Де б такого підучитися, щоб зовсім не працювати?.

Наш будиночок невеликий. По роках своїм - старий. Він не бідний, не багатий. Повна хата хлопців. Все по крамницях сидять, кашу пшоняну їдять, та капусту квашену ложкою поцяцькованій. Тари-бари, растабари! У хату йде купець з товаром:

- А кому бубликів зв'язку? А кому потішну казку?

- Не хочемо бубликів в'язку. Розкажи, купець, нам казку. Нагородимо, як водиться, за твою прислів'я!

... Чуден світло та дивні люди, всі справи їх як на блюді. Розкажу-но вам про те, що незнаний всього. Чому мужик в каптані, ну, а баба в сарафані? Що без рук, без ніг воює? Так, де Сонечко ночує? Мова почну я без підступності: жили-були в російській царстві погано-бідно син та мати. Їм розуму чи позичати? Але вдова вирішила сина, невченого Мартина, відвести дізнатися науку, потерпіти ученья борошно. Де б такого підучитися, щоб зовсім не працювати, а мати в усьому достаток, жити красиво і багато? Ходять жебраками по світу, просять у людей раді, де б знайти їм «легкий хліб»?

- До чого питання безглуздий. Ізойді хоч цілий світ, без праці достатку немає. Знає тільки чорт один, як раптом статися паном!

- Що ж, підемо шукати ми риса.

Ходять, бродять. Ноги стерті. Стомився з походу. Відійшли геть від народу. На кладовищі заблукали, на могилки прилягли.

- Ох, - мовив стара, - проклята житуха! Ніде з сином нам прилягти. Щось камінь - це піч?

Раптом, звідки не візьмися, з пекла піднімися, моторошно страшний чорт Омельку з перепою і з похмілля.

- Що лякаєш нас , рогата? Нема чого взяти з нас, небагаті.

- Не мене ви шукали? Я прийшов, а ви не чекали?

сторопів, бідняки. Кажут риску кулаки.

- Віддавай-но мені Мартина і не чекай сім років ти сина. А як термін-то закінчиться, в повний розум він увійде.

Уклали договір, щоб не вийшов після суперечка. І на сплату за навчання Чорт зажадав вміння пізнати всього лише сина, разлюбезного Мартина. Попрощалися і зникли, в пекло, видно, попадали. Зажурилася тут стара: "На мене знову проруха!"

Робити нема чого, змирилася, хоч сльозами і вмилася. Чекає-пождет сьомий вже рік. Термін минув, вона бреде на заповітну могилку виручати синка, Мартинко. Села, охати взялася. Тут земелька піднялася. Вилетіло сім шпаків, перш ражіх молодців. Чорт лагодить вдові допит, у нього одне питання:

- Чи впізнаєш ти Мартина, свого рідного сина?

- Де ж дізнатися його серед птахів, немає у них звичних осіб.

- Ну, сама ти винна, що дурна і простакуватий. Приходь в іншій ти термін, а поки що давай зарік, що коли знову не дізнаєшся, від мене навік відстанеш. Гей, горласті шпаки, ви, нестерпні молодики! Повидзьобували «легкий хліб»? Лізь-но ви до склепу! Я, друзі, вас навчу лише тому, чому хочу!

Тут лиходій зареготав і з уваги весь пропав. Знову вдова не спить ночами. Накачав їй рис печалі. Мимоволі порозумнішала, мимоволі принишкли. Стала думати та гадати, як їй сина пізнати.

- Якщо б я була як птах: горобець иль там синиця, по-пічужьі б говорила, зрозуміла б, хто серцю милий. Ой, біда, біда, біда! Ох, податися мені куди за підмогою иль радою? Не в ладу я з цілим світом.

Стала бідна старенька слухати птахів: співає зозуля, та старанно вважає всі «ку-ку», потім метикує, що залишилося жити трохи і поспішає знову в дорогу. Ось у кущах тріщить сорока, не зрозуміти можна - тривога! Ось, що означає цей скрекіт, птицю чути здалеку. Ближче до ночі стане моторошно. Крикне сич, лякаючи на жарт. Зарегоче на дубі. Загуде у свою трубу. Вранці радіють птиці: ось воркує голубка, ось лунати горобець, виспівує соловейко. Багато дізнався вдова, вчить пташиний слова. Якось їй прийшла на розум важка з дум: їй ль змагатися з хитрим Чортом? Особи хлопчаків стерті.


