Мій перший справжній відпустку. Частина II.

Частина 1 можна почитати тут. Розваги

Це тема окрема і від однієї думки про неї починає нити серце (і не тільки)! Куди я їздила?

Ай-Петрі , про нього вже було вище.

Ялта . Дуже гарне місто. І дуже дорогою. Зате там є Макдоналдс. Хоч я в ньому й не харчуюся, але коктейль ванільний - він і на Україну коктейль. І ще там у бабусь класні креветки дешеві, великий 0,5 стакан - 2 гривні. Ось ми ними і об'їдалися, і пили пиво. Набережна - диво. А ось пізно ввечері я туди так і не потрапила, хоча можу собі уявити, яка там красотища. Що не двері, то нічний клуб, або казино, або ресторан. Здорово!

Сімеїз - Аквапарк . Вирішили поїхати з Серьогою удвох, і подумали, що з ранку нам дуже багато буде, потрібно з двох годин. Фігня! Там так класно, що час витікає крізь пальці як вода. А ще вирішили доїхати лише до Симеїзу і потім пройтися пішки до місця. Місця, звичайно, потрясний. Гора Кішка - величезна! Обожнюю гори. Хтось там за ними навіть ліз і ніби як свердлив електродрилем чергову дірку в скелі, було забавно. Але йти нам довелося 45 хвилин за кривими доріжках.

Все одно класно, тільки часу на гірки залишилося ще менше. Ціна: з 10 до 18 годин дорослий квиток коштує 85 гривень, з 14 до 18 - 65 гривень. А ми туди потрапили тільки близько трьох. Але все одно підмерзнути ми встигли. Зате для мене там був ще один атракціон - гарячий душ. Я ходила туди 3 рази. І погрітися і помитися про запас. Гірки класні, правда на дитячих, які я вирішила теж не пропускати, боляче падати попою об бетонну підлогу басейну, глибина там по коліно.

Я раніше думала, що бувають кімнати з м'якими стінами, виявилося що басейни бувають теж . Так сподобалось! Звичайно, гора "Камікадзе" це самий шик. Швидкість скажена, не дихаєш взагалі, і потім летиш ще метра 2-3 над басейном і плюхається всіма частинами тіла відразу! Клас! Біля входу стояв мужик, який, мабуть, їхав на ній вже 10 разів поспіль. Він кинув фразу своєму другові: "Я дупу вже не відчуваю і ніздрі мені мало не розірвало". Краще характеристики для цієї гірки не придумаєш.

Загалом, поплюхалісь класно, і самі по собі, і один на одному, і паровозиком. Як діти! А потім пішли їсти млинці. Смачна річ, у нас таких у місті ще немає, а от у Москві, кажуть, процвітають ці млинцеві. А начинки які різні! Мені у-уже сподобалося з фруктами, зі сметаною і медом. Пальчики оближеш! Дуже рекомендую (7 гривень млинець - на всю тарілку і фруктів не шкодують, мені відразу вперлося). Від Аквапарку я була в захваті!

Воронцовський палац . Туди я ходила одна, ніхто мене не підтримав. Дівчата мої з Києва вже там були. А напередодні я як раз щось перебрала, похмілля не було, але розслабуха якась присутня. Я подумала, що саме час потрапити на місцеву визначну пам'ятку. Все-таки жити в Алупці і не сходити в Воронцовський Палац - це свинство. Відразу придбала квиток, хоча дівчата страхали, що неможливо дістати, якщо каса працює, то черга жахлива. Мені щастило, по-моєму, весь відпустку. Легко купила квиток і через 10 хвилин екскурсія розпочалася. Наш гід - тіточко, начебто, Олена Владиславівна - мені дуже сподобалася. Голос гучний, словниковий запас вражає уяву. Потрібно було записувати на диктофон. Будівництво звичайно грандіозне. Оздоблення усередині ще крутіше. Мені сподобалося, описувати марно, потрібно приїхати і насолодитися. Варто того! Вид з Південного порталу очманілий!

Нікітський ботанічний сад . Туди ми рвонули з Серьогою удвох вже після обіду. Намагалися дістатися туди на пароплаві, але через шторм вони не ходили. А ми поплавали на хвилях, відбили собі дупи до синців і, цілком задоволені, рвонули культурно розважатися. Поїхали через Ялту. (25 хв. До Ялти і 15 хв. До Микити). Природно, зголодніли в дорозі, Серьога взагалі від'їдався так, як ніби до цього голодував, як мінімум, рік. Коротше, молочні коктейлі з Макдоналдса були речі. Ми прогулялися по набережній заодно.

