Мінькін друг.

- Знаєш, воно яке, море? - Толік діловито поправив окуляри на переніссі. - Величезне. Безмежне. Чорне. Загалом, завтра сам побачиш.

Мінька, плюшевий ведмедик із нашвидкуруч пришитою лапою і полисілий від часу бочком, віддано подивився на свого маленького господаря. Втім, господар був не такий уже й маленький - взимку йому стукнуло цілих сім років. Тільки ось виглядав він від сили на шість. Крихкий як тростнічок, блідий сибірський хлопчик, кволий і хворобливий, всім своїм виглядом викликав побоювання місцевих лікарів, а власних батьків приводив у стан глибокої зневіри.

- Звозіть хлопчика до моря на місяць-другий, - в як до останнього засобу порадив дільничний педіатр. - Іноді сама природа здатна творити дива.

На тому і порішили. Мама Толіка звільнилася з роботи, тато купив дві путівки в санаторій і квитки на літак. Невеликий коридор квартири за добу перетворився на багажний відсік - потрібно було все взяти, нічого не забути - поїздка передбачалася дальньої і тривалою.

Толік зібрав свій власний маленький рюкзачок: географічний атлас, сірники (раптом вони з мамою випадково потраплять на безлюдний острів), компас, шматок шпагату (про всяк випадок), плавальні окуляри з трубкою і дитячий ілюстрований журнал в дорогу. Для Міньки він взяв панамку (що б йому не напекло голову) і тоненьке махровий рушник.

Літак вилітав рано вранці. Толік перевертався всю ніч, намагаючись заснути, але думки про майбутню подорож ніяк його не відпускали.

- А ще, Мінька, - Толік притиснув ведмежати до грудей. - Там водяться медузи. Тільки ти не бійся, тебе вони не вжалять.

За стінкою перемовлялися батьки. Мама дуже переживала - летіти однієї без чоловіка їй належало вперше. Папа заспокоював маму, жартував і навіть поклявся до маминого повернення закінчити ремонт.

Будильник продзвенів о п'ятій ранку. Ні мама, ні тато, ні Толік його не почули. У п'ятій тридцять дзвінок повторився.

- О Боже, ми проспали! - Закричав тато, і почалася ранкова метушня.

Мама наспіх вмилася-зачесала волосся, закинула у найменшу сумку дорожній фен і косметичку, і голосно постукала у двері дитячої:

- Толік ! Синочку! Прокидайся!

Толік повільно відкрив очі і хотів вже було спросоння обуритися, тільки моторні руки мами вже підхопили його і віднесли у ванну.

- Толік, одягайся швидше, - нервував тато , перевіряючи замки валіз.

Через хвилину вся сім'я у повному складі занурилася в сімейний автомобіль. Мотор загарчав, колеса вискнули, і машина зникла за поворотом.

В аеропорту було багато народу: зустрічаючих, проводжаючих, які очікують. Толік видивлявся по сторонах, адже це було його перше подорож, а мама з татом носилися від однієї реєстраційної стійки до іншої. Нарешті приємний жіночий голос оголосив посадку.

- Ну, синку, - обняв тато Толіка, - веди себе добре. Мати бережи. І щоб обов'язково поправився, кілограм на п'ять, не менше.

- Гаразд, татко! - Посміхнувся хлопчик і подивився на маму: тепер, за відсутності батька, він (Толік) її єдина опора.

У літаку Толік попросився сісти до вікна. Але вже через десять хвилин після зльоту був розчарований: в ілюмінаторі нічого, крім сірих купчастих хмар, не було видно. Тоді хлопчик поліз у рюкзак за журналом. Перше, що йому попалося під руку, була Мінькіна панамка.

- Мама! Де Мінька?! - Раптом скрикнув Толік.
- Не знаю ... - Позіхнула мама. - Не кричи, будь ласка, а то всіх пасажирів перелякався.
- Мамочко, він залишився вдома! У ліжку. Я забув його розбудити!

Хлопчик заплакав. Мамі було дуже незручно (ще б такий дорослий дитина - і реве) і вона дуже дратувалася:
- Синку! Зараз же заспокойся! Розвісив нюні ... Будеш так себе вести, більше ніколи тебе з собою не візьму!

Толік замовк, зціпив зуби, нахмурився і в такому положенні провів залишок шляху.

Курортне місто зустрів гостей яскравими променями сонця і ароматом стиглих фруктів.

- А скоро ти побачиш море, - вирішила підбадьорити Толіка мама, - ну, ти ж так мріяв про нього.

У відповідь хлопчик тільки опустив очі і щось пробурчав собі під ніс.

Нарешті, мандрівники прибули в санаторій.


