Самотній Маленький Принц.

Згадай казку, де рухомий світлом,
Серед крихких стертих сторінок
Шукає в небі рідну планету
Самотній Маленький Принц.

Ми давно розучилися вірити
Людям, казок і навіть собі.
На замок закриваємо двері -
Не увійти ні біді, ні долі.

І тупо вирячився місто
Жовтим безліччю вікон-очниць.
У наших душах бетонний холод.
Де ти плачеш, Маленький Принц?

Мені мовчання буде відповіддю
І дошкульний дим сигарет.
Ми не можемо повірити, що десь
З колодязів народжується світло ...

Ми давно не дивилися на зірки -
Вночі в небі лише чорний зміг.



Байдуже колишеться повітря,
Тамуючи крик або зітхання.

Вранці сірим, смертельно втомленим,
Ми по колу продовжимо свій біг
За розкиснули в бруді тротуарах -
Не до казок у стрімке століття.

А в безлюдних глухих провулках,
У порожнечі дитбудинків та лікарень,
На самоті хиткому і лункому
Чекає і вірить Маленький Принц.

О.А. Лавренова