А ще?.

Це розповіді-розмови з 3-річним сином Арсюшей, створювані й змінювані по ситуації:) Арсюшке їх завжди мало, і він просить: "А ще ?".

- Жив-був хлопчик, схожий на тебе. Звали його майже як тебе - Андрюша, і було йому, як і тобі, теж 3 роки ...

Як Андрій одягався

- Андрюша, підемо гуляти, - покликала якось вранці мама Андрійка.

Андрійко дуже любив гуляти, але не любив одягатися.

- Мама, одягни мене, у мене ручки не вміють, вони маленькі, - просить він.

- Ти сам великий, а ручки маленькі? - Здивувалася мама. - Ось тобі штанці, ось шкарпетки, светр, рукавички і черевики - одягайся сам! А мені ніколи!

А Андрійко як ходив в трусиках по кімнаті, так і ходить.

- Андрюша, одягайся, гуляти пора, - каже мама.

- У мене не виходить, - скаржиться Андрій.

Тут ручки Андрюшин образилися на нього і давай самі одягатися, швидко-швидко! І так поспішали, що все переплутали: штани на голову наділи, замість штанів - светр, шкарпетки й черевики на руки, рукавички на ноги натягли. Замість пояса - шарф. А шапку взагалі в рукаві забули.

Мама засміялася над ним. Глянув Андрій на себе в дзеркало, і йому соромно стало - як він у такому вигляді на вулицю піде? Швидше зняв він з себе все це неподобство й правильно наділ, сам, та так швидко й акуратно, що сам здивувався - виявляється, вмію!

А ще?

Як Андрій ходив гуляти

Вийшов Андрій з мамою на вулицю.

- Андрюша, підемо в парк? - Запитує мама.

- Так, тільки ти понеси мене, у мене ніжки не йдуть! - Заскиглив Андрійко. - Вони втомилися!

- Ми ж тільки вийшли, коли вони встигли втомитися? - Не вірить мама і йде по дорозі до парку.

А Андрій сів у замет:

- Не можу йти!

Ніжки у Андрійка так хотіли скоріше в парк, що не витримали, залишили його сидіти в заметі, а самі побігли за мамою в парк! Ух, вони і нагуляла - і з гірки накаталися, і в замет наскакався, і у футбол з хлопчиськами награлися!

А Андрій все в заметі сидів, без ніжок адже не підеш далеко! Нудно йому було і холодно. Ось, думає, в парку дітки гуляють, їм весело, а я тут в заметі сиджу один ...

На зворотному шляху ніжки до Андрюші повернулися, втомлені-втомлені, мокрі-мокрі. Андрій скоріше на ніжки зірвався - в парк! Гуляти! А ніжки його до будинку ведуть, за мамою - обідати пора, та й втомилися вже, нагулятися, вистачить. Довелося і Андрюші додому йти. Ну, думає, ніколи більше не буду на ніжки скаржитися!

А ще?

Як Андрій книжку образив

Мама почитала Андрюші на ніч книжку.

- Ну все , вистачить, - сказала вона, закриваючи книжку. - Спати пора!

А Андрійко кричить:

- Ще хочу !!!

- Втомилася книжка, їй теж відпочивати треба. І нам з тобою спати пора, - умовляє його мама.

А Андрійко розсердився, ніжками затупотів, книжку жбурнув на підлогу. Книжка впала, порвалася, буковки з неї всі висипалися. Встали буковки, обтрусилися, взялися за ручки і парами один за одним пішли до віконця. Вилізли вони у шпаринку, спустилися по стінці у двір, знайшли собі в землі нірку і стали там жити, як комашко.

На наступний день Андрій відкрив книжку, попросив маму почитати, а буковок-то немає! Що ж робити? Робити нема чого.


Взяв Андрій свою собаку Дендіка, дав їй понюхати книжку, і пішли вони на вулицю буковки шукати. Дендік понюхав доріжку - ні буковок. Понюхав кущики - немає буковок. Понюхав пісочницю - ні буковок. Понюхав норку - є літерки! Загавкав Дендік - покликав Андрійка.

Придивився Андрюша, а близько норки буковки, як комашко, бігають - хто доріжку мете, хто травичку поливає, хто паличку в нірку тягне.

- буковки- буковки, ходімо додому, в книжку, - просить їх Андрійко. А вони навіть розмовляти з ним не хочуть - образилися. Тоді він здогадався вибачення у них попросити:

- Пробачте мене, будь ласка, буковки, я більше ніколи не буду вас ображати, на підлогу кидати. Ходімо додому?

- Куди ж ми підемо, - кажуть буковки, книжка наша порвана.

Андрій швидше додому побіг, книжку заклеїв акуратно. У двір вийшов, показує літеру - готово! Залізли буковки на свої рядки в книжку - задоволені, що додому повернулися. І Андрій задоволений. І Дендік задоволений.

І тепер Андрійко дуже чемно з літерами звертається: відкриває книжку, вітається з ними, на ніч книжку на поличку ставить і на добраніч бажає. Багато буковки вже по іменах вивчив і навіть читати вчиться!

А ще?

Як Андрій животик годував

З'їв Андрій перед обідом цукерочку, а тут його мама за стіл покликала. Налила йому суп, а Андрій завередував:

- Я не голодний, я вже цукеркою пообідав!

- Але ти ж нагулявся, набігався, тобі пообідати треба, - просить його мама.

- Не хочу!

І раптом чує Андрій: хтось плаче. Оглянувся - нікого немає. Хто ж це? А це, виявляється, його животик плаче!

- Що з тобою? - Злякався Андрійко. - Хто тебе образив?

- Ось сиджу, чекаю обіду, а шийка мені нічого не дає! А я їсти хочу!

Став Андрій шийку суворо питати:

- Ти чому животику нічого не даєш? Він там з голоду вмирає!

А горлечко відповідає:

- У мене самого з ранку макової росинки не було! Я теж голодне! Мене ротик не нагодує!

Став Андрій ротик лаяти:

- Ти чому шийку не годувати? Через нього і животик плаче!

А ротик відповідає:

- Андрюша суп не їв, і я, ротик, суп не їв, і шийки не дісталося, і животик голодний.

- Я ж тобі цукерочку дав, - обурюється Андрій. - Треба було поділитися!

- Цією цукерки мені одному мало. Вона в роті розтанула, і немає її. До животика нічого не дійшло.

Що ж робити? Шкода Андрюші свій животик. Схопив він ложку і став суп в рот складати. Рот відразу зрадів, став жувати і шийку пригощати. А шийку в животик суп відрядило. Андрій всю тарілку з'їв і питає:

- Ну що, животик, наївся?

- Немає ще, - кричить животик. - Друге хочу!

Андрійко і картоплю з'їв.

- Ну, тепер наївся?

- А компот? - Запитує животик.

Андрій у мами компот попросив.

- Ну, наївся?

А у животика навіть сил відповісти ні - так наївся. Тільки булькати може.

- Спасибі тобі, Андрюша, - пробулькал животик. - І мамі спасибі, смачний суп!

Андрій "спасибі" мамі передав:

- Мама, тобі мій животик спасибі сказав!

- Будь ласка, мої дорогі !

А ще?

Таха, taxa_st@mail.ru.