На вулиці мороз, а у мами в животику тепло ....

Наш малюк був дуже довгоочікуваним. Ми боялися раптом що-небудь буде не так, все-таки вік (30), тому вирушили до лікарні заздалегідь, в сенсі не чекаючи сутичок, я вже переношувала за підрахунками близько тижня. А саме були морози сильні і, мабуть, наш маленький не хотів вилазити, у мамки-то в животику тепло, добре.

Я дуже хотіла потрапити в 29 пологовий будинок, тому що там дуже хороші умови (туалет і душ на палату; 2-е місце по інтернет-рейтингом) і дитина зі мною. Два рази ходила в жіночу консультацію, поки не отримала наряд саме туди.

Отже, 24 січня 2005 р., близько 15 год, ми з чоловіком поїхали на "Авіамоторна".
У приймальному відділенні було 2 вагітних і я третя. Мене дуже швидко прийняли, взяли кров з пальця, всю общупалі, навіть потім кров мазалися з піхви. Видали халат і ночнушку, сказали швидко прощатися з чоловіком. Я йому віддала зайві речі, чмокнула і пішла за медсестрою на 6-й поверх, 612 палата.

Нас там виявилося 5 осіб, 3 - новенькі. У мене намерілі тиск 140 (зазвичай 100), хоча я нічого такого не відчувала, і поставили крапельницю з магнезією, години на 1,5.

25 січня. Вранці ми здали сечу, в 6 год нас підняли здавати кров з вени, а в 7 год міряти тиск. У 10 год сніданок - геркулесовая каша. Потім УЗД, потім обхід. У мене був лікар Осипов Семен Володимирович. Він поговорив зі мною, оглянув на кріслі (боляче) і сказав, що шийка матки вже готується до пологів, приблизний вага дитини 3700 (це я не знаю як він визначив - професіонал). Зробили КТГ (кардіограму плоду) - все в нормі.
Днем знову крапельницю з магнезією і потім ще зі шприца увігнали Еуфелін, у мене аж в очах потемніло. Нелюди! Залікують на смерть! ))

А ще мені дали добру пораду, щоб матка була еластичною потрібно пити оливкова олія (дороге) по 1 ст.л. 4 рази на день (я його з їжею змішувала).

27 січня. Мені призначили електросон (дод. стимуляція пологів). А ввечері годин у 18, у мене почалися легенькі рожеві виділення і почав боліти живіт, як при місячних. Я запитала акушерку, що робити, вона відповіла - засікати час як будуть регулярні перейми інтервалом через 10 хвилин, так поводитися.

У 23 год я попросила чергового лікаря оглянути мене, сутички вже регулярні, через 20-25 хв. Вона сказала шийка вже готується, а поки можна поспати, що я і зробила. Прокинулася близько 1 год ночі від сутички, почала знову засікати, попутно розгадуючи кросворд), вже інтервал 10 хв, години 1,5 почекати - стало через 7 хвилин і я зважилася розбудити акушерку.

По коридору ходила ще одна страждає і нас двох оглянув лікар і спустив в родблоке на 2-й поверх. Мене поклали в 1 бокс. Я лягла на кушетку і намагалася спати.

Так промучилася до 7 ранку (можна було б і в палаті, там зручніше, та хто б сказав, що це так довго), слухаючи стогін і дикі крики з інших боксів. Ще подумала, що я-то сильна і кричати не буду, все терпимо.

О 7.30 прийшов чергував вночі лікар (че-та він мені не сподобався, якийсь він був злий) і спробував вколоти мені папаверин, сказавши, щоб я поспала, але я сказала, що не хочу спати і відмовилася.


Він тоді проколов мені міхур (навіть не попередивши!) І якось по-садистки сказав: "тоді народжуй" ... А я хіба проти?!

Близько 9 год прийшла інша зміна - доктор Санна і акушерка Марина Іванівна. Санночка мені відразу сподобалася. Вона дуже хотіла, щоб пологи були природними, підбадьорювати, заспокоювала, пальцями розширювала шийку, потім навіть зважилася на стимуляцію окситоцином.

Сутички почалися болісні і практично без перерви. Я забула, що я сильна і почала стогнати від муки, але малюк ніяк не хотів притискатися голівкою до входу, хоча розкриття було вже 8-9 см. Мене, пардон, навіть садили на поштовх, з крапельницею в руці і говорили тужитися. У Санни в 15 год вже закінчувалася зміна, а я не хотіла її відпускати. Я зовсім змучилася. Прийшов цілий консиліум лікарів і після того як у мене влізла садистка-завідуюча (я видала просто нелюдський крик), мене вирішили кесар. Я була на все згодна, тільки б припинити ці муки і побачити дитину.

Мені зробили епідуральну анестезію (анестезіолог - Володимир Микитович), я була у свідомості, але нижче грудей нічого не відчувала. Операцію проводили Санна і Осипов Семен Володимирович, хоча у Санни вже закінчився робочий день. Я їй дуже вдячна, що вона не кинула мене.

Близько 16 год я нарешті побачила свого синулька! Я навіть не могла повірити. Він такий черноволосік! Всі лікарі здивувалися, який він великий - вага 4170 і довжина 55 см (я-то сама дрібна - до вагітності важила 47 кг при зрості 158). Анестезіолог сказав, ну звичайно вона не могла розродитися, добре ще матку не порвала ... А я плакала від щастя і навіть схлипнула, чим дуже налякала лікарів, вони думали я сіпнулася від болю.

Малюка забрали грітися, а мене ще зашивали. А потім в післяопераційну до ранку. Вся операція тривала 43 хвилини.

Анестезіолог - диво! Він попросив свою помічницю сходити за моєю дитиною і прикласти його до грудей. Я як змогла видавила кілька крапель молозива і Сема як кошеня язичком злизав його! Господи, як я щаслива! Спасибі!

Коли мені принесли телефон, я подзвонила чоловіку і втішила, що у нього син. Він так кричав від радості, що вже не чув, що я ще говорила своїм слабким, але радісним голосом.

Потім я йому ще зателефонувала години через 2-3, він з друзями святкував наше щастя в барі і плакав у трубку, говорив як любить мене. А я як його! Вже хотілося швидше опинитися разом - втричі!

На наступний день, в 11 год мене перевели на 5 поверх, в 10 бокс і привезли мені Семушку, я не могла на нього надивитись. Він чогось там прицмокував уві сні, будував пики, хмурився, посміхався. Диво моє улюблене!

Через тиждень нас виписали.

11.01.2006
int348 (собачка) yandex.ru