Подорож в Париж.

В одному маленькому містечку жила-була жовта машинка, звали її Копійка. Насправді у неї було інше ім'я, але ніхто, ні вона сама, ні її знайомі, як не старалися, згадати його не могли.

Служила Копійка своєму господареві ні мало, ні багато, а рівно тридцять років і три роки. Службу свою несла справно, працювала багато, ламалася рідко, і не було випадку, щоб господарі були їй незадоволені. Але одного разу, повернувшись з поїздки, Копійка з подивом виявила, що місце її в гаражі було зайнято. Нова господиня, гарна срібляста машина, зарозуміло подивилася на Копійку і вимовила з сильним іноземним акцентом:

- Я так і думала, що в цьому гаражі до мене жила якась мізерія типу тебе. Всі наскрізь просочилося дешевим солідолом!

Копійка подивилася на господаря з надією, що ось-ось все проясниться і виявиться, що сталася якась безглузда помилка. Господар же, здавалося, Копійку і зовсім не помітив, а продовжував натирати скла Красуні до сліпучого блиску. Втім, з Копійкою він обійшовся не так уже й погано: не здав її в металобрухт, не розібрав на запчастини, не скинув її з обриву, нарешті. Він дозволив їй залишитися і ночувати у дворі біля будинку стільки, скільки вона сама того забажає. Тільки от заводити її він більше не став, а яке життя для машини без їзди? Візьми та й викинь її в кювет, а не життя! І в один прекрасний весняний день Копійка зважилася:

- Пора! Наскільки сил моїх вистачить, стільки й проїду селищ, міст, країн. І Париж! Щоб побачити його і ... Ні, про сумне краще не думати ...

Потихеньку завелася, рушила і покотилася назустріч своїй мрії.

- Ах, яке ж це щастя! Недарма люди кажуть: в русі - є життя!

Копійка виїхала за межі містечка. Луга потопали у свіжій запашної зелені, птиці раділи зовсім ніжному, ніби заново народився, під сонечком, а в небі чуділі маленькі грайливі хмари.

- А тепер вони схожі на солодкі збиті вершки, - подумала Копійка і облізнулась. У дійсності машини воліють бензин, а не вершки - це знають навіть зовсім маленькі діти. Тільки у нашої Копійки було таке чудове настрій, що цей факт навряд чи міг її засмутити.

Але раптом, звідки не візьмися, налетіла темна грозова хмара. Хмарки від страху кинулися врозтіч, а сонечко боязко відступили назад. Птахи зарепетувати, кинулися рятувати своє сонечко, але під оглушливий грім змушені були здати свої позиції без бою. Потужні струмені зливи прокололи землю і в мить ока наповнили всі канавки водою.

Копійка відчула, що не може зрушитися з місця. Чим більше вона докладала зусиль, щоб вибратися з калюжі, тим більше застрявала.
- Без допомоги мені не обійтися, - зітхнула машинка, - доведеться чекати.
Незабаром на повороті виник великий червоний джип.
- Йому-то не важко мене витягнути, - зраділа Копійка і відчайдушно засигналила.
Джип зауважив Копійку, але ...
- Чи варто бруднитися про таку стару, непрестижну машину? - Швидше за все, так він і подумав, так як через кілька хвилин знову зник за горизонтом.
Копійка заплакала. "Ніхто, ніхто, їй не допоможе в біді ..."

- Ну і чого вогкість розводити, коли і так її більш ніж достатньо? - Раптом гукнув її чийсь бадьорий голос. Вона підняла очі. Перед нею стояв невеликий синій Фольксваген.
- Ти не зможеш, - продовжила плакати Копійка, - ти і сам-то ...
- Маленький, зате удаленький, - посміхнувся автомобільчик. - Просто повір мені: все буде добре.
Він вимовив це так переконливо, що Копійка повірила. І справді, не минуло й півгодини, як обидва, замурзані, але вільні, валялися на свіжовимитої траві.
- Ми з тобою ще зустрінемося, не сумуй, - сказав Фольксваген Копейке так, що вона знову повірила. - І вдалого тобі дороги!
Вони попрощалися. До вечора Копійка виїхала на трасу.

- Скільки тут красивих машин! - Здивувалася вона, - ніколи раніше їй не доводилося бачити стільки красунь разом.
- Давайте познайомимося, - запропонувала вона однією з машин, - адже нам з вами по дорозі.
- Відійди, замазура, - одернула її попутниця, - а то з тебе бруд на всі боки летить!
Копійка пригальмувала, давши можливість попутниці збільшити дистанцію.

Решта учасників дорожнього руху виявилися настільки ж нелюб'язностями: практично кожен тільки і вичікував моменту, щоб сказати Копейке яку-небудь грубість.

Ближче до вечора на узбіччі Копійка побачила червоний джип. Той самий джип, що зустрівся їй напередодні в лісі. Він стояв біля дороги і благав проїжджаючі машини позичити йому кілька літрів бензину, щоб доїхати до автозаправної станції. Але ніхто не зупинявся. Невідомо, чи довго він так стояв, і чи довго йому ще належало простояти, не якби поряд нашої Копійки. Дізнавшись її, джип почервонів ще більше і відвернувся.

- Я дам тобі бензину. Візьми, в мене є в запасі каністра.
- Ну чому? - Повернувся джип.


