Менше знаєш - краще спиш, краще їж, краще народжувати.

Глава перша, в котрой я дізнаюся, що вагітна
5 ранку ... тихо, темно, зима. Я сиджу у ванні і від хвилювання навіть не відчуваю, на скільки там холодно. У руках - тест на вагітність. Я майже всю ніч не спала. Вдивляюся в діагностичне віконце до кіл в очах і не вірю тому, що бачу. А бачу я плюсик, дві заповітні смужки ... правда, найзаповітніша з них бліденька, насилу помітна. Серце хоче вирватися з грудей, губи розпливаються в блаженній усмішці. Я вагітна! Притиснувши тест до грудей, йду спати ... і знову не можу заснути, на цей раз - від щастя. Скільки таких ранкових годин я пережила - важко згадати, зовсім не так багато, як здається. Але кожен раз, 3 місяці, тести були негативними, і за цей час я винищила порядну їх кількість. Але тепер я вагітна! В 11 ранку віддаю тест чоловікові. Хоч твій день народження не скоро, Антон, через 8 місяців, але у мене, дасть Бог, готовий вже для тебе подарунок.

Глава друга, яку можна і навіть потрібно пропустити
Остаточно я повірила у свою вагітність не скоро, тільки коли зробила вже 3 по рахунку УЗД і перший раз побачила головку і личко мого чада. Вся "проблема" була в тому, що ніяких ознак вагітності не було. Ні тобі чутливої ??грудей, ні прискореного сечовипускання, ні збочень смаку, ні сонливості. Ні, токсикоз мене, звичайно наздогнав, але тижнів у 9 і він був цілком помірним - жити, вчитися, і працювати не заважав. 10 хвилин вранці в туалеті - і життя прекрасне! У 11 тижнів я стала на облік в жіночу консультацію (ох уже ці аналізи!), Однак, ще під час планування і вже тим більше під час вагітності, я спостерігалася у особистого лікаря/користуюся нагодою, передаю йому теплий привіт!/.

Пузо вилізло не відразу, якісь натяки з'явилися в 12-13 тижнів, хоча, можливо, це був просто жирок, який став закономірним наслідком мого обжерливості. У 14 тижнів перестали застібатися штани ... і я ходила з розстебнутою наполовину ширінкою, захованої під довгою светром. Довелося купити на 15 тижні "джинси для двох", тягучки, які відразу стали мені рідними, тому що дозволили пузу вільно дихати. У 16-17 тижнів мені вперше поступились місцем, що невимовно мене здивувало - адже тепер пузо можна було вважати суспільно визнаним. Спасибі симпатичній дівчині з милосердними очима за гарний настрій. А насправді багато хто не помічали беременоості і на 20 тижня ... навіть я, дивлячись на себе в дзеркало, віддавала собі звіт, що неможливо за моєму зовнішньому вигляду сказати напевно, вагітна я чи ні.

Як-то в 16 тижнів, лежачи на дивані з чоловіком, я тримала долоні на вже досить помітно (для мене звичайно ж, не для сторонніх випирає матці. Лежала я так довго, близько години і раптом ... під долонею виник і тут же зник верткий горбик. Я ойкнула. Здалося? Чекаю. Через кілька секунд стусан повторився. Ні, не здалося! Чоловік, він штовхає! Хто?! Який же ти дурний, Антон! Дитина наш пхається! Третій стусан. Через кілька хвилин - четвертий. І тиша. Потім я кілька днів у вільний час лежала з долонями на матці , але там було тихо ... Мені знову вдалося вловити слабенькі-слабенькі піночкі дитинчати через два дні, але їх я вже відчувала і без долонь. У 18 тижнів я бавилася, спостерігаючи за поверхнею свого живота - на ній раз у раз з'являлися горбки, коли малявка ворушилася. Тоді вже і тато отримав гідну стусан від дитини, правда, після ласкавою прохання. От і гадай ж - невже він там все чує і розуміє?!

17 тиждень виявився багатим на події. Я дізналася підлогу нашого ... синочка. Одного дотику датчика до мого пузу вистачило, щоб відразу визначитися зі статтю. У вас хлопчик. Правда?! (От дурне питання!) Правда! Хороший Здоровенький хлопчик. До мене повернули монітор і я вперше його побачила . зітхнув, захотілося плакати. Не ворушіться, соб'ете зображення, дивіться! А я не можу заспокоїтися, мій живіт здригається від хвилювання, по щоках котяться сльози. Мій синочок, яке гарне у тебе личко, яке ти так осмислено повернув прямо "у камеру "і звернув до мене. Це щастя.

