Моя маленька крихітка.

Просто вийшло так, що моїй доньці дуже захотілося у великий світ завчасно. А дитина у мене, треба сказати, наполегливий і свого завжди добивається.

Так, в 35 тижнів донька розгорнулася як треба і затихла на добу, матка опустилася, і вночі у мене почалися перейми. Щоправда, не сильні. Вранці, після дози но-шпи я пішла до свого гінеколога, і та сказала, що народжувати мені поки рано, і порадила випити ще но-шпи. А ближче до наступної ночі в мене відійшли води. На швидкої мене привезли в пологовий будинок і помістили в передпологову. Знову почалися перейми, але на цей раз не сильні. Всю ніч мені ставили крапельниці та уколи. А ближче до ранку підійшла лікар і сказала, що розкриття недостатнє, але більше чекати вони не можуть - мене треба оперувати.

Так з діагнозом "слабка пологова діяльність" мене відвезли в операційну, попередньо змусивши підписати купу папірців. А коли я вже лежала на операційному столі, готова до операції, до хірурга підійшла медсестра і тихенько йому сказала, що у них закінчилася анестезія. Ось тут мені стало страшно ... Вони про щось пошепталися і мені все-таки щось вкололи.

У свідомість я прийшла тільки через 6 годин, а адекватно реагувати на що-небудь почала тільки через 12 годин. Мені сказали, що дитина в реанімації, з ним все гаразд. Так ми народилися в 35 тижнів вагою 1930 г і зростом 42 см.

Наступні 3 дні я буквально ходила по стінці. Мені кололи знеболювальне, але не сильно допомагало. Донька лежала в реанімації під ковпаком. Лікарі боялися, що не зможе сама дихати, але все обійшлося. Годувати мені не дозволили, так як у нас з нею виявилася несумісність по групі крові (у мене в молоці знайшли антитіла). Сказали, що з часом антитіла йдуть, треба тільки чекати і зціджуватися. На 3-й день мене перевели в загальну палату. Нас було 5 чоловік: всі з передчасними пологами і у всіх діти в реанімації. По черзі ходили дивитися дітей та підбадьорювали один одного. На 3-й день мені дали потримати мою малу на руках. На 4-й день зав. реанімації сказав, що якщо ми наберемо вагу 2000 г, то нас переведуть на 3-й етап виходжування. Мабуть, це він сказав і доньці, бо з цього дня вона почала посилено їсти, і на 7-й день з вагою 2044 г нас перевели на 3-й етап виходжування.

Саме тоді я зрозуміла, що діти набагато витриваліші нас, дорослих. Тільки діти можуть щодня терпіти уколи, крапельниці, масажі, фіз. процедури і при цьому знаходити час посміхнутися своєю беззубою посмішкою.


І, напевно, вони краще за нас знають, що їм потрібно. У відділенні ми були найменші найдзвінкіші. Нас було чутно з будь-якого кінця коридору.

Коли нас побачила лікар, то сказала, що ми будемо лежати місяців зо два. Правда, потім вона ще говорила, що у нас дуже сильна жовтяниця, а через тиждень дивувалася, як швидко вона пройшла, ще говорила, що до щеплення ми не встигнемо набрати мінімальну вагу 2300 (у пологовому будинку нам не ставили щеплення), а потім дивувалася, як швидко ми з цим впоралися, ще вона говорила, що не випише нас, поки не наберемо 2500, і через 21 день до виписки ми набрали покладені 2560 Загалом, говорила вона багато чого недоброго, але до кінця курсу лікування сказала, що таких результатів від нас ніхто не очікував. На етапі ми пролежали 21 день і підросли на 7 см. Годувати мені як і раніше не дозволяли. Я регулярно здавала молоко на антитіла і їх регулярно знаходили. Залишалося тільки чекати і зціджуватися.

Коли нас виписали додому, нам був майже місяць. Дільничний лікар зустрів нас словами "ще одні недоношені на мою голову". І я зрозуміла, що відносини з цією "милої" жінкою у нас "складуться". Медсестра, дивлячись на те, як я зціджувати, сказала, що це все марно: після такої перерви дитина не візьме груди. А я все одно вірила в мою дитину. І дійсно, в 2 міс. мені сказали, що антитіла з молока пішли і мені можна годувати. Попри все донька взяла груди відразу, не замислюючись. Неначе вона з самого народження тільки молоком і харчувалася. Це була наша маленька перемога.

Зараз нам 5 міс., Ми важимо 5300, зростання 60,5 см. Ми дуже активні й допитливі. На руках більше 15 хв. не можемо висидіти, всі крутимося і за все хапаємося. Я вже звикла, що всі при знайомстві кажуть, які ми маленькі. Так, ми маленькі, та молодецькі! У 3 міс. ми вже перекидалися в обидві сторони. А зараз щосили намагаємося повзати, правда, поки що виходить тільки тому. І ще дуже любимо купатися у дорослому ванні, вчимося пірнати.

А тим, хто опинився у схожій ситуації, хочу сказати: не треба впадати у відчай і опускати руки. Головне - народити, а виходити ви зможете - це ж ваша дитина. І тільки ви знаєте, що йому краще. Більше прислухайтеся один до одного і не заглядайте ні в які таблиці розвитку дітей. Тому що ваша дитина найкращий, улюблений і унікальний!

Наташа Сухих, natasuhih@mail.ru.