Якщо дитина музично обдарований.

Вундеркінди, діти високої музичної обдарованості, зустрічаються рідко. Дуже рідко. І все ж поговорити саме про таких дітей важливо. Тому що втрата кожного такого диво-дитини - трагедія. Як для нього самого, так і для всіх нас ...

На початку минулого століття у дворах Одеси з'являвся невисокого зросту молодий чоловік в окулярах. Він сідав на лавку біля пісочниці, де грали малюки, і довго їх розглядав. Іноді намагався заговорити. Мами з побоюванням поглядали на дивного спостерігача і вели діточок подалі.

Але траплялося, що молодий чоловік питав, чия це дитина, і представлявся: "Учитель скрипки Петро Соломонович Столярський. Приводьте Вашого малюка до мене в школу. Думаю , з нього вийде толк ".

Мами не дуже-то вірили, але дітей приводили. І траплялося вражаюче: майже всі діти, на яких звертав увагу Столярський, виявлялися вундеркіндами. Деякі стали великими скрипалями, наприклад, Давид Ойстрах, Михайло Фіхгенгольц. Список можна продовжувати і продовжувати ...

Тепер уявімо, що молода людина не зайшов би на подвір'я, де грав у пісочниці майбутній великий скрипаль. Або що мама не привела б обдарованого малюка в музичну школу. На жаль, таке, напевно, відбувалося. Та й зараз, у наш час трапляється нерідко. Багато сотень, а може, й тисячі дорослих, у яких свого часу не розгледіли музичний талант, стають лікарями, інженерами, робітниками, підприємцями. А, можливо, могли б стати Моцартам ...

На Землі нас понад 6 мільярдів. Кожен - індивідуальність. Як немає однакових відбитків пальців, так немає й абсолютно однакових людей. Маємо на увазі, звичайно, не зовнішність, а здібності і схильності кожної людини. І тут виникає якась педагогічна проблема. Дуже важлива. Може бути, навіть найважливіша. Як не прогавити, "не зарити в землю" ці здібності чи талант. У тому числі - музичний? Як? Вирішення цієї проблеми і становить надзавдання кількох дошкільних років.

А що, якщо ваш малюк музично обдарований? Адже зовсім не факт, що будь-який талант неодмінно розкриється, проб'є собі дорогу, рано чи пізно проявить себе. Навіть у випадку з Моцартом цілком можливо умовний спосіб. А якби батько Вольфганга, Леопольд Моцарт не був музикантом? А якби в будинку не було клавесина і не звучала постійно музика? А якби Моцарт народився не в Зальцбурзі, місті музичному, а в глухий австрійському селі? У сім'ї бідного селянина? Питання риторичні, але цілком правомірні. І тут приходять на пам'ять слова видатного піаніста і педагога Генріха Нейгауза: "Батьки важливіше педагогів".

Ми згадали їх не тому, що хочемо потішити нашим шановним читачам. Просто, як не дивно, все дійсно так і йде. Батьки, дійсно, важливіше педагогів. Але тут думка Нейгауза потребує уточнення. По-перше, мова йде про музичному вихованні. І по-друге, батьки важливіше педагогів, на думку Нейгауза, саме в дошкільні роки. Тобто тоді, коли виховання, в тому числі, музичне, в основному відбувається в сім'ї. І коли саме від мами і тата залежить, чи буде розгадана таємниця, закладена в дитині.

Написали ці слова і уявили собі реакцію втомлених від повсякденних турбот батьків: "Про що Ви говорите? Яке музичне виховання? Яка таємниця ? Який Моцарт? Адже ні на що немає часу ".

" Та й як ми можемо музично виховувати, якщо навіть нот не знаємо? І піаніно у нас немає, "- підтримує тата мама, яка теж тільки що прийшла з роботи, узявши по дорозі доньку з дитячого саду і заскочивши з нею в магазин. Їй належить ще сьогодні приготувати вечерю, посуд помити, доньку викупати. І багато інших домашніх справ. "Крім того, - продовжує мама, - щось я не помічала особливої ??схильності в Танечки до музики. Ну, правда, співає вона добре. І танцювати любить. А коли були в гостях, де піаніно стоїть, підійшла і швидко підібрала пісню з мультика. Так це всі діти можуть. Всі співати люблять. І я, пам'ятаю, співунка була. Зараз все пішло. зростаємо, і все забувається ".

Ми уявили собі подібну реакцію деяких батьків і, тим Проте, наважуємося рухатися далі. І наполягаємо на тому, що батьки, які бажають допомогти дитині полюбити музику, можуть зробити багато чого. Навіть не знаючи нот і не граючи ні на якому музичному інструменті.

