Німці розповіли про проституцію в концтаборах.

У парламенті міста Берліна пройшла презентація книги Роберта Шоммера про борделі в нацистських таборах, пише Алессандро Альвіані у статті, надрукованій в газеті La Stampa.

Німці розповіли про проституцію в концтаборах


Бордель в Освенцимі, з розкладом роботи, з тарифами. Те, що може здатися абсурдною ідеєю, є гіркою реальністю. У німецьких концентраційних таборах, які стали символом жахливих діянь фашистів, створювалися закриті будинки для особливих категорій в'язнів. Про цю маловідому сторінку історії нацизму в своїй книзі "Das KZ-Bordell" ("Бордель у концентраційному таборі") розповів Роберт Шоммер.

Протягом десятиліть Sonderbauten, спеціальні будівлі, були табу в Німеччині: з одного боку, жінки, яких примусили до заняття проституцією, після 1945 року мовчали, з іншого - концепція борделя погано вписувалася в картину концентраційного табору як місця фізичного і психологічного ув'язнення.

Не кажучи вже про те, що на території Східної Німеччини, де пам'ять про нацистські табори була однією з основ національної свідомості, ідея про те, що ув'язнені комуністи і "антифашисти" могли відвідувати в таборі повій, була щонайменше непристойною.

Проте ж у період з 1942 по 1945 рік у 10 німецьких концентраційних таборах було створено 10 борделів. Найбільший з них, з 20 дівчатами, діяв в Освенцимі.

Ідея створення цих закладів прийшла ватажкові SS Генріху Гіммлеру з метою підвищення працездатності в'язнів. Візит у бордель був бонусом. Але, як пише автор книги, цей метод не мав бажаних результатів. Але SS аж до 1945 року реалізовували ідею, розробляючи до найдрібніших деталей діяльність "будинків любові".


"Сексуальними рабинями" ставали дівчата віком до 25 років з Німеччини, Польщі чи Україні, яких підбирали найчастіше з числа "асоціальних" інтернованих. Залучення єврейок суворо заборонялося.

За словами автора книги, були вимушені стати повіями 200 молодих жінок. Їм обіцяли свободу після шести місяців роботи. Але ці обіцянки ніколи не виконувалися.

Дівчат відбирали в таборах Равенсбрюк і Біркенау і розподіляли по різних таборах. У першій половині дня вони займалися нескладною роботою: зашиванням шкарпеток або збиранням трав, з 20:00 до 22:00 вони приймали відвідувачів. У неділю робочі зміни були тривалішими.

Хто ж мав право на відвідини "спецоб'єктів"? Не євреї, не радянські військовополонені, не прості інтерновані. Цим правом володіли так звані в'язні-функціонери: інтерновані, котрі займалися внутрішньою охороною, наглядачі з числа ув'язнених, ті, хто за вхід міг заплатити 2 рейхсмарки.

Отримавши дозвіл на відвідини, вони проходили медичний огляд і допускалися до дівчат . Контакт тривав 15 хвилин, допускалася лише поза "місіонера", контрацептиви не застосовувалися. Але вагітностей було мало (вони закінчувалися абортами), чи то через те, що дівчат заздалегідь стерилізували, чи то екстремальні умови ув'язнення робили їх нездатними до зачаття.

Велика частина дівчат, вимушених займатися проституцією, пережили війну, але жодна з них ніколи не отримувала компенсацій за пережитий жах, пише на закінчення автор статті.

Джерело: vsyapravda.com