Зустріч.

Для початку скажу, з яким "букетом" нездорове я підійшла до весілля:

  • Компресійний перелом трьох хребців поперекового відділу (нерви не зачеплено) - збила машина.
  • Пара невеликих переломів рук, ніг.
  • Сколіоз, зір -3.

Ну, в общем-то, і все . Хоча кому-небудь і це може здатися не такими вже й маленькими проблемами і серйозною перешкодою для вагітності. Однак у мене не було ні найменших сумнівів - дуже вже хотілося дитини від коханої людини.

І дійсно, з Божою допомогою вагітність протікала чудово, не враховуючи легкий токсикозу і деяких болів в спині (підвищеної вередливості щодо вибору спального місця) на сьомому-восьмому місяці. Але хто з цим не стикався? Хоча зараз я все ж вважаю упущенням те, що практично не займалася спортом (у вигляді зарядки) і не ходила в басейн. Так що ніяких додаткових процедур і відвідувань лікарів (у зв'язку з проблемами зі спиною) під час вагітності не було. Але найважливіше питання і непокоять невизначеність залишалися - де народжувати, як народжувати і з ким? При цьому дуже хотілося обійтися без стимулювання, знеболювання і, тим більше, кесаревого. Але ніхто - ні травматологи, ні акушери-гінекологи - не могли з упевненістю сказати, як буде вести себе спина під час пологів. Таким чином, обдумавши варіанти пологів і пологових будинків, я зупинилася на тому, що умови післяпологових палат (я не беру варіант з одним душем на поверх - це вже точно не обговорювалося) не особливо важливі (в будь-якому випадку скоріше додому хочеться). Набагато більш важливо (особливо в моєму випадку), щоб був знайомий доктор, ще до пологів представляє характер моєї травми.

Отже, ми зупинилися на 4 пологовому будинку (благо живемо відносно недалеко), де після хитрих пошуків знайшли чудового лікаря - від дорогих післяпологових палат, що надаються за контрактом, я відмовилася, оскільки де б не лежати, а додому все одно хочеться, та й мати сусідку по палаті зовсім не погано (і поговорити можна, і доглянути за дитиною поки ти в душі є кому ). Про те, чи бути разом з малюком в палаті ("спільне перебування") теж питання не стояло - якщо пологи пройдуть нормально, то, звичайно, відразу разом.

За п'ять днів до передбачуваної дати пологів (термін по УЗД) мене все-таки вмовили лягти на збереження. Це, звичайно, не саме приємне проведення часу, але за наявності хорошої книжки дуже навіть нічого. Зате з гарантією потрапиш в потрібний пологовий будинок, що важливо, якщо в окрузі багато пологового будинку закриті на мийку.

Напередодні дати, визначеної за УЗД, " воно " нарешті почалося! Ніяких особливо помітних "провісників" і незвичайних змін в останні перед пологами дні (крім, хіба що, підвищеної легкості, бажання якщо вже не літати, то ходити вистрибом і нестримного цікавості) я не помітила, хоча, може бути, просто "проспала".

У сам день пологів (6 липня 2001 року) з ранку у мене став "відчуватися" низ живота (не те щоб боліло або потягується - просто він став відчуватися). Після огляду (трохи раніше 11 ранку) доктор сказала, що шанси народитися в цей же день у нас є - потрібно лише активно погуляти. Я подзвонила чоловіку, і ми по-чесному відгуляли годину. За цей час почалися більш-менш регулярні (хвилин через 5), але практично безболісні сутички. А може, це мені тільки так здавалося - адже я знала, що це ще "квіточки" і найцікавіше ще попереду. Повернувшись в корпус і чекаючи огляду лікаря, у мене відійшли води, і після цього процес став розвиватися більш стрімко - я вже не могла з легкістю "проходжуватися" сутички, не звертаючи на них уваги. У наступну годину зі мною не відбувалося нічого відмінного від інших - клізма, гоління, що посилюються сутички, збори - і все наростаюче цікавість і бажання зустрітися . Тільки під час зборів на сутичках ніякі прийоми типу "покрутити стегнами, спершись на лікті на спинку ліжка" та інше, не допомагали, спина нила, хотілося тільки лежати. І ось я вже в пологовому блоці. Стояти не стоїться зовсім - тільки лежу. У мене було завжди тверде бажання обійтися без писку і знеболення. Попискувати я почала практично відразу, а то якось занадто тихо й самотньо. :) Трохи пізніше я почала розуміти людей, які на знеболювання, і була близька до того, щоб про це поговорити зі своїм лікарем (щоправда, вона затримувалася). Якщо так "добре" вже через години 4 після початку сутичок, то що ж буде далі (адже на пологи тривалістю менше 10-12 годин настрою не було ніякого, оскільки я і сама народилася не надто спритно).


