Як народився Артемка.

Ну, от і трапився довгоочікуваний момент. Тест показує 2 смужки. Що це? Правда? Помилка? Розповісти чоловіку або почекати? Побігла за другим. І знову 2 смужки. Ура!! Нарешті це сталося тоді диво і в мені з'явився маленький.

Як тепер себе вести? Всім повідомити або поки не варто? Ні, не будемо. Поки це буде наш родинний секрет.

Ось перший прийом в поліклініці. Лікар підтверджує наявність вагітності. Встала на облік. Виписали направлення на аналізи, обхід фахівців. Сказали, термін приблизно 4-5 тижнів. Пологи приблизно 9 квітня. Ось зразок довгоочікувана дата збільшення в сімействі.

Але ось і перші стреси. Вранці почалися кров'янисті виділення. Буджу чоловіка, ми їдемо на прийом. І ось нас направляють на госпіталізацію. З цього дня і до пологів стаціонар і вагітність для мене були як сестри близнюки майже нерозлучні. За вагітність я полежала 9 разів на стаціонарі. Увесь час була загроза переривання.

Про роботу я відразу забула. Спочатку лікарняні, потім відпустку і декрет. Вагітність я як могла зберігала. Адже в мені живе вже наша частинка, наш дорогий і улюблений синок.

Ну, от термін підходить до пологів. Мене кладуть з стаціонар. Ура, це остання госпіталізація, звідси вийду вже тільки з сином на руках. Пройшла 1 тиждень, я лежу, підходить до кінця другий тиждень. Ніяких ознак родової діяльності. Лікарі вирішують викликати пологи. Призначають дату - 7 квітня 2009 року.


Ось я вже знаю, що тепер вже точно пику, та ще і день цей збігається з днем ??Благовіщення. Увечері мене готують до пологів і вранці спускають в родову. Велика палата, в центрі - крісло, обладнання, з боків - ліжко, кувез, сповивальник. Починається паніка: чи зможу, не зможу. Як все тут буде? Мене охоплює страх. Але назад дороги немає. Мені вводять гель, через 20 хвилин починаються перейми. Ну от і все, процес пішов.

Об 11 годині проколюють плодовий міхур. І сутички тривають з більшою силою. Терпіння немає, а тут всі лікарі ходять і дізнаються, як справи. Хто подивиться, хто помне. Пройшла година, другий, третій. Ну, коли ж кінець мук? Cіли починають потихеньку мене покидати. Cпустя 6:00 лікар каже: "Пора. Переходь на крісло". Залишилося зовсім трохи, треба зібратися силами. Тут мені починають говорити, коли тужитися чи ні. Я намагалася слухатися лікарів, щоб все зробити правильно і не нашкодити синочку. Мені кажуть: "Тужся!" Я тужусь, здалася голівка. Запропонували мені її поторкати. Я чіпаю так акуратно, боязко. По тілу аж мурашки побігли. І тут кажуть: "Давай, ще раз гарненько потужится!" Я збираюся з силами, тужусь і відчуваю тільки "бовть". І крик! Це був крик мого малюка. Радості не було меж. Лікарі перерізають пуповину, кладуть його мені на живіт. Ці миті ніколи не забути. Їх просто неможливо описати. Ось так я стала мамою. У мене народився син Артемка.

Калябка, singl666@mail.ru