Секрети дружного класу.

Я змінила дві школи, тобто у мене було приблизно 70 однокласників. Але перебираю шкільні фотографії і розумію: половину імен просто не пам'ятаю! У пам'яті лише ті, хто чимось виділявся. Ось, наприклад, загальна улюблениця Свєтка - комунікабельність в результаті довела її до Сіеттла, де вона теж припала до двору. Ось наше "інформбюро" Ірка. Тепер вона чимось керує у великому видавництві, але не здивуюся, якщо до цих пір все про нас всіх знає. А ось майбутній міністр.

Він, здається, нерозлучних друзів не мав: вчився з усіх сил. Зате сьогодні по ТБ через день виступає - як такого забудеш! А що з рештою?

"Вечір зустрічі? Ти ж знаєш, що я і так вся на розрив - діти, плита, розсада он переросла вся ... І ти ; серйозно думаєш, що при цьому мені важливо знати, як тепер виглядає Крайнов або ким стала Гусєва? "- обурюється моя шкільна подружка на пропозицію побачитися з колишніми однокашниками. Дивно - вона-то з ними всі 10 років разом провчилася ...

І все-таки є ж люди, які зі шкільними товаришами зустрічаються все життя. У чому секрет такої дружби?

Тільки вперед!

- Розвиватися, йти вперед, не озираючись на минуле, - це нормально, - запевняє психолог Жанна Шопіна. - Насправді довгі роки пам'ятають школу лише ті, від кого вона зажадала великих душевних сил. Гірший варіант - коли в класі плелися інтриги, і діти дружили групами один проти одного. Але чи могла бути, наприклад, нещасна любов. Або однокласники когось не брали, а йому дуже хотілося визнання. Варіант зі знаком плюс: учень був шкільним активістом і відчував себе потрібним.

Решта, виростаючи, переключаються на доросле життя. І в цьому немає нічого дивного: адже, на відміну від усіх інших колективів, шкільний клас утворюється багато в чому стихійно. Спочатку дітей не пов'язують спільні цілі, інтереси, темпераменти. І як складуться їхні стосунки в майбутньому, залежить від того, чи зможуть дорослі - в даному випадку, класний керівник - вибудувати яскраву позаурочну життя. Якщо пощастить, і вчитель зможе стати ватажком (в якому, до речі, в певному віці потребують усі діти), колективу - бути!

Не зможе - вибачте ... Тому що тільки в тому випадку, коли педагоги спілкуються з учнями неформально, вони вже не просто "русічкі" і "математички", а люди, з якими є що обговорювати.

Головне - тільки не плутати щирий ентузіазм з любов'ю до звітних заходів: яка-небудь газета "до святкової дати", зроблена з-під палиці, нікого не об'єднає.

Хто може стати ідеальним класним?
  • Завзятий походніка, який і хлопців бере з собою в експедиції.
  • Дослідник, який зумів захопити своїм позашкільною інтересом учнів.
  • Інтелектуал, який водить дітей по музеях і театрах не тому, що так належить за програмою, а заради естетичного задоволення.
  • Волонтер, що збудив у школярах співчуття і бажання надати посильну допомогу нужденним.

Продовжити список ви можете і самі. Адже головне завдання - цікаво жити.

А от батьки, до слова сказати, мало можуть допомогти в об'єднанні класу: підліткам найменше хочеться бути схожими на тат і мам. І метушитися тут марно.

Баба Яга як стимул

- Тим, як складаються відносини в класі, стурбовані, в тому числі, і шкільні психологи, - говорить Олена Орлова, класний керівник 9-го класу. - Спеціальні тести проводять, аналізують результати ... Але й без цього все можна зрозуміти. Мій клас, наприклад, нещодавно виклад з елементами твори писав. Так хлопець, який міг це зробити, написав до всіх, хто не міг. А самому собі - в останню чергу. А хлопчику з Вірменії, який вчиться сумлінно, але з російською у нього проблеми, на всіх контрольних сусід по парті допомагає: "Не пропадати ж йому з-за того, що вони в Росію недавно приїхали ! "- каже.

Як вдалося домогтися такої взаємовиручки (бо взаємодопомога - це, безумовно, ознака дружби)?

- По суті, нічого складного, - знизує плечима Олена. - Ми після уроків багато часу завжди проводимо: спектаклі ставимо, конкурси танців влаштовуємо. З обов'язковим подальшим нагородженням. Діти - вони адже всьому раді: грамоті чи оголошення імені зі сцени. А починалося все з екскурсій: ми з 5-го класу разом з батьками возили хлопців по Підмосков'ї, по Золотому кільцю.

По дорозі зупинялися на пікнічку, діти смажили сосиски і ; були абсолютно щасливі.

До речі, до цього я в іншій школі працювала, так там на такі поїздки вмовити батьків було практично неможливо. Та й адміністрація позашкільну роботу не занадто вітала - ніхто не хотів зайвої відповідальності за дітей. Адже зрозуміло, що небезпек багато: дороги, відкриті простори, травми ... І вчитель, за великим рахунком, не зобов'язаний на себе все це звалювати.

Звичайно, не все було безхмарно. Траплялося, батьки мені телефонували - намагалися поскаржитися на однокласників дитини, просили натиснути авторитетом. І ябеди в класі були. Але я все це припиняла. І завжди все з дітьми промовляла. Пояснювала: ми зобов'язані навчитися будувати спілкування.

За 5 минулих років склався кістяк класу, лідери, "праві руки" - назвіть, як хочете. Але це люди, на яких я можу покластися. До нас, наприклад, в 7-му класі хлопчика перевели - хуліганський хлопець, недолугий ... Намагався порядки колишнього класу в нас насадити.