Груди до 18 тижні помітно налилася. Ареоли сосків збільшилися в діаметрі і потемніли. Чоловікові дуже подобалося Саме тоді я вперше виявила маленьку крапельку молозива і усвідомила, що готуюся бути мамою і годувати свою дитину грудьми. У 19 тижнів душа моя не витримала і, випадково забредя у величезний дитячий магазин, я купила малюкові саму першу в його внутрішньоутробної жини вещички - сині м'які пінетки. Звичайно, вони йому ще не потрібні, зате вони потрібні мені - на них так приємно дивитися. Вже ближче до 25 тижнях я купила велюровий комбенізон, пошила повзунки і кофтину. Як це приємно - шити маленькому! У консультації мені нарешті виміряли розміри тазу і послухали сердце6іеніе малюка, пообіцявши, що народжу я "добре" , судячи з тазу. Ух! А я так хвилювалася - паростки щось у мені всього 156 см!

У 22 тижня, коли я вже розслабилася і перестала боятися за малишіка - адже він постійно давав про себе знати стусанами - нас з чоловіком чекало неприємну звістку. Ми разом пішли на тривимірне УЗД, Антон вперше бачив сина, правда, емоцій своїх не показав, дуже вже він у мене стриманий товариш. У середині дослідження доктор повернула до мене монітор і показала на яскраву білу точку в серці малюка. "Бачите це - серце сформовано абсолютно правильно, але ось тут така точка, яку деякі лікарі вважають маркером хромосомних хвороб, але вона може бути і варіантом норми розвитку серця, так що я зобов'язана вас відправити на консультацію до генетика." Дивлюся на монітор і втрачаю на кілька хвилин дар мови. Святковий настрій кудись поділося. Малюк! Я впевнена, ти здоровий, але скільки тепер мене чекає переживань за твій стан. Папа скупий на емоції і підтримує як може - переконує що це все дурниці.

Наступного тижня по дорозі до генетика я бачила в метро картину, яка мене в певному сенсі виховала. Навпаки сиділа молода усміхнена жінка, на своїх колінах вона тримала сина - хлопчика років 5-6, глибоко хворого малюка . Він не міг самостійно довго утримувати голову, у нього постійно закочувалися очі, але він намагався повернутися до мами і посміхнутися у відповідь на її добру посмішку. З якою сумною любов'ю вона дивилася на нього! У ту мить я зрозуміла, що материнська любов не знає кордонів. Я була готова до прийому генетика. Синку, яким би ти не був - ми з татом тебе дуже-дуже любимо ... ми завжди будемо поруч з тобою.

Генетик дивився на мене скептично. Жінок до мене він приймав по 30 хвилин, я ж не пробула в нього і 5. Він не дуже зрозумів навіщо мене направили на консультацію і сказав, що необхідність її в даному випадку - формальність. Пояснив, що не бачить проблеми і підвищеного ризику захворювань, що мені не показаний кордоцентез. Я радісно вийшла з кабінету. Але мені назавжди врізалися в пам'ять втомлені і схвильовані очі майбутніх матусь, ще тільки очікують свою консультацію. Я напевно виглядала також ...

Потяглися дні. Вранці - добрий день, синку! Увечері - на добраніч, малюк! Сесія пролетіла непомітно - мені все прощалося. Тато все частіше обмацував живіт і майже кожен ранок починав з того, що напівнесвідомо ложіл на пупок свою долоню ... і малюк іноді з нею грав. Від літньої практики зовсім відкосити не вдалося - довелося 2 тижні сурмити на посаді помічника дільничного терапевта, лікувати бабусь, виписувати ліки. Добре хоч не довелося роз'їжджати на швидкій допомозі - організатори практики розсудливо погодилися мене відсторонити від цієї справи. Все-таки йшла вже 27 тиждень . Між тим з нами відбувалися всі нові зміни. Тімофейка почав ритмічно тихенько пульсувати у мене в животі вранці, вдень та ввечері по 5-10 хвилин, немов чиєсь сердечко б'ється, але повільно. Гикавка? перерила всю літературу і з'ясувала, що на гикавку не дуже схоже, що швидше за все так я відчуваю дихальні рухи плода. Ось значить як, малятко, ти вчишся дихати ... чи все ж таки ікаешь?

