Новий рік в пологовому будинку, закритому на миття.

Здравствуйте! Мене звати Катерина, мені 25 років і живу я у славному місті Челябінську. Хочу розповісти про моїх перших пологах (і вже не останніх), це було в кінці грудня 2002 року. Раніше поділитися враженнями якось не було часу:)). Челябінськ - це «велике село», тому рівень медицини та обслуговування залишився як 20 років тому. А мені пощастило потрапити ще й у обласний пологовий будинок, куди приїжджають народжувати з навколишніх сіл і містечок. Поговорити було не з ким, в основному лежали дівчинки до 20 років, закінчили в кращому випадку 11 класів, які самі не знали, навіщо їм дитина. Умови в пологовому будинку не дуже, але це не головне. Головне, що все пройшло успішно. Відділення наше знаходилася на першому поверсі з товстими гратами на вікнах. Додати до цього заборону відвідування родичами, передачі строго з 15-17ч., І «милу стареньку» аматор всіляких принесених пакетах (на предмет недозволених продуктів), то починаєш забувати, де ж ти все-таки знаходишся. До речі, книги теж приносити було не можна, але за шоколадку я їх отримувала. До пологів я лежала в палаті на 10 осіб, після - мене перевели в сусідню, на 4 людини. Мені ще пощастило, тому що інші післяпологові палати були 8-10 чоловік. Туалет і душ один на все відділення (8 палат). Народу мало було, тому що пологовий будинок був закритий на миття, чоловік 14 молодих мам, і 8 - майбутніх. Найжахливіше для мене це була температура у приміщенні. Вона трималася десь близько 30 ° С, приймати душ ходили весь вільний час. Душ - це мляво поточна цівка води з «болотом» під ногами і температурою повітря цілих 22 ° С (кватирка не закривалася до кінця). Внаслідок чого милися все швидко. Все це можна витримати, якщо знаєш, що маляті твоєму добре. Малюкові дійсно пощастило з добрими, уважними нянечками та кваліфікованими лікарями. Таких я більше не зустрічала. У нашому житті - життя мам - головне малюки. Але все по порядку.

Малюка ми з чоловіком хотіли вже давно (хотіла більше я, звичайно), але вирішили закінчити універ, відпочити влітку, влаштуватися на роботу і тільки потім. Але заповітні 2 смужки з'явилися трохи раніше. Дуже не хотілося пропускати літо. Я все одно їздила засмагати на озеро (4-5 місяць) і викопувала в піску ямки під животик, щоб засмагати на животі теж:)). Моя вагітність протікала цілком нормально. Я приховувала вагітність, поки це було можливо (не від чоловіка, звичайно), хотіла вберегти від лихого ока. Рідні дізналися на 4-му місяці, подруги - на 5-му, всі інші - по мірі зростання живота. Перші три місяці я писала і захищала диплом, щосили приховуючи своє «цікаве» положення. Вийшло, ніхто не здогадався, тільки після вручення диплома всі відправилися відзначати (включаючи мого чоловіка), а я побрела додому відлежуватися, тому що у мене була загроза викидня.

З 3-го по 6-ий місяць я сиділа вдома і майже весь час спала, буквально 24 години на добу з перервами погодувати чоловіка і самої поїсти. Зате останні два місяці я спати зовсім не могла. Вдень не дають, а вночі - то в туалет, то судомою ногу зведе, і знову в туалет, потім просто не спиться, потім раптом крихта як почне гикати і десь на півгодини. Кошмар! Всю вагітність я дуже хвилювалася. Раптом дитинча затихає на кілька годин - у мене паніка! Мені терміново потрібно до лікаря! І зазвичай таке траплялося у вихідні. Ледве дочекалася 38 тижня, щоб піти здаватися в пологовий будинок. Звичайно, народжувати я збиралася сама. Моя фігура досить жіночна і з пологами проблем бути не повинно. Але ...! Так вийшло, що у мене не було ні вагітних подруг, ні народили вже, тому порівнювати свій живіт було не з ким. Тому я вважала цілком нормальним, що дублянка ледве застібалася і задиралася майже до талії, що не можу зав'язати шнурки на черевиках (живіт заважав), внаслідок чого з 36-го тижня я ходила в черевиках без шнурків (у грудні):). Прийшовши в 38 тижнів в ЖК, я була здивована, що мій Малишок не опустився, хоча повинен був. (Тільки у 30 тижнів я дізналася, що в мене буде син, до цього малюк не хотів зізнаватися хто він.) «Як це не опустився, та у мене ноги на вулиці віднімаються так, що доводиться вставати по середині вулиці і трясти їх по черзі , люди думають, що я інвалід якийсь! »« Все одно у тебе шийка не готова і ноги вже набрякають, завтра йди в пологовий будинок, там тебе підготують ». І знову ні слова про мій живіт.

19 грудня пологовий будинок. Приймаюча мене лікар, дивлячись на мій живіт, каже незадоволено: «Ось, розгодувала дитини, товстий який, як народжувати будеш?» «Він не товстий», - ображаюся я за синочка, «це я товста!». Результати УЗД: приблизний вага дитини - 3700г. Постає питання про вибір способу пологів. На наступний день відповідь - однозначно кесареве, занадто великий плід. Кесарів! У мене тиха паніка! Я не готова до кесаревого, я думала народжувати сама. Я нічого не читала про кесареве. Це була п'ятниця, операцію призначили на вівторок вранці, та й то другий в черзі. З обіду в понеділок є вже не можна.


Дрібно трясти мене починає вже до вечора. Сама не знаю чому, але я ні в кого не стала питати про те, як це буде відбуватися.

