Кесарів розтин - як це було.

Я давно збиралася написати звіт про народження Дімочка і нарешті зібралася.
Восьмого грудня я лягла у відділення патології вагітності в 25-й пологовий будинок. Там мене планували лікувати від набряків і спостерігати, тому що вирішили, що пологи будуть мало не з дня на день.

І почалося посилене лікування - в цьому пологовому будинку воно, як правило, у вигляді крапельниць. Мені ставили магнезію на 12 годин, і скрізь доводилося цю крапельницю за собою тягати. Магнезія дуже болючий препарат плюс медсестрам не всім дано добре ставити голку ... бррр ... Але лікування це не пройшло марно - за тиждень я втратила 5 кг - це спали набряки.

І тут почалося саме образливе - очікування! Я кожен день терзала лікаря - ну коли ж? А мені оголосили, що мої терміни перерахували і тепер тільки на наступному тижні скажуть коли. Тим не менш, у мене опустився живіт - забавно, я думала, що цього не може статися, якщо дитина в тазовому передлежанні :-).

Ще повідомили, що для операції у мене занадто низький гемоглобін, і треба б, щоб хтось здав для мене кров. Це героїчно зробив мій чоловік. У нас різні групи, але там можливий обмін. Правда, переливання не знадобилося, але, думаю, його кров не пропаде дарма.

19 грудня я була вже точно впевнена, що мені скажуть. Але облом. 20 грудня мені сказали: "Точно не завтра!" :-). Зате відправили на УЗД, яке показало, що дитина важить вже 3800! (А народився-то він 3100). Ще мені дали підписати папірець, що я згодна на кесарів і всі його наслідки. Але найцікавіше було 21-го. Вранці прийшла ціла лікарська комісія, чоловік 6, які, подивившись мене, сказали мені дату операції - 26го! Мама! та скільки ж можна тут лежати!

Я дико турбувалася і ледь чутно мовила, що у мене вночі та вранці болів живіт. Мене відвели на КТГ (прилад, що вимірює скорочення матки і серцебиття плоду), який показав, що сутичок немає. Але я почала наполягати, що болів живіт (він справді хворів - 15 хвилин вночі і 15 вранці). Мене відправили на крісло, і виявилося, що я вже давно народжую, розкриття шийки - 3 см. А я ходжу, як ні в чому не бувало! Загалом, я розхвилювалася - коли голився, вся порізалася, лікарі злякалися навіть, коли побачили. Ну, мене квапили ще: "Щоб через 10 хвилин на операційному столі!"

І далі був жах. Мені видали прозору сорочку, поки я переодягалася, анестезіолог в поспіху розповідав мені про переваги спінальної анестезії перед звичайним наркозом, її я і вибрала.


Потім я лягла на операційний стіл у позі розіп'ятого Ісуса - в одну руку встромили крапельницю, до іншої під'єднали прилад для вимірювання тиску, ще й катетер ввели в сечовипускальний канал.

Анестезіолог сказав повернутися на бік. Коли я лежала на боці, і мені вводили голку в області попереку, мене крім болю охопив ще і моторошний страх. А раптом анестезія не подіє?! Коли мене перекинули на спину, я ще відчувала все і зокрема те, як почала підвищуватися температура мого тіла.

Перед особою мені повісили ширмочку, і я запхикав, що ще все відчуваю. "Ну, підніми ногу" - "Ось, підняла." - "Ну, дивися" - нога лежала, а за моїми відчуттями була піднята. Ось це мені було моторошно.

Ширму знову опустили і через хвилину я почула невдоволено-здивоване: "Аааа! Кхе-кхе-кхе!" - І побачила, як повз мене пронесли абсолютно нормального кольору і вигляду дитини. Я ще подумала - а звідки тут дитина?.

- Хлопчик! Ну, як назвеш?
-??
- Ось, поторкай, ну!
- Еее .. Це мій, что-ли?
- Ні, напевно, мій!

Лікарі сміялися, а я була в шоці. Невже? Мій! Не може бути! Народився Дімочка вагою 3100 г, 50 см в довжину і 8/8 по Апгар.

Мене потім хвилин 20 зашивали, потім відвезли в якийсь бокс, і через півгодини принесли Дімочку - приклали до грудей на 2 хвилини та й заберуть. Там я валялася під крапельницею та надзвонювала всім повідомити, що народила, а ніхто відразу й не вірив. Ще мучилася від болю і отходняки. Через 4 години мене перевели в післяпологову, і ще через 4 години змусили встати і ходити. Це було дуже весело - повернутися до життя і усвідомити, що все це закінчилося, і попереду нове життя :-). Жартую, я тоді до такого не додумалася б.

Потім принесли Дімочку на годину, а з ранку його залишили мені на весь день, через добу він вже зовсім залишився зі мною. На 6-а доба нас виписали.

У 25м пологовому будинку дуже хороші лікарі і взагалі весь персонал, ще там практикують грудне вигодовування і спільне перебування матері з дитиною, мені це дуже допомогло в подальшому - так що я вважаю, що все у нас вийшло дуже добре!

Борисова Вікторія, borisovy57@infoline.su.