божевілля - в 28 тижнів відправитися в жарку сонячну Туреччину ! Переліт ми перенесли з чоловіком і синочком чудово, і відпочили "втрьох" теж чудово - каталися на маленьких гірках в аквапарку, їздили на екскурсії, провели один із днів на яхті. У результаті до 30 тижні моя збільшення склало 13 кг, що мене сильно засмутило, адже треба було ще 2 місяці виношувати дитя, а значить поправитися ще більше.


Наступним божевілля було наше з чоловіком рішення неодмінно купити до народження дитини транспортний засіб, вибір з-за помірної ціни упав на Renault. Довелося відразу забути про контракт на пологи і сподіватися виключно на моє медичну освіту і безкоштовне державне родопоміч. Пологовий будинок я вже вибрала, в ньому народжували майже всі мої знайомі та родичі. Відгуки про нього, незважаючи на безкоштовність пологів, були лише позитивними.

До 7 -го місяця я відчула на собі всі принади вагітності Спати вночі міцно неможливо - зводить ноги, бігаєш по 2-3 рази в туалет, болить спина, сон можливий тільки на боці, і то - в оточенні хмари подушок. Плюс періодично не заснути за розбушувалася в своєму тісному будиночку крихти. Але мені подобалося! Навіть після того, як на попі і стегнах з'явилися розтяжки і перетворили мою шкіру в британський прапор. Навіть після того, як печія окончатільно мене добила

УЗД в 32 тижні подарувало мені як масу позитивних емоцій, так і кількість негативних. Шоком для уявляючи виявилося те, що малюк лежить в тазовому передлежанні. А я думала, що це попка впирається мені в ребра ... так от це виявилася голова! Плюс до купи виявилися раннє старіння плаценти, проблема з моєю правою ниркою і за аналізом крові залізодефіцитна анемія-вообщем, звичайні труднощі вагітних. Почалася епопея з вправами, які сприяють перевороту, одночасно з ними я всерйоз задумалася про можливі тазових пологах або кесарів розтин. Зрозуміла, що в такому випадку не варто сподіватися на безкоштовні пологи і пора відкладати гроші не тільки на машину, але і на народження дитини. Щоранку, а іноді і вночі, я намацувала його голівку, і до свого жаль, весь час знаходила її на колишньому місці. Папа займався тим же, прикладав вухо до живота і говорив: "Прийом, прийом!". Вправи були безтолку і на УЗД в 37 тижнів тітка-узістка сумно зауважила: "Тазове. Це ваші перші пологи?". Ех! Та ще й вага 3100, який до 40 тижня повинен перерости в 3600-3700. Мій доктор надав мені самій вибирати як я буду народжувати. І всією сім'єю ми вирішили не ризикувати життям дитини і погодитися на кесарів розтин.

У 39 тижнів я приїхала в пологовий будинок побачитися із завідуючою пологовим відділенням. "О, так у тебе шикарна шийка, у всю готується до пологів! Погуляй ще тиждень, і приїжджай в 40. Якщо почнеш народжувати раніше - телефонуй."

Глава третя , початок нового життя
Дивно, як непомітно вагітна жінка починає усвідомлювати себе не як самотнього "Я", а в якості всеосяжного "Ми". У мене це сталося десь у середині вагітності, і про свою персону я з тих пір стала говорити виключно у множині.

- Карлсончік, - жартує чоловік, обіймаючи мене на 9 місяці вагітності, - Ти ж сьогодні вночі не полетиш на дах?

- Ні, Малюк, я буду лежати поруч з тобою і всю ніч мучитися від печії.
Крім Карлсона, я була і сонечком, і телепузиком, і бегемотик, і черепашкою, і ... Легше перерахувати, ким я не була.

Отже, на останньому УЗД остаточно підтвердилося, що дитина сидить на попці, в тазовому передлежанні, стало бути. Напевно, не будь у мене медичної освіти, я б зважилася на тазові пологи, але знання можливих ускладнень і статистики з цього питання не залишили мені вибору. Краще б я нічого цього не знала - менше знаєш - краще спиш, краще їж, краще народжувати. Я вирішила зробити кесарів, щоб не ризикувати життям і здоров'ям свого хлопчика.

- Перший, перший, прийом, прийом! - це тато знову вмовляє сина перевернутися, приклавши вухо до живота. Безтолку! Малюк зробив кілька спроб, але максимум, чого він добився - поперечного передлежання на кілька днів.