У Нікітському були близько п'ятої вечора. Бажаючим насолодитися цим дивовижним місцем по повній програмі раджу вибиратися туди вдень, і з екскурсією пройтися, і окремо там походити. Для здоров'я як фізичного, так і душевного це місце незамінний. Ну а ми потрапили тільки на екскурсію, останню, напевно. Клас! Біля кожного дерева своя історія. Бамбуковий гай, такі квітники, каскади водних рослин, кедри-довгожителі, а які там запахи! Це все треба бачити і відчувати обов'язково! Я пошкодувала, що у нас так мало було часу. У 7 вечора вже стало прохолодно, сонечко сховалося, ми почали підмерзати. І до того ж не потрапили в квітковий магазин, він виявився вже закрито - взагалі розчарування. Але туди варто приїхати просто дихати повітрям, мало не кожне дерево - доктор.

До Ялти поїхали швидко, а от потім нам не пощастило, наші маршрутки до Алупки зняли на годину на техогляд, і як ми промерзли! Цілу годину розважали народ танцями на зупинці, тут же стояли дві дівчинки-реготухи з Сімеїзу, так вони намагалися повторити за нами руху, лежала вся зупинка. Де-не-як добралися, відігрілися лікувальним чаєм з вином, але на ранок горло все одно захворіло. Хоча я не бачила жодного приїжджого, не хворого чим-небудь простудним, все одно акліматизація дає себе знати. Ось. Для інформації: вхід в парк - 6 гривень, екскурсія - 1 гривня, але можна примазатися.

Місхор . У Місхор я потрапила випадково. Хлопчики московські зібралися ввечері їхати в Ялту на гулянку. А я вийшла з дому на півгодини за пивком перед сном. Хотілося провести вечір вдома. А то останні 3 дні приходила додому за північ (то в парку під місяцем портвейн і гарячі поцілунки, то нічний пляж і купання у місячній доріжці голяка, то розмови за життя біля озера). І стало соромно перед своїми киянками, що з ними майже не бачуся. Але доля розпорядилася інакше.

У магазині зустріла все тих же москвичів, а вони зібралися зовсім не в Ялту, а в довколишній Місхор (15 хвилин) на дискотеку, коротше, я не втрималася і рвонула з ними. До Саші приєдналася дівчина Таня з Мінська. Таня згодом виявилася місцевою визначною пам'яткою, відривалася по повній взагалі, а скільки вона пила! А як я сміялася, коли дізналася, що вона вчитель молодших класів! Коротше, затарились винами і пішли на маршрутку.

Дружнім колективом, вже підігріті зсередини, завалилися в транспорт, їхали весело. Всім стало жарко, хлопчики полізли відкривати люк. Водій почув шум і попросив тепер постаратися до Місхора цей люк приладнати назад. Звичайно, люк тому не хотів. Тоша рвався вилізти і пострибати на ньому зверху, коротше, люк ми не закрили.


Але своїм нестримним веселощами захопили ще одну парочку, яка поверталася в Місхор, де відпочивали, з екскурсії по Алупці, і вони зголосилися провести нас на дискотеку і заодно потусуватися з нами. Хлопці виявилися з Дніпропетровська, я з ними дуже здружилася.

Поки думали, на яку дискотеку ми йдемо, виявилися ще одні дівчатка теж з Дніпра, з ними вже встигли познайомитися раніше всюдисущі москвичі. А до них ще приєдналися їх пацани. Одним з яких виявився мій земляк з Нижнього, що переїхав недавно в Крим назовсім. Коротше, компанія була вже чимала. Тут же розпили за знайомство, як водиться. І рвонули на дискотеку. Перед нею я встигла дуже "вдало" сходити попісяти, підвернула собі ногу, так що ходити майже не могла. Довелося терміново приймати ще півпляшки анестезії. Зате після цього ми з запальною дівчиною Танею витворяли таке, та ще й під почався дощиком і босоніж! А народ юрмився під навісом, а нам було так просторо і комфортно танцювати, а вже весело як!

Коротше, розважилися вдало. Але після години ночі дискотека скінчилася, і довелося їхати додому. І анестезія, як на зло, свою дію закінчила. Жах, я почала думати, що моя відпустка закінчилася. Така хромоножка по доріжках і сходинкам Алупки - це просто нереально. І ось тут Серьога, весь вечір крутить хвостом направо і наліво, проявив себе як справжній джентльмен, от уже не очікувала від такого легковажного хлопця такої самовідданості. Він мене поніс на руках! І ніс всю дорогу до траси, хвилин 15 точно. Ви можете собі таке уявити? Навіть мені зараз складно. Дуже йому за це вдячна, просто безмежне. Молодець! Після цього я його почала сприймати як чоловіка, хоч і ловеласа жахливого. Він мене навіть проводив, спеціально вийшов біля мого будинку. Сама турбота! Так приємно!

Ластівчине гніздо . А на наступний день я домовилася з парою з Місхора-Дніпропетровська (Руслан та Оксана) піти разом на пляж в Алупці і провести разом день. Танька до нас приєдналася вже на пляжі. А Сергій, виявляється, навіть заходив до мене додому, цікавився моєю ногою. Так приємно, коли про тебе хвилюються. А після обіду ми поїхали дивитися Ластівчине гніздо. Я така вся кульгава, нога як тумба, вся розпухла. Довелося по такій спеці затягнути її в кросівки. Зате могла гуляти.

