Не знаю, чому всі так бояться пологів, а ще більше кесаревого.

Я цього не боялася, але чомусь то з самого початку знала, що народжувати буду шляхом кесаревого розтину .. Народжувати я вирішила тільки за домовленістю з акушеркою, щоб потім не було "нестерпно боляче". Пологовий будинок я вибрала 8 і акушерку знайшла дуже хорошу, до сиих пір згадую її з посмішкою на обличчі. Приїхала я до неї, оглянули мене і кажуть, що робити будуть кесареве, так як дитинка мій стоїть на колінах до "виходу у світ", та плюс до всього плацента зовсім постаріла і вже не справляється з харчуванням дитини. Я, звичайно, зраділа, а от рідні засмутилися. Приїхавши в призначений день мене, чекав сюрприз: дитинка мій перекинувся, і народжувати я буду сама. Пройшовши всі процедури (КТГ, ЕКГ тощо) я відправилася в палату відпочити і, не встигнувши переступити поріг палати у мене відійшли води, тут і почалося саме веселе.


Зробивши клізму і ополоснувшісь під душем, вирушила в родову, в передчутті родових мук, але сутички, на мою думку, не наступали, а апарат показував зворотне, потім почали ходити лікарі, а я лежу сміюся, жартую - вони від мене в шоці звичайно і що ви представляєте, я заснула і прокинулася лише через годину. Тут все знову набігли і сказали, що мучити мене більше не будуть, перейми хоч і йдуть, але чекати більше не можна: у дитини почалося кисневе голодування і мене повезли на операцію. Операція пройшла добре, дитинка здорова 3750 і 55см. і шов маленький всього 10см. Після операції я відійшла швидко, мене навіть ставили в приклад сусідки, а акушерка моя сказала, що таке почуття, що я і не народжувала.

Tatka06 (*) list.ru
29.03.2006