Оберне він їх звіриною, ящірка иль мурахою ...

- Ой, біда, біда, біда! Ох, податися мені куди за підмогою иль радою? Не в ладу я з цілим світом.

Зирк, йде шляхом назустріч старий дід з торбою заплічній. З довгою білою бородою, з гривою, як лунь сивий. У скромному, злиденному вбрання, тягне руку до подаяння, шепоче ревно молитву, з гріхом вступаючи в битву.

- Богомолець, зроби милість, попроси, щоб здійснилося надо мною Боже диво, без підмоги мені так зле! Щоб вони чули голос пташиний, знала звуків я розрізнив, розуміла б хід бесіди, таємний сенс могла розвідати! Щоб, чуючи вої звіриний або бридке свист зміїний, иль дзижчання комара, всі слова зрозуміти могла. Мені ж не аби для чого, для синочка мого, що потрапив до в'язниці до біса і нудиться серед мертвих.

Ах-ах-ах, і розридалася. Сліз стримати і не намагалася. Тут промовив старий дід:

- Неможливого тут немає. Всі у владі Божої волі посеред земної юдолі: не вершиться нічого без веління Його.

Дід повів вдову до річки, що текла неподалік. Зачерпнув води посудиною, пошептав, і вийшло диво. Тільки бідна старенька попила води з кухля, як раптом чує перекличку - розмову ведуть синички. Далі більше: горобці обговорюють їх бої. Ворон громи передвіщає. Качка пташенят вважає. Скільки пташиних розмов на полів порожніх просторах! Ліс наповнений базіканням між звірячої ріднею. Усіх промов не переслухати. Ось пішла вдова поїсти. У трактиру сивий кінь ткнувся мордою їй у долоню.

- Не ходи до шинку ти нині. Там господар мій осоружний. Дурний і страшний чорт Омельку з перепою і похмілля. Матушка, у твоїй я волі, визволи з тяжкої долі бути рабом у злого риса, вихідця з царства мертвих. Як настане випробування, зроби Чорту ти признання, що, мовляв, найбільше на Мартинко мого і схожий, і мені приємний той, хто шкурою без плям, між дюжини коней иль інших якихось звірів. Розсердиться старий Чорт на подібний поворот. Робити нема чого, доведеться все влаштувати, як ведеться: дасть чарівний «легкий хліб» і до себе повернеться в склеп. Нам залишиться скатерка, нерозмінний рубль і терка.

Сина слухає вдова ні жива і ні мертва. Потихеньку попрощалися. І ненадовго розлучилися. Як минув сьомий-то рік, термін минув, вдова бреде на заповітну могилку виручати синка Мартинко. Села, охати взялася. Тут земелька піднялася. Вийшло стадо жеребців, перш ражіх молодців. Бачить бідна вдова, що завдання не нова. Шукає шкуру для відповіді, на якій плям немає. Чорт лагодить вдові допит, у нього одне питання:

- Чи впізнаєш ти Мартина, свого рідного сина?

усіх старенька обійшла, сина свого знайшла. Розсердився рис рогатий, сипати став вдові прокляття. Але порушити договір був не владний цей злодій. Видав жебраком він скатерку, нерозмінний рубль і тертку.

- Отримайте «легкий хліб»!

І до себе забрався в склеп.

Тут вдова і син Мартина подалися скоріше до ринку. Построгалі рубль на тертці, вийшла ціла п'ятірка. І до того часу стругали, поки силу-силенну не набрали. У місті купили хату та й мешкають в ньому. Настає пора обідати, скатертину їм дає скуштувати: і гусака, і каші пшоняної, і картопельки печеної. Стіл сама їм збирає, після все з столу змітає. Ні біди, і немає суму. Понеслися тривоги в далині. У вдови у всьому достаток. З Божою допомогою багаті! Їх будиночок невеликий. По роках своїм - старий. Він не бідний, не багатий. Повна хата хлопців. Все по крамницях сидять, кашу пшоняну їдять, та капусту квашену ложкою поцяцькованій.

І я у них був, мед-квас пив, по вусах текло, а в рот не попало.

Батий Ірина, metrokino@mail.ru