24 грудня, 7ч. ранку мене підняли на обов'язкові процедури: гоління і клізма. Це не так вже й страшно, набагато страшніше чекати години X. Пити вже не можна. 8ч. я вже повністю готова до всього сиджу, чекаю в коридорі, кожні 15хв. бігаю писати в туалет від страху. Дівча, яка переді мною йде на кесарів сидить поруч.

9ч. - Сидимо.

10ч. - Сидимо (часом бігаючи все туди ж).

11ч.30мін. - За нею прийшли, я вже не можу спокійно сидіти, а нервово бігаю по коридору, намагаючись якось себе відвернути.

12год. - Повз мене пронесли щойно народилася її доньку, я вже десь в прострації, повільно повзу уздовж стінок коридору, за кольором практично зливаючись з ними.

12ч.30мін. - Прийшли за МНОЮ! Взявши свої пакети, ми з медсестрою пішли в операційний блок. Операційна. Лягаю на стіл, як Ісус на розп'яття (я не перебільшую), і тут мені починають прив'язувати ноги! Мене трусить від холоду і страху. Потім мені виливають на живіт неміряна кількість .- під йоду, який за великим круглого живота стікає в промежину і ... починає просто моторошно щипати! Це, а ще те, що лікарі мене як ніби зовсім не помічають, розмовляють про своє, і жодного слова на мою адресу, як ніби вони тут чай пити прийшли, мене дуже розлютило. Я сказала їм подумки, коли мені зробили укол наркозу, що фіг я вам засну, буду триматися до останнього. Подумала і відрубав.

12ч.55мін. - Народився мій синочок, вагою 4350г і зростанням 54см. Коли мій чоловік зателефонував з роботи, дізнатися народила я, він почув у відповідь: «так, дитину вже витягли ...» далі короткі гудки відбою. Уявляєте його стан? Через 15хв. він був під вікном. Але це я дізналася потім.

14ч. - Я прийшла в себе в палаті, і насамперед запитала хто народився і заснула (на спині! Ура !!!). Через 30хв. я знову запитала хто народився - наслідки наркозу. Пам'ятаю крізь сон після наркозу, коли мене везли на каталці з операційної в палату, мені здавалося, що я впаду, тому опинившись на ліжку (спец. післяопераційна ліжко, їх всього було 4 штуки на весь пологовий будинок:)) я вчепилася в медсестру і, не відкриваючи очі голосно кричала, що зараз упаду поки мені не підняли бортики:)). Я заспокоїлася і продовжувала додивлятися наркозний сон.

Щогодини приходила медсестра тиснути на матку, навіщо не знаю. Це було дуже боляче, і я погоджувалася тільки в обмін на попити:). 18ч. - Знову прийшла в черговий раз моя мучителька і запропонувала сходити попісяти в туалет, на що я чемно відмовилася. Вона: - Добре, тоді я поставлю катетер. Я: - Спасибі не треба. І ми повільно і сумно поповзли в інший кінець коридору. Я виглядала просто супер: на мені була одноразова прозора зелена ночнушка (інших на той момент у них не було:)) і я зігнувшись навпіл йду і думаю навіщо мені в туалет.

Мого крихту мені принесли показати тільки ввечері. Він був червоненькі, очі щілинки, брів і вій зовсім немає, весь в якихось нерівностях, зате довгі чорненькі волоссячко гордо стовбурчилися їжачком. Я подивилася, зітхнула і сказала, що і такого любити буду, хлопчик не зобов'язаний бути красивим, аби людиною був хорошим. З часом він звичайно змінився в кращий бік:). Годувати синочка я почала тільки з наступного дня.

День за днем ??проходив однаково: погодувати, поспати, «вколотися». Настала останній тиждень перед новим роком. Настрій у всіх чудовий, лікарі радіють, що роботи мало, а я сподіваюся Новий рік святкувати вже вдома (наївна). Кожен день питаю, коли нас випишуть, мені відповідають - на 11-у добу. Але це ж вже після Нового року!

31-е грудня. Низка молодих матусь стоїть до зав на виписку. Я чекаю своєї черги, підходжу, питаю і ... отримую відмову! У мене тільки 8-а доба. Я так сподівалася: (((Після полудня ридають всі в'язні пологового будинку. Увечері в пологовому будинку тиша. Все тихо сидять по палатах, поскулівая в подушку. У 11ч. Вечора нам приносять малят на годівлю, і сестри просять залишити їх нам хоча б до 1 год. ночі. Ми люб'язно погоджуємося, типу у нас є вибір. У мене молока спочатку не вистачало, тому мого маленького крихту (всього лише 4350г.) припадало догодовувати сумішшю. І ось рівно о 11ч. ми починаємо їсти. І їмо, їмо, їмо . Ось вже Новий рік настав, а ми всі їмо. У мене вже нічого там немає, а сина смокче і смокче, засипати навіть не думає. І при цьому ще обурюється, чому ж так мало. Я йому постійно повторюю, що зараз прийдуть добрі тітки, заберуть в дитячу і погодують сумішшю. Так ми їли до 2ч. ночі, потім все ж таки прийшли сестри і забрали мого ненаевшегося, сердитого ребетенка. Як би мені тоді в нагоді соска.

Так от ми й зустріли удвох перший наш Новий рік!

Але ж усе тільки починається!

Хочу побажати всім майбутнім матусям здоров'я їм самим і їх славним діткам, побільше оптимізму і почуття гумору і тоді все буде просто СУПЕР! Усього найкращого!

ostrov05 (*) rambler.ru
02.12.2005