Пологи разом з чоловіком.

На початку нашого століття віденський психіатр, якому ще тільки належало стати світилом світової науки, глибокодумно промовив: "Анатомія - це доля!" У ці слова основоположник психоаналізу Зігмунд Фрейд вклав глибокий сенс. Він вважав, що приналежність до того чи іншого підлозі, виражена в будові тіла і специфіці тілесних функцій, накладає незгладимий відбиток на світосприйняття і поведінку людини. Фрейд був просто переконаний у незаперечному - перш за все, анатомічному - перевазі чоловічої статі. Він вважав, що жінка з дитячих років мучиться свідомістю своєї недосконалості і потайки заздрить чоловікам.

Ідеї Фрейда, які в наші дні беззастережно розділяє лише вузьке коло його ревних послідовників і які більшість вчених визнає досить суб'єктивними, тим не менш, містять деяке раціональне зерно. Не можна не визнати, що в усі часи відносини полів були пофарбовані явним чи неявним суперництвом: чоловіки прагнули відстояти своє справжнє або уявне перевагу, а жінки намагалися його оскаржити. Звичайно, справа тут не стільки в анатомії, скільки у сформованій системі соціальних ролей. У наші дні ця система стрімко руйнується. Сучасна жінка більше не бажає вести спосіб життя, який вели її прабабусі. Вона відчуває себе вправі стати поруч із чоловіком і чимало в цьому процвітає.

Правда, на шляху до рівності підлог природа поставила перешкода: народжувати дітей призначено жінці. Виношування дитини та її виховання заважають їй по-чоловічому досягти успіху. Єдиний спосіб подолати цю перешкоду - максимально залучити чоловіка в батьківські турботи, зрівнявши материнство та батьківство.

Власне, в цьому і вбачається підгрунтя поширилася нині моди на участь батьків у пологах. У лавині закидів, що обрушилися останнім часом на чоловіків, один з найважливіших полягає в наступному: на долю жінки припадають всі тяготи народження, а чоловік фактично паразитує на жіночій самовідданості.

Спробуємо розібратися, які проблеми вирішуються шляхом залучення батька до пологів і наскільки такий підхід прийнятний і бажаний. На думку найбільш радикальних реформаторів, пологові будинки мають так багато недоліків і так мало достоїнств, що їх взагалі краще закрити. Народжувати жінці слід будинки, а допомагати їй у цьому має чоловік.

Але, по-перше, рідкісний чоловік, який не має спеціальної підготовки, здатний бездоганно зіграти роль повитухи. Можна заперечити: таку підготовку йому забезпечать теоретичні штудії протягом дев'яти місяців вагітності. Але цього все-таки навряд чи достатньо. Лише досвідчений фахівець, готовий до всяких варіантів ситуації, здатний гідно зустріти будь-який поворот подій. Найчастіше для цього необхідні відповідні медикаменти та обладнання, яких удома просто немає. Та й необхідні гігієнічні умови в побуті дотримати нелегко. Хтось заперечить, що "в добрі старі часи" люди обходилися без всіх цих "надмірностей". Однак не будемо забувати і про високий рівень смертності при пологах, що мав місце протягом всієї історії людства і подоланому лише в останні десятиліття саме завдяки досягненням медицини.

Більш поширена практика залучення батьків до пологах в якості співчуваючих спостерігачів. При цьому пологи відбуваються в традиційних умовах пологового будинку. Нововведення полягає лише в тому, що батькові дозволено перебувати поруч із породіллею, спілкуватися з нею.

Але якщо батько не бере безпосередньої фізичної участі в акті пологів, то його роль - суто психологічна.


У чому ж вона полягає? Прихильники цього підходу стверджують, що це нововведення має двояко позитивний ефект - як для жінки, так і для чоловіка. Породілля в присутності чоловіка відчуває себе психологічно комфортніше, оскільки відчуває його співчуття і участь. А її позитивний настрій сприяє благополучному перебігу пологів. Чоловік, у свою чергу, переймається переживаннями жінки і цілком усвідомлює всю відповідальність народження дитини. Його прихильність до дружини посилюється. Його батьківські почуття прокидаються в перші хвилини життя новонародженого, а не формуються, як прийнято вважати, протягом довгих місяців. У цілому спільні пологи сприяють емоційному згуртуванню подружжя. На користь такого підходу можна навести безліч свідчень тих людей, які самі пройшли через це і випробували всі описані вище почуття. Але було б невиправдано обмежитися лише позитивними свідоцтвами. Бо, як показує досвід, все не так однозначно.

За свідченням багатьох жінок, під час пологів про батька дитини вони найчастіше не згадують, а якщо й думають про нього, то їх думки, м'яко кажучи, далекі від симпатії: чоловік асоціюється з джерелом хворобливого процесу (при тому, що сам він від усіх страждань позбавлений). Які переживання виникнуть у чоловіка при вигляді страждань дружини - багато в чому залежить від особливостей його характеру та темпераменту. Буває так, що ця подія відразу формує у нього глибокий комплекс вини, який згодом дуже важко викоренити. Можна припустити, що вся процедура неявно спрямована на формування комплексу: прагнучи "загладити провину", батько буде потім з великим завзяттям прати пелюшки, гуляти з малям, годувати його, сповивати (чого від нього інакше можна було б взагалі не ; дочекатися). Крайнім загостренням комплексу можуть стати сексуальні порушення. В окремих випадках це призводить до функціональної імпотенції, для усунення якої необхідна психотерапія.

Що стосується згуртування подружньої пари, то в ряді випадків воно дійсно має місце. Однак виникає питання: якщо необхідно стимулювати емоційну згуртованість, значить, парі її бракує? А якщо це так, то чи обов'язково для цього вдаватися до даного засобу або є інші? У минулі часи в безлічі існували сім'ї, які жили душа в душу, хоча батькам і в голову не приходила сама можливість бути присутнім при пологах. Як же їм це вдавалося? Ясно одне: благополуччя сім'ї створюється не в пологовому блоці. Його подружжя будує день за днем ??в ході всієї спільного життя. А коли це не виходить, то спільні пологи не додадуть нічого хорошого, а то й навпаки.

Таким чином, зробити однозначний висновок про те, потрібен чи ні батько в пологовій палаті, не представляється можливим. Врешті-решт, вирішити це питання можуть тільки самі подружжя. Але, ставлячи його перед собою, не зайве уточнити: навіщо це робити, які цілі переслідуються і чи не можна досягти їх іншим, не настільки психологічно ризикованим шляхом.

Сьогодні суперництво підлог вступило в особливо гостру фазу і прийняв абсолютно несподівані форми. Однак є всі підстави вважати, що з часом ця гострота згладити, чоловіки і жінки заспокояться у своїй вічній боротьбі за рівноправність і знайдуть для себе якісь прийнятні соціальні ролі, найбільш відповідають їх єства. А разом з тим сама собою зійде нанівець і екзотична мода на зрівнювання батьківських ролей, і кожен батько займеться своєю справою.

Сергій Степанов