Спуск до Ластівці досить немаленький. Знову улюблені драбинки-доріжки. Але, наближаючись до замку, все частіше хочеться пофотографуватися - така краса відкривається! Вхід на територію виявився платним - 2 гривні. На убогих квитка був штампик якогось Міськради. Мабуть, хлопці вирішили поділитися з мужиком з Міськради лівими грошиками, до речі, на це наше припущення вони відповіли, що завтра у них вихідний, і я можу прийти постояти за них, збагатитися :-). Все-таки Ластівка не дарма вважається символом Південного берега Криму - місце казкове. Обходити його своєю увагою не варто. І такого багатого ринку всяких сувенірів і дрібниць немає в жодному іншому місці узбережжя, це точно. Фотографії виходять тут найчарівніші. Я відчувала себе найщасливішою, а це головне.

Лівадія . У Лівадію ми поїхали, бо нарешті-то пустили після шторму кораблики, а до Лівадії по воді годину, і ми вирішили, що це найоптимальніший для нас. Взяли пива, вина 0,7 і поплили. Може, сильний шторм і скінчився, але тільки сильний. Пити на кораблику ми не стали, я побоялася, що все виллється назад, а шкода ж (пляшка Бастардо все-таки). Приїхали й пішли освоювати місцеві пляжі. Тут виявилося ще краще, ніж в Алупці. Шторм згріб усі великі камені до стін і залишилася тільки дрібна галька. Який ми собі зробили масаж! Супер! Хвилі невеликі, але так протягають, встигай тільки ліфчик ловити. Коротше, мені тут сподобалося просто по-звірячому.

Ну і пішли ми шукати Лівадійський палац. Зустріли двох дівчат з тією ж метою, до речі, знову з Мінська, дівчата симпатичні. Сергій, звичайно, не стримався, крутився навколо них як павіан. На доріжках добрі люди намалювали шлях до якогось загадкового ліфта. Люди, може, і добрі, але пожартувати не дурні. Коротше, як не звернемо з стрілочці, все глухий кут. Ліфта ми не знайшли. Загалом-то, не дуже-то й засмутилися. Драбинки вже якось рідніше :-).

Палац великий, білий, гарний, з галявиною, квіточками і фонтанчиком поруч. Супер, але ми вже були такі гарні, що сил йти всередину на екскурсію ми самі в собі не виявили. Повалятися на радощах, що ми все-таки прийшли до цього палацу, на газоні, де власне і ходити не можна, не те щоб лежати. Правда недовго, довелося звалити, оскільки місцева доглядачка обіцяла нас облити з шланга за ці неподобства. А наші дівчата рвонули на якусь "Сонячну стежку", ми чесно намагалися за ними встигнути, але покажчики малювали всі ті ж добрі люди з почуттям гумору. Ми їх втратили. Та й самі блукали порядно, орієнтуючись за сонцем - все-таки "Сонячна стежка" - ми весь час заходили кудись не туди. Години через півтора, правда, вибралися ближче до міста. Там є навіть зал для концертів органної музики! А потім ми потрапили на якийсь базарчик. Як швидко спускаються гроші в такому стані! Лівадія - прикольний містечко.

А на наступний день я вже їхала. Вранці лив дощ, просто плакав, напевно, про мене чи за мене. Але в обід знову світило сонце. І я ще ходила на море, помочити ніжки, і в останній раз погуляла в парку, подивилася на лебедів і випила черговий лікувальний трав'яний чай з дуже смачною пахлавою. І з Серьогою розлучатися було сумно, і з морем, і з літом. А вдома мене чекало за прогнозами близько 10 тепла!

Потім остання біганина по магазинах, вино з собою, подарунки своїм господарям. І автовокзал. (До речі квитки краще брати дня за 3. Можуть не дістатися.) Мене Сергій, природно, проводив і поцілував на прощання. Ну і все. А ввечері хлопці вже збиралися відірватися по повній в Ялті в свій останній вечір, що і зробили дуже успішно, як мені потім і повідомили без тіні збентеження вже по приїзді до рідного міста. Все-таки курортний роман - це просто курортний роман, як не крути. Зате який роман! Спогад на все життя. Спасибі вам, хлопці й дівчата, за весело проведений відпустку! Спасибі Москві, Дніпропетровську, Києві та Мінську! Без вас так славно б не вийшло.

PS хочу сказати всім, хто шукає собі попутників, шукайте наполегливіше, а якщо не доля - не бійтеся їхати одні. На курортах так легко знайомитися, там все відкриваються і чекають нових зустрічей. Так що сама поїду обов'язково або одна або з малознайомими людьми з просторів всесвітньої павутини! Удачі у відпустці всім!

Ірина irina-cvet@yandex.ru