Тут треба сказати, що батьки досить часто схильність дитини до співу і танців, бажання і вміння підбирати мелодію не вважають ознакою музичної обдарованості: "Подумаєш, дивина . Це кожен зможе! " Тому вони не бачать необхідності ці схильності і бажання спеціально розвивати. Що, звичайно, є хибною. Тут, щоб показати більш виразно роль батьків, хочемо розповісти про двох зустрічах з вундеркіндами. З такими диво дітьми. Розповідає автор, викладач музичної школи.

Історія перша. Аліна

Я був тоді молодим починаючим педагогом. Викладав скрипку в московській районної музичній школі. І в мене була мрія. Затаєна і пристрасна. Зустріти вундеркінда. Ну, Моцарта не Моцарта, але дитину великої музичної обдарованості. І зробити з нього великого скрипаля. Другого Яшу Хейфеца або Давида Ойстраха. Віртуоза, відомого на весь світ. Який прославився би сам і прославив мене. Але йшли роки, і мрія залишалася мрією. Мені траплялися самі звичайні діти. Деякі займалися охоче. Інших примушували займатися батьки. Зустрічалися здатні до музики. Зрідка дуже здібні. Але все це було не те. Не те, про що я мріяв. І ось одного разу сталося ...

5-річну Аліночка Пісецький, чарівну дівчинку з широко розкритими сірими очима, дуже серйозну і стриману для своїх років, привела мама, Ганна Сергіївна. Бухгалтер нашої школи. Тут треба відразу відзначити (це важливо для нашої розмови), що привела мама Аліну потайки від тата, військового за професією, який не хотів, щоб донька ходила в музичну школу. Він вважав за краще, щоб вона займалася танцями.

Ганна Сергіївна (я знав, що вона добре співає і виступає в самодіяльності як виконавиця романсів і російських народних пісень), привела доньку під час уроку і, залишивши її в класі, пішла. У той день (все, що сталося тоді, запам'яталося дуже добре) я займався з сильним учнем-старшокласником, збиралися вступати в музичне училище. Він грав складний для музичної школи концерт Мендельсона. Дівчинка відразу здивувала мене. Тим, як слухала. Так не може слухати звичайна дитина. Аліна сиділа тихо, майже нерухомо, і ясно було видно, що їй подобається прекрасна, сліпуче яскрава і, разом з тим, ніжна музика концерту. Але найбільше вразило мене, що в тих місцях, де учень фальшивив або помилявся, дівчинка невдоволено щулиться. Ніби їй було неприємно.

Коли учень пішов, я сів ближче:
- Тобі сподобалася музика?
Аліна мовчки кивнула.
- Як думаєш, що під цю музику найкраще робити: мріяти, думати, марширувати або співати? - Запитав я.
Аліна подумала, нічого не відповіла, причому мені здалося, що питання здалося їй безглуздим.
- Ви можете що-небудь зіграти? - Несподівано запитала дівчинка, показавши на скрипку, що лежить на столі.
- Добре, - погодився я, - зіграю. Тільки давай домовимося. Я зіграю, а потім ти заспіваєш якусь пісеньку. Ти знаєш якусь пісню?
- Знаю, - кивнула дівчинка.

І раптом, не чекаючи, поки заграю я, заспівала. Тихо, ледве чути. Дитячим, трохи хриплуватим голосом. Заспівала старовинну російську пісню: "Степ та степ довкола, шлях далекий лежить. У тім степу глухий замерзав ямщик ..." Тоненький струмочок мелодії дзюрчав, вився срібною цівкою, дзвенів. Те наростаючи, то затухаючи. Я зрозумів, що Аліна чула цю пісню у виконанні мами. Але яке недитяче почуття! Яка щирість і напруженість виконання! Коли дівчинка доспівала пісню до кінця, з усіма куплетами, точно вимовивши все, зовсім непрості для п'ятирічної дитини слова, я вже ясно розумів - переді мною вундеркінд. Дівчинка надзвичайної музичної обдарованості.
- Господи, - думав я - Невже, сталося? Невже, як казав Бендер, "кришталева мрія дитинства" здійснилася? Це було неймовірно. Це було казці подібно ...

Коли прийшла мама дівчинки, розповів їй про свої враження. Ганна Сергіївна, здається, не дуже здивувалася. Вона чула, як співає Аліна і, мабуть, передбачала мою реакцію. Питання про те, що дівчинка буде займатися в моєму класі, було вирішено. Але треба було переконати тата, Анатолія Васильовича. Ганна Сергіївна сказала, що поговорить з ним сьогодні ж увечері. Я, зізнаюся, трохи хвилювався, чекаючи татового рішення. На наступний день дізнався, що тато погодився за умови, що паралельно Аліна буде ходити на танці.