У номері мама дістала з валізи зубні щітки, неспішно розклала речі по поличках, повісила сукні в шафу.
- Одягай, - протягнула синові яскраві аквамаринові плавки, - підемо купатися.
- Не хочу я .. .
- Заради цього ми подолали шлях в тисячі кілометрів, а ти - не хочу! Я з роботи пішла заради цього ... - Мама відвернулася і закрила обличчя руками.
- Мамочко, прости, - обняв її Толік. - Не турбуйся, будь ласка.
Вони переодягнулися в купальні костюми і побігли шукати море. На щастя, воно виявилося зовсім близько. Величезне. Безмежне ... Синє. Вдалині, у самого горизонту, танцювали золоті вогники - це сонечко вигулювали своїх неслухняних діточок. Зовсім низько, майже біля самої води, чергували чайки. Вони стежили за порядком, голосно й несамовито кричали, кваплячись ліниві хвилі. Хвилі, що звикли в усьому слухатися чайок, набирали швидкість, вдаряли об берег і розсипались сіруватою піною.
- І ніяке воно не чорне, - здивувався Толік. - Шкода тільки, Мінька не бачить.

Хлопчик засмутився ще більше. От якщо б море йому не сподобалося, тоді інша справа. Тоді й Мінько тут робити нічого. Але море було ... ні, не прекрасним. Хіба мало на світі прекрасних речей. Лунапарк, машина з радіоуправлінням, ескімо з вареним згущеним молоком. Море було ... неповторним. Його треба було тільки побачити. Одного разу. І закохатися на все життя.

Увечері мама взяла Толіка за руку і відвела в першу-ліпшу крамницю з дитячими товарами.

- Дивися, який папуга! Фіолетовий! Хочеш куплю? - Мама заглянула в обличчя хлопчика, - Ні? А тоді крокодила. Дивись, він з оксамиту.

Толік мовчки похитав головою і відійшов.

- Мамо, не ображайся, - сказав він в номері. - Просто мені ніхто не потрібен. Друзів адже не зраджують, ти сама говорила.
- Теж мені друг, - пирхнула мама і подумала, що цієї старої плюшевої ганчірці місце тільки на смітнику. І чого дитина у ній знайшов?

Мінька тим часом дуже нудьгував. Він валявся під купою старих шпалер у кошику для сміття, куди кинув його тато, затеявший ремонт у дитячій кімнаті. Ведмедик розумів, що сталася якась безглузда помилка. У тому, що його маленький господар Толік ніколи б так з ним не надійшов, він і не смів сумніватися.

- Мама, а тато може нам як-небудь переслати Мінько? Поштою, наприклад? - Особа Толіка спалахнуло.
- Може, напевно ... Ну, сину, може, все-таки понесеш? Зрештою, ви ж не назавжди розлучилися.
- Мамочко, але Мінька дуже хотів побачити море ... Будь ласка!
- Ну гаразд, я поговорю з татом, - здалася мама. - Завтра. А тепер давай спати.

Хлопчику приснилося, ніби вони з Мінько знаходяться на березі моря. Мінька сидить навпроти, мружиться від сонця і п'є сік Толіка з коробочки, а він (Толік) будує замки з піску. Сонечко в мить висушує стіни фортеці. Але рятівна волога, ось вона, поруч. І поки вони тут, з їх замком нічого поганого трапитися не може.

Вранці мама зателефонувала татові.
- Так, дорогий все добре ... Погода дивовижна. А море - це просто казка! Дорогий, у нас до тебе прохання. Ти не міг би вислати поштою плюшевого ведмедика ... Я розумію, що це дурниці ... Але Толік, розумієш, його нічого не радує. Є відмовляється. На морі і дивитися не хоче ... Ти його вже викинув?
- Як це викинув?! - Толік підскочив до матері і вихопив з її рук трубку.
- Таточку, тату! - Задихався він. - Що з Мінько?!

Трубка вислизнула з рук хлопчика, а сам він, немов скошений тоненький колосок, став повільно опускатися на підлогу. Сльози застигли його обличчя, а в горлі утворився величезний непрохідний кім.

- Толік! - Мама підхопила хлопчика. - Все добре! Чуєш?! Папа обов'язково знайде свого Мінько!

...

Через два тижні службовець несміливо постукав у двері готельного номера. Худенький хлопчик з обережністю відкрив її і висунув у проріз, що утворився свій гострий носик.

- Бандероль! - Посмутнів посильний, побачивши дитину (які з нього чайові?)
- Це Мінька, так? Він не забився? Ви акуратно його несли?

Толік без ножа роздер картонну коробку. На її дні, посміхаючись, лежав маленький плюшевий ведмедик, із нашвидкуруч пришитою лапою і полисілий від часу бочком.

Лариса, la792005@narod.ru.