Зразково-показова породілля.

Почну розповідь з дивовижною на мій погляд історії. Мені приснився сон десь на 27-28 тижня тобто у березні 2003р., що я в пологовому будинку і мене везуть в родову на каталці. Я кажу лікарям куди ви мене везете мені ще 2 місяці ходити!? А вони мені все любонько вже пора. Я питаю а яке сьогодні число, у відповідь друге. І що б ви думали термін пологів ставили 29 травня, але Софія народилася саме 2 числа червня місяця.
Тепер про самих пологах. Зважаючи важко протікала вагітності довелося лягти в патологію заздалегідь. І ось 2 червня 2003 намічався черговий понеділковий огляд завідувача патологією, після якого все як по накатаній йшли народжувати. Понеділок був самим рекордним вдень по кількості пологів. Подивилися на кріслі виміряли таз, кажуть вузький, в пологах подивимося кесаря, чи ні. Подивилися на мій величезний живіт, поміряли - 3500 максимум, і відправили в палату, а я засмутилася ну ось ще тут не відомо скільки валятися - додому хочу!
Годині о 12 дня початок потягувати низ живота. Покликала свого палатного доктора, сказали не їсти, не пити. Всі обідають я сиджу, вечеряють сиджу. Живіт тягнуло все також, тобто болю не посилилися.
Підходжу до медсестри кажу живіт щось тягне. Вона мені вважай через скільки хвилин. Які там хвилини тягне як при місячних і все.Она мені йдіть в палату. Я кажу ну вистачить не пити, не їсти, ви що знущаєтесь кличте лікаря, народжую я чи ні, нехай зроблять укол я хоч співаємо і посплю. Прийшла доктор подивилася, каже йди клізму роби.
Ура! Я народжую! Побігла робити, зробили і понеслося. Відійшла пробка, стали текти води і почалися невеликі сутички. Бриль, вибачте за подробиці, тримаючись за батарею в душі. Прийшли за нами і мені пощастило в родовому чергувала моя палатна лікар. За нами, тому що я і ще дві дівчини, пішли народжувати в один день. А до цього ходили один до одного в палати чаї ганяти та й просто поговорити. Їдемо в ліфті Ірка щось там жартує, сміється, а мені ну зовсім не до сміху. Приїхали в родове сіли на банкеточку оформлятися, дивлюся на годинник 20.00, все у мене вже нічого немає в сенсі сутичок. Дивлюся на підлогу, думаю у них тут що кран прорвало? Подивилася вліво, вправо і тут до мене дійшло що це з мене ллє! Лікарі все заохала що так багато то?
Повели в рід блок, лягла на ліжко лежу, чую охає хтось.


Встала дивлюся знайома моя яку відправили в родовий в 12 дні лежить за перегородкою з капельніцей.Опять лягла, прийшла лікар подивилася говорить лежи. Потім прийшла дівчина, практикантка напевно, стала зі мною розмовляти. Де то хвилин через 50 почалися сильні перейми, а я її все одним питанням дошкуляла, ну довго ще? Вона говорить Устань походи, легше буде. Та не встигну я до наступної сутички з ліжка встать.Дишу як собачка, вона мені ти що на курси ходила, я кажу немає. дихаєш правильно. Прийшла акушерка подивилася, покликала доктора. Доктор прийшла розкриття 10 сантиметрів, всі пере6ірайся. Як на це пристосування залізти-то. Акушерка: - колінами вперед. Я довго міркувала як це колінами вперед, залізла сутички ослабли. Потім почалося тужся, не тужся. Послухали сердце6іеніе дитини і що то їм не сподобалося. Покликали завідувачку, вона подивилася і каже що тут думати взяла ножиці і розрізала. Це був єдиний раз коли я заволала, я взагалі поводилася як партизан.
Після цього на другий потузі народилася моя донечка. 2 червня 2003 о 22.00, тобто менше ніж за 2 години. Але дивно я не чула як вона плаче. Підняли запитують дивися хто, а я плачу - дівчинка. Обробили, зважили 3800,52 див. це при моєму зрості 1,58 і вазі 50кг. Доктор моя палатна навіть не повірила, перевесьте говорить. Переважили 3808. Вона підійшла до мене - ну ти молодець, зразково показова породілля і що таке велике на тебе маленьку. Виявилося що вод було дуже багато і плацента велика, все аж подивитися прийшли. Зашили, в палату поклали разом з дитиною. Я в цю ніч так заснути і не змогла, все дивилася на скарб своє. Вранці родичі прийшли під віконце, покажи дочка. Ледве підняла, думала або її впущу, або сама упаду.На руці був величезний синець, звідки до цих пір зрозуміти не могу.Когда шви знімали дочка так сильно плакала, відчувала напевно що мамі больно.Випісалі нас на 5-у добу, після чого почалося справжнє щастя материнства! Всі жартують що я на фотках виписки як із санаторію, а не з пологового будинку, схудла, покращала, хоча я була виснажена і шви хворіли. Окреме спасибі лікарям пологовому будинку 3 м. Москви. Особливо Нармін Астановне (на жаль не пам'ятаю прізвище).

KoshelevaZhenya (собачка) yandex.ru