Передшкільний сумніви і шкільні хитрощі батьків.

Ходив наш син у садочок, ходив, і ні яких проблем з ним не було, але от у кінці березня йому виповнилося шість років, і у нас з дружиною виникло питання: віддавати його в школу в цьому році чи в наступному?

- Рано йому ще в школу - хай підросте, дитинство на рік продовжить, - говорила дружина.

- Навпаки, в нього розум зараз, як губка, все вбирає. Треба заохочувати його допитливість. Нехай у школу йде, адже дитинство його на цьому не закінчується, - заперечував я їй.

З цього моменту ми з дружиною щодня стали давати синові завдання з написання букви або цифри (одну - два рядки). З цим завданням він справлявся перший час за десять-дванадцять хвилин. Ми стали частіше грати з ним в настільні ігри, де використовувалися два кубики. Це не тільки навчило його рахунку, але і додаванню. Так що в перший клас син пішов, маючи певний навик: він упевнено тримав у руці авторучку, писав некоряво, умів вважати, складати і віднімати прості числа.


У вихідні дні ми всією сім'єю нерідко користувалися громадським транспортом. Дружина навчила його по шестизначного номеру квитка визначати, чи є той "щасливим" чи ні. Для цього треба скласти перші три цифри між собою і звірити їх суму з сумою останніх трьох. Якщо вони співпали, то квиток вважається "щасливим". Пізніше я ускладнив цю задачу: просив зрівняти половинки номера шляхом підстановки між цифрами різних математичних знаків. Ця звичка виробилася в сина іосталась на довгі роки.

У старших класах для того, щоб з простого квитка отримати "щасливий", він став застосовувати не тільки прості математичні дії, а й ; квадратні корені. І, дійсно, успішне вирішення такого рівняння приносило йому і нам радість, а значить, квиток ставав воістину щасливим!

Юрій52, yuriy52@mail.ru