілося з нею возитися, - виправдовувалася Соня.
- Значить, якщо в поганому настрої будеш ти, ми тебе спати в ліжечко не укладемо, на ніч не поцілунком, - спитала бабуся. Соня не знайшлася, що відповісти.

Весь день вона ламала голову, що могло статися з лялькою, але ні до чого не додумалася.


* * *

Настала ніч. Місячний промінчик розбудив Сонечку.

- Куди ж поділася лялька, - спитала вона, сідаючи в ліжечку.


- Відьма її забрала, - сказав Мотя.
- Як пішла голосити: "Ти моя бідолахо, ніхто тебе не любить", - підхопив Митя, --ну, лялька з нею і пішла .
- З відьмою пішла - сплеснула руками Сонечка, - ось зрадниця! А я-то про неї нудьгувала!
- Зовсім не зрадниця, - почувся тихий голос з підвіконня. Це вповз до кімнати павучок. - Я все бачив і чув.
- Я так і зрозуміла, що ти туди пішов, - сказала стара Гапочка, - ну, розповідай швидше.

І павучок розповів страшну історію.

Виявляється, коли відьма хоче нашкодити людині, то може зробити ляльку, схожу на нього.


Наша відьма ляльок робити не вміла і вирішила використовувати нову ляльку, яка була дуже схожа на Сонечку.

Притягла ляльку до себе, обмазати смердючим зіллям і каже: "Тепер ти - Сонечка !".

А лялечці дуже не сподобалося, що її вимазали, вся її симпатія до відьми випарувалася захотілося перечити. І вона закричала:" Не Сонечка я! Чи не Сонечка! У мене ще й зовсім імені немає! Чи не Сонечка я !".

"Дурна ти, - каже відьма, - адже Соня тебе образила, в коробку закинула. Зараз ти за мною повториш: "Я - Сонечко, у мене голівка болить", - і у дурною Соньки зараз же голова разболітся, та так, що ніякі таблетки не допоможуть. Ну, повторюй за мною: "Я - Сонечко, у мене голівка болить, ніжки ломить, ручки не тримають ..."

Але лялька кричала своє: "Не Сонечка я, я - лялька, лялька! У Сонечки нічого не болить! У Сонечки все добре! "

Напевно, цю ляльку добра людина зробив.

- Ось яка історія вийшла, - зітхнув павучок, - відьма розсердилася і викинула ляльку у віконце. І лежить вона тепер вся брудна в траві на газоні.

Сонечка підбігла до вікна. Так, місяць світив яскраво, і ляльку було добре видно на скошеній траві.

- Зараз дістану, - сказала Сонечка і полізла на підвіконня.
- Ще чого! - Загарчав Тяпа і схопила її зубами за сорочечку.
- Так, тобі не можна, ти розіб'єшся, - сказав Мотя.
- А якщо ми стрибнемо - то нічого! - Підхопив Митя і перескочив на підвіконня прямо з ліжечка.
- А назад? - Утримав його за хвіст Мотя. - Назад як піднімемося? Тапочку звати? Не можна, трава в росі, відволожиться старенька, все там залишимося, вранці двірники заметуть.
- Шкода, павутинка у мене нетривка, - пожалів павучок, - я б вниз спустився, схопив ляльку, і назад.
- Ой, у бабусі в ящику є гумка, - згадала Сонечка, - зараз розмотати, до одного кінця прив'яжемо Митю, до іншого Мотю. Я візьмуся міцно за серединку. Мишенята зістрибнуть вниз, ляльку за ручки схоплять і тому злетять, а я допоможу.

Так і зробили. Ледве все заскочили в кімнату, місяць сховалася. Сонечка в темряві ледве дісталася до ліжечка і міцно заснула.

* * *

Вранці бабуся розбудила Сонечку і суворо запитала:

- Що трапилося? Навіщо ти дістала з мого ящика гумку? Звідки взялася лялька, та ще брудна така? Господи, та в тебе вся сорочка порвана! Поясни все, живо!
- Бабусю, - сказала Сонечка, - у двох словах не розкажеш, стільки всього сталося.
- Гаразд, - погодилася бабуся, - поговоримо після сніданку.

Коли бабуся з Сонею залишилися вдвох, вони вимили ляльку, розчесали їй волосся. А потім бабуся латали Сонін сорочку і шила ляльці нове плаття, а Сонечка все по порядку розповідав.

- Так, - зітхнула бабуся, - іноді ми, не замислюючись, ображаємо інших, а той, хто скривджений, легко може стати здобиччю відьми. Але лялька твоя, хоч і недавно у тебе, виявилася вірною подругою.
- Назву її Вірочка, - вирішила Соня.

Увечері вона поклала Вірочку в ліжечко, акуратно склала іграшки, а маму з татом на ніч поцілувала міцніше, - про всяк випадок, щоб не образились.

Детальніше ...

Олена Панфілова