Випробування або подарунок?.

Коли друзі та близькі дізналися про те, що ми чекаємо дитину, поповзли розмови про те, що ми занадто молоді, дитина незапланований, все не вчасно. Але вони помилялися. Ми шалено хотіли дитину, і в один прекрасний день вирішили, що він нам потрібен зараз, а не після закінчення інституту або після досягнення років 25-30. Впевненість, що ми з усім справимося, збільшувалася з кожним днем. Зіграли скромне весілля, чоловік влаштувався на роботу. Все було добре, поки в один прекрасний день, Денис не прийшов і не сказав, що його забирають в армію.

Я була в паніці: не уявляла собі життя без чоловіка, та й страшно було залишатися вагітної, адже моя мама живе Нижньому Новгороді, а я - в Омську. З родичами чоловіка поки ще не склалися довірчі відносини. Єдиним плюсом цієї ситуації було усвідомлення того, що чоловікові доведеться служити лише кілька місяців, і армія більше не буде загрожувати. Загалом, на четвертому місяці вагітності Дениса забрали в армію, правда, завдяки щасливому випадку служити йому довелося в Нижньогородській області. Тому я заспокоїлася і вирішила, що зможу до нього приїхати і побачитися. Можливо, навіть є плюси в тому, що я залишилася одна.

Всі думки були зосереджені на дитині. Я повністю вивчила мистецтво правильного харчування вагітної жінки, займалася гімнастикою, вчилася і регулярно відвідувала жіночу консультацію. Незабаром я дізналася, що у мене буде дівчинка, і в мене з'явилася подруга. Я ділилася з нею всіма переживаннями, питала ради. Можна сказати, що всі труднощі ми переживали разом. На сьомому місяці я поїхала в Нижній Новгород. Їздила до чоловіка у військову частину, яка знаходилася за 40 км від міста по три рази на тиждень, це при тому, що від зупинки доводилося йти пішки близько 1,5 км. Зараз дивно згадувати з якою легкістю я долала всі відстані.

Коли залишився місяць до пологів, я поїхала додому до Омська. По приїзду записалася на курси підготовки до пологів. В Омську вони суто символічні: 6 занять, легка гімнастика і розповідь процесу пологів. На 38 тижні до мене ввечері прийшла свекруха, принесла з собою торт. Це при тому, що солодкого я взагалі за вагітність майже не їла. Але вона сказала, що пологи вже скоро і один шматочок нічого не зіпсує, мовляв, себе можна трохи побалувати. Ми поспілкувалися, і вона пішла додому. Моя мала нібито тільки й чекала цього торта, відразу виявила бажання з'явитися на світ.


Я весь вечір відчувала тягнуть болі внизу живота. Але вони мені не здавалися сутичками. Коли вони почали посилюватися, я побоялася залишатися одна вночі будинку і викликала швидку допомогу. Я виявилася права, почалися пологи. Найдивовижніше, що болі не були переймоподібними, та й не здавалися такими сильними і страшними, як в описах подружок. Акушерка раз у раз підходила до мене, вимірювала сутички і хитала головою, не розуміючи того, що я спокійна і посміхаюся. Далі мені прокололи міхур, щоб відійшли води. Ось тоді й почався найважчий період. Хоча і тоді я залишалася спокійною. Думаю, біль була сильною, тому що, коли мені давали кисневу трубку, я не могла стиснути пальці. Проколів міхур в 1 ч. 40 хв., Акушерка сказала, що шийка відкрита на 4 см, і народжу я де-то до ранку. Все було як уві сні: очікування моєї малятка, і думки, про те чи витримаю я терпіти болю так довго. Але через пів години, я відчула потуги. Акушерка мені не вірила і просила заспокоїтись, що цього ще не може бути. Але, бачачи мій спокій і впевненість у своїх словах, оглянула мене. Терміново почали готувати пологовий стіл.

Тут і знадобилися знання, отримані на курсах. Уміння правильно дихати на потугах зіграло вирішальну роль. Я змогла дійти до пологового залу і дочекатися, поки всі приготують. Ще кілька хвилин, і моя крихітка з'явилася на світ. Пригадую, як з мене щось вистрибнуло, потім закректав. Пролунав плач - божественні звуки, яких я чекала 9 місяців. Потім цей хрюкаючих грудочку поклали мені на груди.

Моя мала спробувала взяти груди. Потім її забрали, а мені ще потрібно було дочекатися відділення дитячого місця і обробку. О 5 годині ранку мене привезли до палати. Я тут же подзвонила мамі, попросила її повідомити Денису, що наша донька з'явилася на світ. Сльози щастя котилися по обличчю. У 6 годин мені принесли дочку, вона справжній взяла груди, правда тут же заснула. Вдень мене перевели в палату''Мати і Дитя''. Я ходила і посміхалася: 9 місяців вагітності й пологів - найщасливіші моменти мого життя. Зараз нашому малятку Валерії 6 місяців, чоловік повернувся з армії, я успішно годую грудьми. Думала, що життя піднесла мені випробування, а виявилося подарунок. Я - найщасливіша мати на землі.

Мені 20 років, чоловікові 21. Народила 31 березня 2003 о 2 годині 25 хв.