Так мені і втручатися не довелося - хлопці вже самі могли і поговорити, і приструнити: "У нас так не прийнято". А на Новий рік ми новенькому роль Баби Яги доручили в шкільній постановці, і він, уявіть, захопився!

З хлопцями взагалі простіше. Інша справа - дівчатка. У них проблем більше, аж до того, хто в що одягнений, хто як нафарбована - все обговорюється. У нас є дівчинка, яку у свій час намагалися "клювати". Багато в чому вона сама була винна: ??неправильно поводилася. Ми з нею про це багато розмовляли.

Про ізгоях ...

- Ієрархія в будь-якому класі неминуча, - запевняє Юхим Рашкован, кандидат біологічних наук, доцент кафедри педагогічної психології МГППУ. - У будь-якому колективі є лідери і ведені. І ізгої, тобто діти з низьким рівнем адаптивності. Однолітки таких відчувають моментально і з задоволенням клюють. Але якщо когось гноблять, це не означає, що всі погані. Обов'язково є забіяка, який всіх веде за собою. І тут дорослий повинен пояснити дітям, наскільки бридко їх поведінку.

Я, коли в школі працював, звичайно піднімав агресора і говорив: "Так, ти сильніший за нього. Але я сильніший і ; досвідченіше тебе і зможу з тобою впоратися. Уяви, я стану тебе висміювати і принижувати. Тобі сподобається? " Сенс у тому, щоб кривдник відчув себе на місці ізгоя.

А суперечності виникають між дітьми в обов'язковому порядку. Просто в дружному класі їх вдається вирішувати моментально і без агресії.

До речі, за моїми спостереженнями, програма агресивної поведінки носить вроджений характер.

І миротворці (ті, в ; кого найбільш розвинена програма врегулювання конфліктів) - теж від природи.

А ось вміння користуватися своїми програмами досягається в процесі виховання. У першу чергу - сімейного: адже дитина неминуче засвоює манеру спілкування батьків між собою.

... І лідерах ...

Коли Олена навчалася в 11-му класі, вони з татом потрапили в ; автокатастрофу. Результат - два місяці нерухомості на лікарняному ліжку. І тут сталося несподіване: в один прекрасний день палату наповнили однокласники. Всі 28 чоловік набилися в маленьку кімнату, викликавши переполох медперсоналу. Спочатку всі були трохи розгублені: так вийшло, що цей візит був першим спільним заходом класу, в якому всі брали участь добровільно. Потім, оцінивши обстановку, народ швидко розподілив чергування: хто коли може підмінити батьків на їх "посту", хто возить домашні завдання. А диригували процесом три дівчата. Які, до речі, подружками Олени і не вважалися ...

Психологи на це сказали б, що ситуація виявила емоційних лідерів. Тому що, як стверджує їхня наука, будь-яка група підсвідомо висуває лідерів ще на початку становлення. Як правило, при загальному замішанні ними стають ті, хто проявляє велику активність, обізнаність і щиру зацікавленість. Їх охоче вислуховують, до них звертаються за порадою. Це і є емоційні лідери. Пізніше визначаються лідери функціональні. Перших всі з радістю запрошують на дні народження. З другими охочіше сідають на контрольних.

До речі, якщо в групі приблизно порівну хлопчиків і дівчаток, функціональним лідером частіше стає хлопчик, а емоційним - дівчинка.

А вже наскільки яскраво вони себе проявлять в шкільні роки, залежить від того, наскільки однокласники будуть зацікавлені одне в одному.

Підводимо підсумки

Клас напевно буде дружним, якщо ...

Пощастить з класним керівником. Тобто вчитель не просто буде педагогом з великої літери (що саме по собі вже чудово), а й виявиться захопленим людиною, здатним "заразити" своїм захопленням дітей.

Учнів не стануть час від часу перетасовувати (збільшуючи класи або розділяючи на звичайні та елітні). Сьогодні, на жаль, це стало нормою. Адже щоб склався колектив, потрібен час. Відомі випадки, коли Здружившись дітей починають ділити на "розумних" і "гарних", і частина відмінників не хочуть йти у чужий клас, опиняються у результаті у розореному колективі і, розчарувавшись, ідуть із цієї школи взагалі. Більшість дітей налаштовані скоріше на спілкування, ніж на навчання. Як це не сумно визнавати, але зубрилки і ботаніки - не самий дружний народ. У них просто немає часу на зовнішні інтереси. Зате конкуренція серед таких учнів дуже жорстка. Втім, кожен новий клас неповторний. І, можливо, ваші діти відкриють свої секрети шкільної дружби.

Самі по собі. У будь-якому класі є діти, які випадають зі сфери загальних інтересів. Наприклад, спортсмени. У них тренування 6 разів на тиждень - які вже тут походи і суботники!

Покоління next. Особливості нашого часу - діти після уроків стрімголов біжать додому, щоб спілкуватися один з одним у "ВКонтакте" або в "асьці". Психологи пояснюють це тим, що особисте спілкування вимагає зусиль, а в Інтернеті ти стаєш не зовсім собою, а якимось чином. З цієї ж причини сайт "Однокласники" помітно оживив спілкування друзів дитинства.

Віковий ценз. Соціальний психолог Р. Кричевський запевняє, що вік класного керівника впливає на ефективність його роботи. Наприклад, для старшокласників найбільш придатними є класні керівники від 32 до 40 років. А найменш ефективні ті, кому від 50 до 56 років.