Неспокійне господарство.

Може бути, я почну свою розповідь з банальних речей, але вагітність - це дійсно диво. Справжнісіньке диво, якого особисто я чекала, як у казці, і воно сталося.

У перший раз я це усвідомила, не коли побачила дві смужки, і не коли мене почало нудити вранці, а коли лікар на першому УЗД показала мені обриси крихітного пупсика, сантиметрів вісім у довжину. Потім я довго роздивлялася фотографію мого пупсика і гадала, хлопчик це чи дівчинка. У тому, що я хочу знати стать дитини, не виникало ніяких сумнівів, я б померла від цікавості (забігаючи вперед, відразу скажу, що Господь подарував нам чудову доньку).

Вагітність, як фізіологічно, так і психологічно, для мене ділилася на три періоди. Перший період був, мабуть, найлегшим до тих пір, поки мене "не запроторили" на збереження. Застосовуючи термін "запроторили", я маю на увазі те, що моя лікар для підстраховки влаштувала мені десятиденні канікули у відділенні патології вагітних. Цей час я згадую з жахом, дуже хотілося додому в нормальні умови, плюс гнітило те, що відчувала я себе відмінно у фізичному плані. Єдиною розрадою у всьому цьому було те, що годували нас дуже добре.

Ще в перший період вагітності я думала про те, що пологи - це дуже нескоро, і мені не про що переживати. Це дійсно було так, я нічого не відчувала крім ранкової нудоти, звикала до нового стану і була майже в ейфорії від свого становища.

Другий психологічний період для мене почався з моменту, коли я відчула перші ворушіння. І тут почалося: я прислухалася до всього, що відбувалось в моєму організмі, можливо, це доходило до крайності, але внутрішній неспокій черв'ячком їло мене. То вона сильно часто ворушиться, то навпаки - рідко, то цілий день гикає, то раптом якісь інші незвичайні відчуття.


Можливо, це доля всіх лікарів (я по професії лікар, і будь-який мій колега підтвердить, що лікарі схили застосовувати до себе різні симптоми і діагнози, викликаючи цим самим у себе і в близьких паніку). Ось і я цим грішна, а вагітність ще й загострила моє чуття, трохи що, тут же в голові купа похмурих думок вимальовується.

Ось з цього моменту у мене з'явилося нове прізвисько "Неспокійне господарство", його мені дала лікар, яка мене спостерігала під час вагітності. Я частенько заявлялася до неї не в призначений мені час, щоб поділитися новими підозрами. Мені було дуже страшно, що моя дитина може мати які-небудь відхилення, я боялася, що мені не призначають всіх обстежень, які покладені. У такі моменти мені завжди приходив на допомогу мій чоловік (до речі, він теж лікар), він своїм більш стриманим темпераментом облягав мене, спочатку делікатно, але іноді і в нього не вистачало терпіння, і він вичитував мені за зайву тривогу. Спасибі йому за це.

У третій період моєї вагітності мені все це набридло, хоча я не переставала панікувати, але до цього додалося дике бажання скоріше народити. О, як мали рацію знайомі, які говорили мені не поспішати, що потрібно насолоджуватися купою вільного часу і відпочивати, відпочивати, відпочивати.

Сенс цих слів я зрозуміла пізніше. Я квапила час, мені хотілося швидше побачити доньку, мені здавалося, що після пологів мої тривоги і переживання пройдуть, - не тут-то було, всі матусі мене зрозуміють. Тривог додалося тонни на дві, а період очікування дива закінчився, і дуже швидко. Моя вагітність благополучно завершилася, а неспокійне господарство залишилося назавжди, але ж у цьому і полягає людське (жіноче) щастя.

Ольга, okungurova@e1.ru