Наперекір СТИХІЇ. Літературний етюд.

Вода і вітер грали одну симфонію, під звуки якої кілька століть поспіль відправлялися на дно кораблі, захоплені в дорозі божевільний штормом. Скільки скарбів зберігали вони в своїх трюмах, знали тільки мешканці недосяжних для сонячного світла глибин, але для них золото і діаманти, настільки жадібно ціновані дурним людством, не представляли ніякої цінності.

Другу добу не вщухала розгнівана стихія, розгойдуючи величезний корабель, як вутлий човник. Ураганний вітер виривав з киплячої безодні почорнілі хвилі, і вони, пінячись в божевільному вихорі, безсило билися об сталеву обшивку пасажирського судна, що зважився борознити морські простори в цю пору року. Здавалося, ось-ось настане кінець світу: налиті свинцевою вагою грозові хмари злилися воєдино з царством Посейдона, прагнучи поглинути світиться неоновими вогнями океанський лайнер.

Вода і вітер грали одну симфонію, під звуки якої кілька століть поспіль відправлялися на дно кораблі, захоплені в дорозі божевільний штормом. Скільки скарбів зберігали вони в своїх трюмах, знали тільки мешканці недосяжних для сонячного світла глибин, але для них золото і діаманти, настільки жадібно ціновані дурним людством, не представляли ніякої цінності. Водорості байдуже обволікали своєї густий мантією палуби військових крейсерів і торгових пароплавів, химерні в своїй потворності глибинні риби ліниво пропливали повз колишніх гармат головного калібру, електричні скати безроздільно господарювали в спустілих каютах.


Ніщо в цьому одноманітному царстві вічного мороку не нагадувало про розігралися колись трагедіях.

Білосніжний океанський лайнер вперто боровся з набігають хвилями, які вал за валом набирали свою велетенську силу. З фанатичною завзятістю вони кидалися на корабель, але, зустрівши гідного супротивника, безвольно розсипалися на мільярди бризок. Раптово вогненна свіча прорізала кошлаті краї мчать над самим обрієм хмар, і з них раптом випав маленький шматочок Сонця. Осяваючи пекельним світлом все навколо, що світиться кулька здивовано застиг над капітанським містком, потім, наче привид, невагомо заскользіл до кают першого класу, вихоплюючи з темряви перелякані обличчя припали до ілюмінаторів пасажирів. У цю мить жахливий гуркіт розколов небо. Корабель здригнувся й небезпечно нахилився, долаючи чергову атаку хвиль. Згусток сонячної плазми, видавши зловісне шипіння, ракетою злетів вгору і розчинився в штормовий імлі. Позбувшись від непрошеного посланника небес, корабель полегшено видихнув чорні клуби диму і став пробиватися крізь стіну ллється як з відра дощу ...
* * *
Олександр Ковалевський http://aleksandr-kovalevski.narod.ru