Вагітність моя підходила до свого логічного завершення. Вона протікала легко, я вчилася, подорожувала з чоловіком, і взагалі вела активний спосіб життя. Рівно о 40 тижнів поїхали ми з чоловіком на огляд до лікаря, але прийняти нас відразу вона не змогла - робила екстрене кесареве. Ми вирішили покататися по Василівському острові і в процесі прогулянки я стала відчувати не те щоб сутички ... просто матка скам'яніла, стало сильно тягнути. І не відпускало. Доктор після огляду вирішила покласти мене на допологове відділення. Не встигла я там познайомитися з сусідками, як скам'янілість матки терпіти стало зовсім неможливо. Знову крісло і жахливою мене звістка - я народжую, і народжую в ножному передлежанні. Сідничні в процесі моїх "сутичок" стало ножним. Там доктор намацала п'ятки ... Питання вибору між КС і нормальними пологами відпало саме собою. Мене швиденько підготували до операції, після клізми мені здавалося, що я народжу прямо в туалеті і кесаревого не дочекаюся. Акушерка видала стерильний набір на операцію і в цьому еротичному напівпрозорому вбранні я в течії ще півгодини бентежила чужих чоловіків на відділенні. Потім була довга бесіда з анестезіологом, епідуральна анестезія (оцінюю в п'ять балів - ні грама болю!). Анестезіолог, чудовий дядечко, всю операцію мене розважав бесідою на медичні теми.

У 19.07 дістали мою крихту, показали синє хрипить тільце і швидко забрали на реанімаційний стіл. Як я перелякалася! Вони носилися навколо нього, вже приготували дихальний мішок. Але малюк закричав і задихав сам. Мені дали поцілувати його теплу синю п'яточку і я розревілася. Чомусь я думала, що малюк буде світловолосим, ??як я, і кучерявим, як татко. А він виявився з абсолютно темними і прямими волоссям. Але толком мені вдалося розгледіти сина лише через добу, а до тих пір його образ був розмазаний в моїй свідомості. Поки мене трясло в палаті інтенсивної терапії , до нас примчали тато і бабуся, всі в святковому настрої. Вони подивилися на малюка і в один голос сказали, що він симпатяга ... Я була щаслива.

Перший раз я встала в туалет через 6 годин , вночі. Я не могла розігнутися і ще кілька днів ходила по стінці згорбившись. Потім були довгі 3 дні на післяпологовому відділенні, в які я кожні 3,5 години повзала в дитяче відділення "годувати" своє дитя. В лапках - тому що там його годували на забій і в мене на руках, він лише крееепко спав і ще тому, що соски мої виявилися не пристосованими до годівлі, хоча вони і не плоскі, і не втягнуті. Він не міг їх узяти з-за великого розміру грудей, яка затикала йому носик.

Коли я стала повзати впевнено, нас перевели в палату спільного перебування, одночасно з цим прийшло молоко. Мої груди стала п'ятого розміру! Соски були тугі, молоко не виходило, лікарі залякали мене мастит до сліз. Вони приходили, чіпали груди і співчутливо хитали головою. Я плакала, бо була впевнена, що годувати грудьми не зможу, і це з моїми-то розмірами - подвійно прикро! Спасибі акушерці, вона показала як расцедіться, як розробити груди і ціною сліз, синців і неймовірних зусиль у мене потекли молочні ріки ... Молока було так багато, що я, мабуть, однією груддю могла нагодувати як мінімум трьох, мені доводилося зціджуватися кожні 3 години і важко підрахувати скільки молока витекло в каналізацію. Виходило тільки руками - молокоотсос AVENT був безсилий. Впоралися ми і з сосками - купили авентовскіе накладки і навіть не знаю, що б я без них робила (дуже рекомендую тим, у кого проблеми із сосками - плоскі, втягнуті, великі, растрескавшиеся). Годую до цих пір через них, хоча ротик у малюка став побільше, і іноді він вже бере груди без "протеза". Але головне - це підсумок! Ми налагодили грудне вигодовування, відмовилися від сумішей, до яких маля так звик за 3 дні на дитячому відділенні. Молоко тепер йде в міру і, ТТТ, синочку його вистачає.

Я дуже задоволена своїми родами. У мене була відмінна бригада, персонал у пологовому будинку просто золотий (1 пологовий будинок). Дитячі сестри чудові, навіть вночі готові прийти на допомогу. Не залишилося ніяких негативних відчуттів, адже з усіма труднощами я, малюк і лікарі впоралися. Малюк здоровий (ТТТ) і я теж. Ми годуємося грудьми, а що може бути чудеснее, ніж дивитися як жадібно смокче молоко і росте на очах твоє дитя ...

ladokha (*) gup.ru
11.01.2006