Я був щасливий ...

До першого уроку з Аліною залишалося два дні. Зізнаюся чесно: я хвилювався. У мене не було досвіду занять з дітьми подібної музичної обдарованості. Як не помилитися? Як не наламати дров? Як поєднати красу і привабливість музики і необхідність (до такого інструменту, як скрипка, це відноситься повною мірою) довгих і нудних вправ, поки до цієї краси вдасться наблизитися, щоб витягти з "королеви музики" не скрипуче завивання початківця учня, а приємний і мелодійний звук.

Розповів про нову учениці приятелеві, постійному співавтору (ми до того часу вже написали спільно книгу про виховання в сім'ї), дитячого психолога Анатолію Заку. Він запропонував кілька правил навчання дошкільнят.

Правило перше. Вчитися, граючи.

усіх малюків лякає і відштовхує все монотонне, нудне. Для маленького музиканта, в тому числі і для такого обдарованого, як Аліна, напевно має значення цікавий характер уроку. Введення в урок ігрових ситуацій. Тому що гра - потреба дитини. Шлях до пізнання світу. Школа життя. Придумай гру до кожного учбового дії - і в тебе вийде.

Правило друге. Використовувати ляльок.

Лялька для дошкільника - жива істота. Вона може бути учнем, слухачем, вчителем. Малюк сам може вчити ляльку і вчитися у неї. Крім того, лялька вносить в перші, досить нудні заняття, пожвавлення і гумор. Запрошуй на заняття ляльок та активно залучати їх до занять з малюками.

Правило третє. Творчий характер уроку.

Як з боку вчителя, так і з боку учня. З боку вчителя мається на увазі індивідуальний підхід до кожної дитини. Неприпустимий так званий "типової урок". При заняттях з дошкільням, а особливо з таким, як Аліна, все індивідуально: час уроку, послідовність викладу, інтенсивність, розмір домашнього завдання. Та й сам урок - суцільна імпровізація. Дитина втомилася і необхідно переключитися на щось інше більш розважальне. Йому не подобається запропонована п'єса - знайди іншу. Зіграй дівчинці п'єсу і запропонуй намалювати малюнок, виражає настрій музики. Або придумати слова на якусь мелодію. Чим більше створиш учневі можливостей для творчого вираження, тим краще.

Ці правила в подальшому стали моїми правилами в заняттях не лише з Аліною, які, на превеликий жаль, продовжилися недовго, але і з іншими дошкільнятами і молодшими школярами .

Так вийшло, що я прозаймався з Аліною всього один рік. За цей час дівчинка зробила дуже непогані успіхи. Грала на рівні другого-третього класу. Займалася з задоволенням. Вже почала складати музику. Але ... Не пощастило. Військову частину, де служив батько, перевели в інше місто. Моя мрія залишилася мрією. Пізніше дізнався, що Аліну більше не віддали в музичну школу. Чи то школа була далеко від дому, чи то тато був проти. Через якийсь час їх сім'я розпалася, і я втратив дівчинку з уваги ...

Історія друга. Саша

І ще з одним вундеркіндом, ще з однією дитиною-загадкою зустрівся я недавно. Познайомилися незвично. Я читав на балконі. На першому поверсі. Поки дітлахи років 7-8 не почали грати у футбол прямо на газоні під вікнами. Це начебто б не дозволяється. Але неділю. Відсутність поблизу спортивного майданчика. Та й м'ячик несерйозний, гумовий. Коротше, футболістів ніхто не ганяв. Вони увійшли в азарт. Оскаржували кожен гол, кричали.

Читати було неможливо. Став спостерігати за грою. З острахом дивлячись за м'ячем, коли він пролітав дуже близько від вікон. І дочекався. Пролунав дзвін. Футболісти розбіглися. Тільки дівчинка років семи залишилася - худенька, світловолоса, висока для своїх років.
- Хто вдарив?
- Я.

Вона дивилася винувато. Але спокійно. Немов навіть з деяким цікавістю.
- Як тебе звуть? Де ти живеш? - Це були не пусті питання. Вставити нове скло коштує недешево.

- Саша Кузьміна. Живу тут. На другому поверсі. Квартира 42, - дівчинка показала на сусідній будинок, - Але мами немає вдома. Вона буде через дві години.

Дівчинка говорила привітно, дивлячись в очі, трохи розтягуючи слова. Незважаючи на ситуацію, від усього її вигляду віяло спокоєм та впевненістю, що все буде добре. Інакше просто бути не може.
- Незвичайний дитина, - подумав я.

