Залишалося тільки молитися і чекати.

Зараз моїй доньці вже 1 рік і 8 місяців. Тобто народила я її в липні 2004 року. Народжувала вперше, за 100 км від рідних і близьких у пологовому будинку селища міського типу, і хочу сказати, що аніскільки про це не шкодую. Пологовий будинок маленький розрахований максимум на 7 породіль, нас же на той момент там було більше 20 чоловік. Не вистачало сорочок, простирадлом і пелюшок. Воду для вмивання і підмивання малят ми наливали в ємності заздалегідь, поки була вода. Але все це не завадило залишити в моїй пам'яті самі найкращі спогади про проведені там днями і чудовому персоналі.

Термін пологів ставили мені на 11 липня. У цей день я прийшла на явку до свого лікаря і вона подивившись мене сказала, що якщо у вихідні не народжу, то з'явитися на явку 14 числа і тоді вона вже буде дивитися що зі мною робити. У вихідні я так і не народила і в призначений час з'явилася на свою ділянку. Звідти мене на швидкій відвезли за 50 км від міста, де я тоді жила, так як наш пологовий будинок буквально за кілька днів до цього закрили на ремонт. Дорога була жахлива. Мене растрясло, піднявся тиск. Але мені все ж пощастило. У той день на чергування на цілий тиждень заступила лікар-гінеколог з нашого гінекологічного відділення, де я пролежала майже місяць на збереженні. Так що там виявилися рідні обличчя і тяжкість з душі пішла. Пологовий будинок займав лише одне крило на другому поверсі лікарні. Палати були на дві особи. Світлі, чистенькі і очнь відрізнялися від темних палат нашого пологового будинку. При цьому можна було користуватися своїм одягом. Та й харчування було на високому рівні.

Мене оглянули. Заново зробили всі виміри, поставити не дуже втішний "діагноз": таз вузький, дитина ще високо, шийка неготова, Узі показує в планценте якісь відкладення солей (наслідки перенесеного під час вагітності грипу). І сказали - швидше за все будемо кесар. У мене сльози. Але лікар созванілась з обласним пологовий будинок, де сказали, не чіпати, чекати регулярних переймів, і тільки якщо нічого не вийде самостійно - тоді операція.

Після всього цього мені поставили якісь уколи, збили тиск і відправили відпочивати в палату. Так пройшов перший день мого там перебування. Під час прогулянок по коридору на стінах я помітила маленькі наклеечки з хрестами, що означало, що приміщення тут освячено, що ще більше мене заспокоїло, оскільки я все таки православна християнка. Залишалося тільки молитися і чекати. Ніч пройшла більш мене спокійно.

З ранку різнився живіт і дико боліла поясниця. До обіду підвищилася раздрожітельность, доча штовхав, крутилася, ніж доставляла мені масу незручностей. Увечері знову підвищився тиск, посилилися болі в попереку. Сказали ходити. Розходилась - біль стихла. У палату поставили ще одне ліжко. Тепер нас троє. Вночі почалися перейми спочатку через годину, потім півгодини, 15 хвилин, а з 4-ої ранку через кожні 10 хвилин. У 5-20 я встала, лежати вже не було сил. Втомилася, та ще й не виспалась. З ранку мене подивилися - шийка по колишньому не готова, дитина високо. Дико болить спина. Не можу не лежати, не ходити. Лікарі - відпочивай, а якщо хочеш кесареве - будь ласка, хоч зараз. Кесарів мені зовсім не хотілося, довелося підкоритися. Сутички пройшли. Настала третя ніч у пологовому будинку. Телефон я відключила, так як забула акумулятор, а телефон був потрібен, щоб дзвонити коли мене будуть виписувати.


Татко змився від нас коли нам було ще 25 тижнів, родичі були далеко, так що допомоги було чекати ні від кого.

Вранці у мене почалася істерика. У палаті я вже одна, інші благополучно народили. В 11 ранку мене подивилися на кріслі, сказали, що шийка готова. Прокололи навколоплідний міхур. Зробили клізму. У 11-30 поставили якийсь укол, ввели у вену катетр і .. крапельницю. Дозволили поварачіваться, але не зловживати. Часів палаті не було. Так що скільки минуло часу - не знаю. Сутички почали учащатся і збільшуватися за часом, час на відпочинок зменшувалася. Під час сутичок читала Отче наш, що відволікало від болю. У якийсь момент я невдало повернулася і зачепила крапельницю, ліки не закапали, а пішло суцільним потоком. Сутички різко посилилися. Біль став нестерпним. На мій крик прибігла лікар і акушерка, поправили крапельницю, але процес зупинити було вже не можна. Я задихалася від болю лежачи на кушетці. Правда то лікар то акушерка постійно були поруч. У якийсь момент я відчула, що з мене вийшло море води і голівка дитини вже на виході. Хоча буквально за 5 хвилин до цього лікар сказала акушерці, що поки немає сенсу кликати педіатра, що я первородка і мучиться мені ще довго.

Зараз же вона давала інші вказівки - педіатр далеко, кличте реаніматолога з другого поверху і - швидко в родову. Мене переодягнули в чисту сорочку і з крапельницею повели в пологовий зал. При цьому мені здавалося, що дитина от от випаде на підлогу. Мня поклали на крісло. Навпаки був годинник, вони показували 16-15. Мені казали колись і як тужиться і я йшла цьому керівництву. Лікар та акушерка діяли дуже злагоджено, вже підійшла педіатр. При цьому вони жартували, що якось розповідали, що я взагалі не пам'ятаю. Запам'ятала, що сказали, а от вже і головка, темно і дліноволосая, що це дівчинка. І в 16-30 моє їжа чадо поклали мені на груди. Маленький мокрий грудочку одразу став ротом шукати сосок. Щастю не було меж. Радість за нове життя затьмарила весь біль. Дочу забрали і тут же в родзалі почали робити відповідні вимірювання і зважування. Я відчула, що сутички тривають і в цей момент лікар, різко зігнула мене за статтю і вилетів послід. Всі - відмучилася. Але немає. Виявилося що є розриви і що робили невеликий розріз, чого я навіть не помітила. Мені вкололи обезболевающее і стали зашивати. 3 внутрішніх і 3 зовнішніх шва. Я їх вважала, чим викликала знову ж сміх у лікарів. Потім мені вкололи знову якийсь укол, поклали на живіт лід і залишили відпочивати. Доча лежала навпроти і я її добре бачила. Педіатр понесла її до мене ще раз, приклала до грудей і сказала, що саме так дитина і повинен ссати. Доча народилася вагою 3196 при зростанні 52 см, 8-10 балів за шкалою Агпар. Через 2 години нас перевели в палату, до якої я дійшла самостійно, злегка підтримувана акушеркою. Живіт був незвично порожній і дивно бовтався. І в цей момент я вже не згадувала ні про дочіном татові, ні про що інше. Всі мою увагу поглатіл моя дитина, моє маленьке сонечко. З пологового будинку мене забрала подруга, ще через 1,5 місяці я поїхала до мами.

Зараз доче вже 1 рік і 8 місяців. Я до сих пір годую її груддю. А головне - скоро у нас буде новий тато.

Evg77 (*) inbox.ru
23.03.2006