Кіт.

Жив-був кіт. У нього було багато турбот: з мишкою пограти, собаку в норочку загнати. "Ні, не так", - подумав кіт. Все зовсім навпаки: з собакою пограти, мишку в норочку загнати. Потім піти погуляти, там корівку зустріти, попросити попити так заодно запитати, чи не треба її подоїти. Молочка полакать, а там і додому бігти: а раптом на обід риба? Господині він скаже: "дякую!". Помурличет трошки, потім подивиться у вікно: не несуть чи сметану? Або ще занадто рано?

Господар поїхав на базар, продавати кой-який товар: морквину, картоплю, огірків трошки, та ще капусту, значить, в кишені у нього не порожньо.


Обіцяв він до кота сметану, та, мабуть, і справді ще рано!

Ах, ось він і їде по дорозі: колеса-ноги, колеса-ноги. Віз гуркоче, конячка теж їсти хоче, але коту вона не перешкода: от була б потіха, якщо б дали сметану конячці, то довелося б тоді їй несолодко! Так сказав дворовий пес: "Конячка їсть овес! Сіно теж іноді, коли настануть холоди. А траву навесні і влітку". Але зараз ми не про це.

Хороший день йде до кінця, а що ми скажемо хитрунові? Іди, погром спинку про теплу перину. Закрий швидше очки, а ми закінчимо казку.

Наталія Хлєбнікова, kroka06@mail.ru.