Ось на цих думках я і відчула бажання тужитися. Час від часу не легше: адже надії що розкриття повне через такий відносно невеликий проміжок часу у мене особливої ??не було. Але виявилося, що все нормально і Масик пора з'являтися на світ. З лікарем ми ще заздалегідь домовилися на вертикальні пологи (з причини травмованого хребта). Але обговорити як це заздалегідь толком так і не встигли - так поспішав мій Масик вибратися назовні. Тут виявилося, що я не можу сидіти навпочіпки на повній ступні (а саме це в даному випадку розумілося як вертикальні пологи) - це на потугах щось. Та й страшно - вже дуже близько до підлоги. Потім ми ще трохи щось пообговорювати.

У підсумку я народжувала, стоячи на колінах на ліжку і дивлячись у віконце в сусідній бокс :))). Через настільки оригінальної пози дитини мені не поклали на живіт, а дали в руки - такого маленького, спритного чоловічка (2900, 51 см). І тут мене чекав ще один сюрприз - я була готова до того, що новонароджені дітки часто червоненькі, зморщене. А у мене в руках виявилася "порцеляновий лялечка" з уважним і пильним поглядом. Ось так 6 липня (саме в цей день 4 роки тому її тато освідчився мені в коханні) о 16:10 ми й зустрілися з Ксантіком! (І з 20-ї години вечора вже не розлучалися). Під час огляду на предмет розривів і дуже невеликий штопання мені страшенно хотілося встати і пройтися. Єдиним неприємним відчуттям на той момент були голочки в "отсіженной" нозі. І ще зазначу, що чим довше перед і під час пологів зберігаєш позитивний психологічний настрій, спокій, гарний настрій, не панікуешь - тим краще і безболісніше все відбувається. І це насправді так!

Мене перевели на деякий час у сусідній родблоке (через переповненість пологового будинку вільних місць у палатах не було), де через деякий час уже дозволили бути схожим. Звичайно, перше, що я зробила, це поміряла талію обривком знайденого тут же сантиметра - 70 з гаком см і відчуття порожнечі в животі, через якого при ходьбі якось дивно заносило. Приблизно в районі 8 годин вечора мене проводили в приймальне відділення побачитися з приїхали чоловіком і знову спеченими бабусями. Мої поїздки в ліфті, дивний вигляд, і головне шастанье по лікарні через годин 5-6 після відправки в родблоке невимовно здивували тітку-ліфтерша. Найбільш неприємним відчуттям (не знаю, правда, наскільки воно пов'язано з травмою хребта) були больові відчуття в районі куприка і, як наслідок, дуже своєрідна хода. У післяпологовій палаті (а першу ніч в холі) - після 20 годин вечора 06 липня - я була вже постійно з Ксюхою (до речі, донька дізналася, що її звуть Ксенія вже в перші хвилини після появи на світ!). І це так приємно ... Тільки невимовно хочеться додому, до коханої людини, тільки що став татом. У наступні дні спина почала давати про себе знати - ще в пологовому будинку, на третій день, Ксенька стало важко піднімати - так що присутність будинку в перший місяць моєї мами було дуже до речі! І ще - абсолютно неможливим виявилося носіння мало-мальськи щільно сидять на талії джинсів і спідниць - відразу грунтовно боліла спина. Хоча частіше вона не стільки боліла, скільки хотілося все кинути з рук і полежати на підлозі. Але мені пощастило - Ксенька в перші місяці була спокійною дівчинкою, не вимагала постійного перебування на ручках. Та й вдома дуже часто був хто-небудь із родичів чи моїх подружок (я з них перша мама і "пограти в ляльки" було цікаво всім).

Таким чином, під час вагітності та самих пологів ніяких істотних проблем з-за травми хребта я не відчувала. Але ось потім, перебування бабусь і тата будинку суттєво полегшило життя. Про болі в спині я практично забула до початку Ксенькіного "періоду прямоходіння". Ходити з маленькою дитиною за обидві ручки в злегка нахиленому стані опинилося для мене практично неможливим і викликало помітні больові відчуття. Подивимося, як буде далі.

Наступного разу я влаштувала близьким веселе життя через за_меня_пережіваній взимку. Коли Ксенька було 6 місяців, я потрапила до лікарні з апендицитом з перитонітом, але це вже інша історія. Зазначу лише той факт, що і до і після цього (у "лікарняний" період ми, звичайно, їли суміш) Ксенька була "чистим" немовлям, пробували тільки пюре з кабачків.

Стомчік, stomchik @ mail. ru.