"Страшна" історія зі щасливим кінцем.

Почалося все в п'ятницю 29-го з ранку з того, що я збиралася здатися в пологовий будинок Бо вже всі зачекалися, а жіноча консультація так взагалі чоловіка винищила:) За їхніми даними закінчувалася 42 тиждень. Я від них ховалася - дуже не хотілося в пологовий будинок наперед лягати. Я була впевнена що все в порядку, і час ще все терпить. Так ось, збиралася я здатися, а в мене з ранку пробка відійшла. Дзвоню лікаря з ким домовлялися, що він пологи приймати буде. Каже ну тоді посидь вдома раз так. Типу чекай от от буде. Чекаю. Вдень все незрозуміло було, але до вечора чую-процес пішов. Пішли з Олежиком погуляли, повернулися і з 9 вечора почали дзвонити лікареві додому, а всі нетямущий - немає його. А сутички вже досить відчутні і до 10 кожні 2 хвилини пішли. Дзвоню. Нема. До 12 вирішили що все далі чекати нікуди. Пора. Прямо на виході з будинку всі таки додзвонилася до лікаря. А мені він заявляє типу «їдьте до пологового будинку, я завтра чергую до 8 ранку приїду, а там хороша бригада сьогодні заступник глав лікаря чергує А зараз типу не поїду». Дуже добре ... Ну чого робити ... Поїхали. Приїжджаємо. Час десь пів на першу. Приходить ця тітка заст головлікар і починає на мене наїжджати по повній програмі. Чому самопливом приїхала, вони переповнені і т д Я кажу самі говорили всі: приїжджайте до нас на пологи ми своїх хто у нас лежав (а я 3 рази там була на збереженні) любимо .... Ми говорить ДЕРЖАВНИЙ (саме з таким виразом виголошено) пологовий будинок і не терпимо ніяких домовленостей з лікарями. Загалом сказала що подивиться, і якщо дійсно народжую - то візьме. Подивилась і каже я родової діяльності не спостерігаю (цікаво що ж я вже 4 години до цього часу терпіла). Не візьмемо. Їдь додому випий но-шпи з валеріаною (!!!!) і спати. Ну я розвернулася і пішла. Чесно кажучи у мене сил з нею сперечатися не було А до чоловіка з мамою вона в коридор не вийшла.

Повернулися додому. Я расплаакалась кажу типу взагалі нікуди не піду народжувати і все. Минуло півгодини а все сильніше болить Страаашно стає ... Поряд під боком у нас 17-й пологовий будинок знаходиться в двох кроках.


Загалом я вирішила сходити туди щоб вони ще подивилися. О 2 годині ночі ми за 5 хвилин дійшли пішки до туди. Там чомусь то виявилося розкриття 2 см (ось розчарування то було ... Я то думала що вже майже народжую J), і потихеньку води відходили. Природно мене відразу відправили у родблоке ... У 11-15 народилася наша Веронічка 3590 і 51 см 7/8 по Апгар Все пройшло більш-менш нормально. Спасибі велике акушерці Оле яка була невідривно зі мною останні пару годин і завдяки якій обійшлися практично без розривів (2 внутрішні тріщини майже не вважається:)) Лікарів я толком і не бачила Так .. Зрідка миготіли .... Ну боляче то було дуже ... Думала постараюся не кричати Але до 5 ранку були таааааааакіе сутички без продиху що терпіти сил не було Орала як не знаю хто просто тому що так було справді легше. Хоча інші поводилися набагато тихіше Але я потім з ким не спілкувалася всі народжували якось швидше ніж я.

Ну і на останок про 17 пологовому будинку Тим більше є з чим порівнювати Правда при 8 ДКБ патологія а тут післяпологове Але все ж .. У цілому сподобалося Свої плюси Є свої мінуси. Але мені ще дуже пощастило що я потрапила вже на закриття. Ми народилися в суботу. А в понеділок його вже закрили на мийку. Нас вели класні лікарі. У мене була Дімова Лангіна Олексіївна (чули напевно про неї Чудова жінка) А у Веронічкі була теж зав дитячим відділенням. До мінусів віднесу погане харчування (у 8 м ресторан в порівнянні з 17-м) І те що дуже розпещені акушерки по грошах Пальцем зайвий раз просто так не ворухнути Та й ще 90% народжують через домовленість з лікарем Таких як я «з вулиці» були одиниці. Відповідно у всіх пропуску і народ-відвідувачі ходять табунами. Правда до мене теж пару раз чоловік прорвався через охорону А наприкінці Лангіна Олексіївна дозволила відвідування всім без винятку. Так що Олег і мама нас побачили раніше виписки.

Ось така історія

Так! А народилися ми попри всі залякування ЖК в свій термін і зовсім не переношеними.

30 червня 2001