Екстрене кесарів в безкоштовному відділенні.

Мене звуть Олеся, хочу поділитися своїми враженнями!

28 грудня 2001 я зрозуміла, що пора народжувати, і чоловік повіз мене в р/д при МКЛ № 7. На диво, я вступала одна, черги не було. Сестра не дуже надихнулася: «Провісники можуть бути і за тиждень», навіщо, мовляв, приїхала? На що я заперечила, що пару років тому після таких «провісників» я народила через сім годин (спробували б вони мене вигнати на 40-му тижні і з переймами!). Лікар, втім, насварила мене, що приїхали самі, а не на швидкій (я в п'ятнадцяти хвилинах їзди, навіщо годинами швидку чекати?).

Здивувало відсутність студентів, тому що доводилося мені бувати тут в патології, так на одного лікаря була купа ординаторів і студентів (прекумедно сотні разів розповідати свій «анамнез» хлопчині, тяжко зітхає: «навіщо травматолога знати календар вагітності ?»).

Після клізми (брили я вдома, звичайно) мене привели в передпологову палату, де було ще п'ять порожніх ліжок, підключили КТГ. Зі мною постійно перебував хто-небудь з медсестер (або практиканток), які писали-переписували мою історію. Апарат фіксував слабкі, але регулярні сутички. Нарешті, з'явилася «головна» акушерка, Андріановская Ольга Олександрівна, вона поцікавилася у мене, на які пологи я налаштована, почувши, що на природні, залишилася задоволена, «будемо народжувати», навіть запропонувала відпочити і поїсти в патології, тільки дай я, каже , подивлюся тебе ...

На кріслі я зрозуміла, що поїсти мені не вдасться, шийка не слухала зовам шлунка і активно відкривалися. Прокол міхура виявився не таким болісним, як перший раз, але от вміст ... виявилося зеленими меконіевимі водами. Мене почала бити тремтіння, як себе там почуває маля, чи народиться він? Справа в тому, що перша дитина народилася хворою і довго не прожив ... Я почала ридати, знову прийшла О. А. І повідомила, що порадилася з професором, краще не ризикувати, треба терміново кесар, я, ковтаючи сльози, дала згоду. Ось так, ридаючу, тремтячу, мене і повезли в операційну. Народу було купа: анестезіолог Дмитро Юрійович, медсестри, лікарі, хтось одягав датчик на палець, хто-то вимірювач тиску, хтось щось мазав, пояснював.

Д.Ю. заспокоював, розповідав, куди і як будуть вводити анестезію, приносив пелюшку, коли поскаржилася, що нудить. Оскільки народжувати я збиралася сама, то домовлятися зі мною ніхто не встигав, і мені ввели спинномозкову «безкоштовну» анестезію, а за 100-150 дол там вводять епідуралку. Процедура майже безболісна, вводиться швидко, поступово віднялися ноги, попа, живіт.


На груди поставили шторку, прямо наді мною - плоский металевий коло в основі лампи, де і відбивався мій живіт. «Тринадцять двадцять сім», і моє дзеркало стало червоним, я почала молитися. «Тринадцять тридцять», і над шторкою підняли синій скорчений грудочку з дивно волосатая головкою (ось вона, печія на дев'ятому місяці!). На моїх очах педіатр витерла мого хлопчика, відсмоктати слиз, забрала. О.А. довго вчила когось зашивати (шов той ще!), мені ставало важко дихати, Д.Ю. квохтал наді мною, підбадьорював.

Тут увійшла педіатр: «Три сімсот п'ятдесят чотири сантиметри, 8/9 за шкалою», і поклала мого поросятко мені на шию (все інше за шторкою було), і я змогла вільною рукою доторкнутися до нього тепле рожеве тільце. У 14-00 мене привезли в післяопераційний блок, де я відразу почала базікати з двома сусідками (а що ще робити в підлозі паралізованому вигляді?).

Доба ми перебували в цій палаті, кесаренних було багато, навіть в коридорі стогнали, сестра Таня (груба, але, побурчав, виконувала всі прохання) давала питво, колола знеболюючі, ставила крапельниці, перевіряла судно (з катетером, звичайно, боляче, але набагато краще, ніж кілька годин лежати на залізному судні). Санітарка з теплим ім'ям Ніна (або Ліда) постійно протирала ноги від крові, я Таня навіть приносила в ліжко «вмиватися». Ноги до вечора «повернулися», якщо не ворушитися, жити можна.

На другу добу нас перемістили в післяпологове, в палаті четверо, душ, туалет, раковина. Три доби жити не хотілося, знеболюючі приносили з дому (там навіть вугілля активованого не було), та ще клізму всім зробили, я мало не померла, перша їжа теж здалася цвяхами. Зате дітлахи у нас у всіх були міцненькі, добре їли, додавали! Оскільки були свята, педіатра ми добилися тільки на третю добу.

Зате була повна свобода, на Новий рік мені передали квіти, телевізор, кому-то чайник, вина чуть-чуть, фруктів; загалом, непогано навіть відзначили! На п'яту добу випросили і нас перевели у відділення «мати дитя» для «інвалідів» (кесаренних, зашитих). У палаті по двоє-троє (ми вдвох були), огляди акушерів і педіатрів «на дому». Мою сусідку виписали на наступний день, і я опинилася «в люксі»: удвох з синуле, з телевізором, пеленочку принесуть-віднесуть, поїсти покличуть, лікарі зайдуть.

На шосту добу знімають шви, на сьому УЗД та огляд на кріслі, + аналізи крові і сечі, на восьмі виписка. Тепер ось сопе моє чадо, і не знає, як вони нам дістаються:).

25.03.2002
sov76 (собачка) hotmail.com