Через пару годин подзвонив в квартиру Кузьміних. Відкрила невисокого зросту худенька жінка років 30. З неправильними тонкими рисами обличчя. Як і дочка, дивилася спокійно і привітно.
- Сашко вже розповіла?
- Так, розповіла. Заради Бога, вибачте її. І не турбуйтеся. Скажіть, скільки коштує ремонт, і я заплачу.
Ми помовчали, вважаючи питання вичерпаним.
- Може, чашечку кави?
Я не відмовився. У кімнаті стояло старовинне піаніно.
- Граєте?
- Так, трошки. У дитинстві вчилася. Тепер Саша пробує. Пограй, Саша.

Сашу не потрібно було вмовляти. Вона відкрила кришку, посиділа, як би приміряючись і не знаючи, що зіграти. І заграла. Обережно, ледве торкаючись клавіш, м'якими акордами.

Мама продовжувала говорити. Але я не чув слів. Господи! Як таке могло статися? Ця була прекрасна музика. Ніжна і дивовижна. Тонка павутинка мелодії на фоні вражаючої, загадково-несподіваною, теоретично абсолютно неправильною гармонії. Музика, яка народжувалася, здавалося, прямо зараз, в цю хвилину з-під невмілих, невпевнених пальців дівчинки. Відчуття прилучення до великої таємниці охопило мене. Таємниці божественної і незрозумілою.

Мати Саші продовжувала говорити. Але, побачивши вираз мого обличчя, замовкла. Дівчинка закінчила грати і зачинила кришку.
- Вам сподобалося? - Запитала мама. - Це вона сама. Без вчителя.

Я сидів приголомшений. Не знаючи, що сказати. Адже грала не Саша. Не тільки Саша. Проявився дар, закладений згори. Горів вогонь, запалений Богом. Як висловити таку словами?
- Ви знаєте, що дівчинка талановита?
- Ну, ви перебільшуєте, - зашарілася від задоволення мама.
- Так, дуже талановита, - я розумів, що говорити таке при Сашкові не варто.
Але випадок був особливий.
- Покажіть її в музичній школі. Кожен вчитель скаже.
- Та ні, - мама говорила впевнено, як про давно вирішене, - Музика вимагає багато часу. А Сашечка буде лікарем. Зубним лікарем. У нас це сімейне. І дідусь був стоматолог. І чоловік. У нас тепер своя практика.
- Та що ви кажете? Який зубний лікар? - Вибухнув я, - У дівчинки талант. Від Бога ... Схаменіться. Я вчитель музики і розумію в цьому. Можу з нею займатися безкоштовно.

Я говорив щось ще. Занадто голосно, жестикулюючи, хвилюючись. Сашкова мама дивилася здивовано. І навіть, мабуть, кілька злякано. Обличчя її стало холодно-ввічливим. Вона глянула на годинник, показуючи, що поспішає.
- Велике спасибі. Ми з чоловіком подумаємо. На все добре!

Пройшло приблизно півроку. Саша, зустрічаючи мене, вітається, привітно усміхається. Мати Саші теж вітається. І теж привітно. Але намагається швидше пройти повз. Немов боїться, що я знову почну розмову про музичну обдарованість дівчинки.

І мені, дійсно, хочеться заговорити. Одного разу я навіть написав щось на зразок послання батькам Саші, який закінчувався словами: "Не беріть гріх на душу. Не йдіть проти Бога". Але кинути його в поштову скриньку не наважуюся. Так і лежить воно в письмовому столі ... Так і лежить. А треба б кинути. Ще не пізно.

Ось така історія. Досить драматична. Бо це саме той випадок, коли талант заривається у землю. У всякому разі, на прикладі цих історій ясно, що в дошкільному віці від батьків залежить багато чого ...

Ні, насправді. Як визначити, вундеркінд ваша дитина або не вундеркінд? Моцарт або не Моцарт? Якщо ви, як батьки Тані, не знаєте нот, і у вас удома немає не тільки піаніно, але і ніякого іншого музичного інструменту ... Музиканти-вундеркінди

Скажімо відверто. Продовжуємо цю розмову з деяким побоюванням. Тому що діти з високим рівнем музичної обдарованості це, дійсно, чудо. І таємниця. Яку поки нікому не вдалося до кінця розгадати. До цих пір незрозуміло, звідки взагалі такі діти беруться. Якщо, скажімо, в чисто інтелектуальній сфері ще можна з певною долею вірогідності припустити, що у батьків-інтелектуалів народяться діти з високим рівнем інтелекту, то в художній сфері такої визначеності немає і в помині. Часто, навпаки, талант, що називається, "на дітях відпочиває". І все-таки зустрічаються діти з високою музичною обдарованістю не так уже й рідко. Навіть навскидку наведений список музикантів-вундеркідов вражає: Моцарт, Ауер, Бетховен, Гендель, Бізе, Шопен. І ще.