Серьожчина сухар.

Один раз мені дуже захотілося сухарів. Покупних сухарів у мене не залишилося, та й бабуся мені не смажить. Тому я вирішив сам їх посмажити.

Я відрізав шматок житнього хліба і поклав його в мікрохвильову піч. Поставив таймер на чотири хвилини, раптом хтось подзвонив. Я пішов відповідати.

Це був мій друг Петя.

- Привіт, Сергію, - сказав Петя.
- Привіт, Петя, - сказав я.
- Як, себе відчуваєш?
- Я відчуваю себе добре.
- Підеш гуляти?
- Ні.
- Чому?
- Я сушу сухар.
- Для кого?
- Для себе.
- Ти любиш сухарі?
- Так.
- Ну ладно якщо захочеш, виходь на майданчик я тебе чекаю, & mdash ; сказав Петя.
- Добре, - сказав я.
- Поки.
- До зустрічі.

Я повісив трубку і пішов подивитися підсмажився чи мій сухар.

- Чим це так пахне, - долинув з балкона хрипкий голос діда.
Я підійшов до мікрохвильової печі і подивився у вікно дверцят.


А хліба не побачив. Я відчинив дверцята машини, а з неї, як з лиховісної труби повалив на мене білий дим. Я почав кашляти і руками почав відганяти від себе густий дим.

- Я думав, це Микола труби зварює, а це ти! - Забурчав дід.

Коли я відігнав дим від свого обличчя, глянув у мікрохвильову піч. Там лежав обвуглений сухар.

- Ой, перестарався.
- Та вже перестарався ти, трохи не спалив всю квартиру.
- Я не хотів робити, нічого поганого.
- Не хотів, а чому зробив?
- Просто хотів сухарів, - відповів я.
- Гаразд, я тебе зрозумів, - сказав дід.

Дід взяв з собою сорок карбованців і вийшов з дому. Через тридцять хвилин він повернувся і приніс три пачки сухарів. Я подякував діда, відкрив пачку і почав їсти сухарі.

Я був щасливий.

Сергій, Rannev.Sergey @ fguzsamo.ru