- Я ж тобі не допоміг, а ти ...?
- Тому що машини, як і люди, повинні допомагати один одному.
- Вибач мене ... І дуже тобі дякую!
- Будь ласка! - Засміялася Копійка і, щаслива від того, що змогла комусь стати в нагоді, поїхала далі.

На вулиці вже зовсім стемніло. Копійка відчула, що до біса втомилася від всіх сьогоднішніх пригод, і вирішила заночувати прямо біля дороги.

Їй снився чудовий сон. Ось вона, буквально днями зійшла з конвеєра в яскравому жовтенькому вбранні, вперше виїхала на міську вулицю. Її скла переливалися топазами, фари світилися бенгальським вогнем, а диски коліс нагадували дзеркальні кулі вечірок 70-х. Як же вона була гарна! Зустрічні машини поступалися їй дорогу, а потім із захопленням дивилися їй услід доти, поки її лаковий багажник остаточно не переховувався з уваги. Вона була молода, прекрасна і сповнена дивним почуттям передбачення любові ...

Раптом в сон пробрався якийсь тріск, потім послідував удар, і Копійка остаточно прокинулася. Те, що побачила вона наяву, було настільки жахливим, що машинка довго не могла визначити, де ж закінчується сон, а де настає реальність. Величезний кузов вантажівки занесло при повороті, він зачепив Копійку і став зіштовхувати її в кювет. Копійка з усіх своїх "кінських" сил намагалася втриматися, але передні колеса зрадницьки поповзли вниз. Ще секунда, і наша невезуча мандрівниця опинилася в яру. Лобове скло розбилося вщент, пом'явся капот, а передня дверцята були скошена до такої міри, що відчинити їх не представлялося можливим.
- Невже я залишуся тут назавжди? - Заридала Копійка.
І це було схоже на правду. Повз проїжджали машини, стурбовані лише власними справами, проносилися рейсові автобуси, поспішали маршрутки. І ніхто, ніхто не звертав на Копійку ніякої уваги.

Минали дні і тижні. Копійка давним-давно вже збилася з рахунку, та й який був сенс складати дні, коли точкою відліку має стати її власна смерть. Сльози висохли, відчай змінилося байдужістю, а в багажі її думок залишилися тільки самі прекрасні спогади молодості.

Але одного разу навпроти неї зупинився цікавий, незвичайний автомобіль. З автомобіля вийшов чоловік і підійшов до Копейке.
- Так, - діловито оглянув він її. - Двигун цілий, коробка, карбюратор.
Людина дістав валізку з інструментами і приступив до розбору.

- Ну от і все, - подумала Копійка і з полегшенням посміхнулася. Чи бувають у машин молитви, Копійка не знала, тому вона подумки попрощалася з сонечком, хмарами, квітами і деревами. Смерті вона не боялася, для цього вона надто любила життя, і їй не хотілося затьмарювати її останні хвилини.

- О боже! Ну і знахідка! - Раптом вигукнув незнайомець, стираючи порох із серійного номера на заводській табличці. Потім дістав мобільний і подзвонив.
- Терміново викликай евакуатор. Я знайшов "копійку" із першої десятки. Ух, яку цукерку я з неї зроблю - всі призи зберемо.

Напевно, Копійка народилася під щасливою зіркою. Те, що сталося з нею далі, було схоже на голлівудську казку. Вона мужньо терпіла, коли її перебирали буквально по кожній кісточці, ледве стримувала сміх, коли лоскотали пензликом, покриваючи свіжою фарбою, і не змогла приховати захоплення, коли побачила на своїх колесах нові хромовані ковпаки.

- Невже це я ? - Видихнула Копійка
- Так, такий шедевр у мене вийшов вперше, - погодився новий господар. - Що ж, нам пора в дорогу. Нас чекає Париж.
- Париж?! - Копійка мало не позбулася розуму.
- Так. Ми їдемо на виставку ретроавтомобілів.

Всю дорогу машинка силкувалася прийти в себе від такої новини. Міста змінювалися селами, села - полями і лісами, поки нарешті сам Париж не прийняв мандрівників у свої обійми.

Виставка проходила в центрі столиці. З усього світу прибули найрідкісніші колекційні автомобілі.
- Приголомшливо! - Видивлявся Копійка по сторонах. Красиві, воістину елегантні машини прогулювалися вздовж виставкового майданчика і вели неспішні світські бесіди. Ніколи раніше Копійка і уявити собі не могла, що опиниться у вищому суспільстві.
- Головний приз, - оголосила радіорубка, - отримує автомобіль "Жигулі" першої моделі, 1970 року випуску.
- Так адже це, здається , я? - Невпевнено припустила Копійка. - По-моєму, так раніше мене і кликали.
- Вітаю! - Раптом почула вона за спиною чийсь знайомий голос і обернулася.
Перед нею стояв той самий веселий Фольксваген, що допоміг їй вибратися з багнюки.

- Як же ти мене впізнав, адже я так змінилася?
- А по-моєму, ти завжди була такою красунею. Блиск твоїх фар ні з чим неможливо переплутати.
Машини покотилися поруч. Вони їхали так близько, що просвіт між ними практично зник, але разом з тим так обережно, що не змогли б заподіяти один одному ніякої шкоди.

Лариса Балан, la792005@narod.ru.