Як можна підставити начальника?.

Підставляти - це не значить підсиджувати. До того ж підставляти можна і без жодної задньої думки, що я наполегливо займався протягом декількох років нашої спільної роботи. І думки в мене при цьому були виключно передні.


Із серії парадокси програмування



Підставляти - це не означає підсиджувати. До того ж підставляти можна і без жодної задньої думки, що я наполегливо займався протягом декількох років нашої спільної роботи. І думки в мене при цьому були виключно передні. Полегшити життя на дрібницях і вирватися вперед у головному - ось що тоді мене хвилювало. Я дуже швидко і навіть з хвацькістю виконував поставлені завдання. Дружба з програмним кодом робило мене практично невразливим перед будь-якою проблемою. Це начальник добре знав. Але зайва зухвалість, як я набагато пізніше зрозумів, його часом ставила в глухий кут. Всі оперативно зробити і всім допомогти, кому треба і кому не треба - було моїм девізом.


Дзвінок з суміжної служби не викликав у мене ніякого почуття небезпеки. Просили знайти стару програму для верстата з ЧПУ, яку я робив три роки тому. Робота для цеху довгий час була для нас обов'язком і приносила додатковий прибуток у вигляді разових премій. Але потім цех перевели у ведення цієї суміжної служби. Я швидко відгукнувся на прохання і сказав, що подивлюся в каталозі. Через півгодини пішов виклик начальника.
- Я їм сказав, що у нас нічого не залишилося! - У серцях вимовив він. - Нас же відсторонили від цієї роботи! Ми їм знайдемо програму, а премії отримуватимуть вони!
- Але я хотів, як краще, - я, дійсно, так і думав і вважав, що повинен все віддати за першим дзвінком. Не будемо розбиратися, хто думав правильніше. Тільки програму нам довелося не тільки віддати, але і доопрацювати, а звітували за неї хлопці з суміжної служби. Мій шеф пробував пустити справу по-іншому шляху, більш вигідному для нас, але підключилися високі заводські кола, і всі вигода дісталася тим хлопцям, а нам залишилася лише робота. І все завдяки моєму раптово відповіді.
Опишу ще один випадок. Начальник викликав мене з самими доброзичливими намірами - дати роботу. Сам він раптово їхав у відрядження і мав намір залишити мене за головного. Він докладно описав, кому, як відповідати, чого побоюватися і як розподілити завдання, яке він залишає, між людьми.


Я кмітливі кивав і не бачив жодних труднощів. Ось тільки відмовляти мені було людям важко. Прийде такий ввічливий чоловік, так добре попросить, що хочеться зробити і побачити в його розумних очах подяка! А про чарівною жінці і говорити нічого! Але про це краще зараз промовчати. Поїде, як-небудь розберуся. Розбиратися я почав на наступний день прямо з ранку, як тільки побачив, що робить співробітниця з інформацією на диску. Подумати тільки, вона змінювала її вручну! Файл з двома тисячами записів! Їй і півдня не вистачить. А програмку можна зробити за десять хвилин. Я не міг на таке дивитися і відібрав роботу. Швидко її виконавши, я надав модуль Надії, пояснив, як запускати, як вводити дані, і пішов пити каву. Вона прибігла хвилин через п'ять з криком, що програма знялася. Я пішов розбиратися. Файл зник.


Якими шляхами Надія домоглася цього, я уявити не міг. Добре, що копія залишалася на моєму комп'ютері. Довелося і цю частину роботи зробити самому.


На оперативці я повинен був розділити завдання, залишене начальником. Співробітники, затамувавши подих, дивилися на мене, правда, не дуже жадібними очима. А завдання було таким цікавим! І я вирішив ні з ким не ділитися. Я відчував, як приступить до своєї частини Лена, яку методику обере Сергій і якими питаннями мене закидає Люба. Ні, швидше самому. Сказавши те необхідне, що оперативку робило оперативкою, я всіх розігнав по робочих місцях, а сам не на жарт захопився осягненням проблеми. Рішення народжувалися моментально прямо у вигляді команд мови програмування. Коли я підключив свої напрацювання, виходило, що і роздавати вже нічого. Заглибившись в роботу, я не прореагував на прихід дівчата зі значною папкою. Вона щось намагалася мені пояснити, але я тільки доброзичливо кивав, не бажаючи випадати з розв'язуваної проблеми. Зрадівши вона залишила папку, доклала до неї службову і випурхнула з кімнати. Наступного тижня повернувся з відрядження начальник застав народ за дозвільними розмовами про життя, а мене за комп'ютером. При цьому я ще натхненно поїдав бутерброд. Він терпляче чекав, поки я його доїм, а потім тихо запитав: - А звідки у нас завдання на розрахунок штампа? ..
Є у робіт таку властивість. Якщо вони потрапляють в бюро, то ніякими засобами від них вже не позбудешся, особливо, якщо підкріплені службовими. Так було і з цією.


Опишу ще один випадок. На цей раз начальник пішов у відпустку і знову залишив мене на заміщення. Не те, що він хотів собі неприємностей. Навпаки, він знав, що з будь-якою роботою я справлюся і своєї і чужої, хоча чужих йому дуже не хотілося. У цей час у відділі впроваджувався бригадний підряд. Всіх начальників бюро зібрав начальник відділу і докладно розповів, як треба вважати премію за понаднормові роботи. Він дав завдання через три дні надати цифри по кожному працівнику, кожен з яких тепер вважався членом бригади. Колеги скурпульозно трудилися з листком паперу і ручкою, множачи оклад кожного на всілякі коефіцієнти. Найледачішим виявився я. Швидко написана програма обробила файл з введеними співробітниками і видала роздруківку. З нею я і з'явився на наступну оперативку. Начальник відділу виявив крайній інтерес до роздруківці і, недовго думаючи, доручив мені доповнити моє спонтанне творчість цілим комплексом програм. Розрахунок, який спочатку не намічали автоматизувати, знайшов свого ентузіаста. Повернувшись, мій начальник застав епоху запеклого впровадження. З боку його, звичайно, не було ніякого негативу, але ще три місяці, які я витратив на доведення комплексу програм, він сподівався використовувати на наукові розрахунки. Я ж і впроваджував і супроводжував своє дітище з задоволенням. Через два роки супровід потихеньку передали в сусіднє бюро. Тоді у мене вже порівняно ослаб натхнення до цієї роботи, і я став поступливішим.


Так що, дорогий читачу, не турбуйся! Підставити свого начальника можна і, не подсіжівая його, а найщирішими і щиросердними діями.