Розповідь про те, як баба Гапа на ведмедя з палицею ходила ....

Сталося це з моєю прабабусею, бабою Гапой, давно, ще за царя-батюшки. Була у баби Гапи корова Катька. Вся така видатна з себе, руда, майже бура, тільки зірка в лобі біла, та ноги в панчішках. І молок добре давала, та ось біда - норовиста аж надто, погуляти любила.


Моя прабабуся сидить на лавці з прадідом,
а навколо їх діти. Серед них - моя бабуся,
мама моєї мами. Вона перша в ряду на підлозі.

Не один раз баба Гапа її по тайзі шукала. Ось і цього разу не повернулася Катька додому з пасовища. Розсердилася баба Гапа, взяла палицю товстіший та пішла шукати свою перелюб. Довго шукала, вже й сутеніти початок, дивиться, а Катька її лежить в чагарнику, один зад стирчить. Ну, думає баба Гапа, я їй поставлю! Підкрадається тихенько, щоб не розбудити, та як давай її палицею по хребту бити зі всієї сили, та ще лає її, на чому світ стоїть, блудний таку собі. "Катька" з страху як підскочить! .. Баба Гапа так і завмерла вся - дивиться, а то не Катька зовсім, а Михайло Потапич власною персоною відпочивав у своїх володіннях.

Кинулися вони з переляку в різні боки. Баба Гапа з криками та криками, себе не пам'ятаючи, до села добігла, обсказала все, як було.

По ранку, лише світати стало, зібралися мужики, озброїлися хто чим міг - хто з рушницею, хто з рогатиною, собак взяли, та й пішли на те місце, де баба Гапа "Катьку" виховувала.


Не можна ж ведмедя поблизу житла залишати, того й гляди худобу задере, а то й того гірше - людини заламали.

Дійшли до того місця, де ведмідь відпочивав, баба Гапа вказала, куди він далі побіг. Мужики собак по сліду пустили. Собаки до струмка добігли - зупинилися, слід втратили, значить. Собаки-то втратили, а мужики-то знайшли. Ведмідь - він хоч і великий, а серце-то у нього слабке. Ось по слабкості серцевої залишився він, його і знайшли на тому боці струмка (він слід за собою скрізь тоненькою цівкою залишав). Дивляться - лежить в малиннику. З рушниць прицілилися, рогатинами наїжачилися, собак пустили вперед. Собаки налетіли на нього, гавкають, кусають, а він лежить не ворухнеться. Підійшли мужики ближче, дивляться, а Михайло Потапич-то вже і преставився, помер, значить, зі страху-то.

Ось і вийшло, що моя баба Гапа ведмедя палицею вбила. А Катька з ранку сама додому прийшла. Подоїла її баба Гапа, та знову в стадо випустила.

Довго ще потішалася село над бабою Гапой, а родичі з покоління в покоління цю історію передають. Мені її мама розповіла, а я от вирішила записати. Героїчна все ж у мене бабця була - на ведмедя з палицею ходила!

мама-Лена, gvendolen25@mail.ru