Добре, що все добре закінчується.

Привіт, дівчата! Ось читаю ваші розповіді і ніби заново все переживаю. І ось через 2 роки, теж вирішила поділитися своїми родами.

Вагітність протікала відмінно, якщо не вважати що перед кожним прийомом гінеколога я здавала кров з вени на антитіла, тому що резус у мене негативний. Але жодних титрів за всю вагітність так і не з'явилося. Термін мені ставили 9 листопада. І ось 27 жовтня я прийшла на черговий прийом до гінеколога. Вона стала мацати мені живіт і в процесі цього говорить, що голова перебуває вгорі, взяла трубку і стала слухати серцебиття. Після чого сказала, що ні, голова внизу і знову стала намацувати її. Виявилося, вона вже була сильно опущена. І перенесла мені строк на 6 листопада.
На наступний день я вирішила зібрати сумку в пологовий будинок, про всяк випадок.

І ось у ніч з 28 на 29 жовтня я прокинулася від слабенькою тягнучі болі внизу живота. Лежу, прислухаюся. Пішла в туалет, повернулася, лягла. Дивлюся 2 години ночі. Саме в цю ніч стрілки годинника назад перекладали. Я з вечора своєму чоловікові сказала, що сьогодні на годину більше спати будеш. Він у мене вічно не висипається через роботу. Лежу, заснути не можу. Біль вже стала періодичної, але все також слабенькою. Буджу свого, кажу, живіт болить вже 2 години. Він погладив мій живіт і сказав дочці, Танюша НЕ Бузі! І знову спати. Минуло ще 2 години, біль посилюється. Час 6 ранку, я знову свого буджу і кажу, я думаю пора їхати в роділку треба. Він схопився, - що вже? Я кажу, так. Живіт вже 4:00 схоплює. Він відразу зателефонував другу і попросив відвезти нас до лікарні. Той вже через 10 хвилин стояв під вікнами.

Приїхала я роділку в 7 ранку. Оформили документи і поклали в передпологову. Годин до 12 дня я лежала спокійно і з легкістю переносила сутички. Води не відходили, лікар і акушерка періодично перевіряли розкриття. І десь годині о 2, лікар мені холоднокровно заявила - сьогодні не народиш! Я лежу в шоці, як сьогодні не народжу!?? біль вже терпіти стає важко. Ходити я теж не могла, тільки лежала на боці і викручувала пальці. Мені так було легше. Ще години через 3 біль вже стало нестерпним. При всьому при цьому, води не відходили. А відійшла тільки пробка. Прийшла лікар, подивилася і сказала, підемо міхур протикати. Розкриття 6 см. Після того як води відійшли, стали ТАКІ сутички! І Танюха плюс до всього так була не задоволена, що злили води, брикала і штовхалася шалено. Привезли апарат слухати КТГ дитини. Сказали лежати на спині 15 хв. Я на спині взагалі не могла лежати ні хвилини, все одно перекинулася на бік. Сутички були кожні 4 хвилини. Я стала просити зробити мені хоч якийсь знеболюючий укол, на що лікар мені відмовила, сказавши, що родова діяльність може призупинитися. Як на зло почали телефонувати батьки, чоловік і всі кому не лінь. Я вимкнула телефон. Пояснять їм усім, що зі мною відбувається не було сил. Через якийсь час, вже не пам'ятаю яке (свідомість тоді було каламутним) мені акушерка все-таки зробила укол но-шпи. Але він мені мало чим допоміг. Сила сутичок менше не стала, єдине, що сутичка стала починатися плавно і повільно, а не різко, що аж іскри з очей. Акушерка пішла до вже народили дівчатам, обробляти шви. А лежу і відчуваю - мене тужити початок. Думаю, може здалося, і ось хвилини через дві - знову. Я кричу Віра Георгіївна! Підійдіть! А вона мені з кінця коридору Щас-Щас! У мене знову потуга! Я знову кричу: Підійдіть до мене хто-небудь! Відчуваю голова дитини стала пробиратися з шийки. Потугу стримати складно, дуже хочеться тугіше. Прибігла акушерка, я їй - у мене потуги почалися! А вона, я тебе нещодавно дивилася, рано ще! Я кажу - подивіться ще раз! Вона полізла туди - і каже - голова на виході, розкриття не повне, не тужся, а то порвеш. Легко сказати "не тужся", це саме відбувається. Акушерка побігла телефонувати лікаря, принесла каструлю з з усякими медичними інструментами, на ній було написано "для пологів". І ось я нарешті подумала, що скоро все це закінчиться! Прийшла врачіца, миє руки і каже - от, Ніна, ти все запитувала, коли, коли народиш. Сьогодні народиш! Я кажу - скоріше б! А вона - які ви всі шустрі!

І ось мені сказали вставати, дали чисту сорочку, сказали переодягнутися. Пологовий стілець був тут же в передпологовій. Я переодягнулася й полізла на стілець. Мені дозволили тужитися. Яке це було блаженство! Я кажу - у нас на останньому УЗД побачили обвиття, лікар каже - ну і що, зараз у кожного другого обвиття! Я трохи заспокоїлася, значить знають, що робити в таких ситуаціях. Я тужусь при потузі, і кожен раз питаю, виходить? виходить? Акушерка каже, давай давай, тягни, тягни! Лікар причепила мені на живіт датчик, щоб почути серцебиття. Його чують всі, серце билося дуже повільно. Я налякалася, акушерка каже - дитина відвернувся, послухайте в іншому місці. Лікар не рухаючись з місця, через секунд 15, все кинула зі словами - це серце так б'ється. І стала мені кричати - тужся, тужся з усієї сили.


Швидше, швидше! І стала мені ліктем тиснути на живіт, При цій же потузі вискочила голова (іншого слова не підібрати), сказали - розслабся! і вони судорожно почали знімати пуповину з шиї, зняли. Лікар знову закричала - тужся, тужся з усієї сили! І знову стала тиснути на живіт, і ось моя дівчинка народилася. Я відкинулася на спину, я не дивилася що там відбувається, і через кілька секунд вона закричала так голосно! Ще через хвилину мені сказали - піднімай сорочку і поклали її мені на живіт. Щастю і полегшення не було меж! Вона була така волога, що хрюкає, волохата і маленька! Ніколи не забуду ці хвилини, зараз пишу і сльози на очі навертаються.

Через хвилин 5 у мене її забрали, понесли на післяпологові процедури, зважування і т.д. Послід ніяк не хотів народжуватися. Лікар каже тужся і знову на живіт налягає, матка як цегла! Але слава богу - послід народився цілком і повністю. Шийка виявилася порваною з обох сторін. Поки мене зашивали, принесли мені вже донечку, сповиті грудочку. Самий прикол в тому, що в мене залишилося стільки сил, що від щастя хотілося бігати! Мені хотілося відразу всім зателефонувати і повідомити. І ось я злізаю з крісла, і йду не на ліжко, а до тумбочки, яка перебувала чомусь в протилежному кутку від ліжка, я стала діставати телефон. А врачіца мені каже - ти куди? Я кажу телефон мені потрібен, а вона - лягай давай, донька є хоче! І ось я лягла, мені її приклали до грудей і всі розійшлися. Я включила телефон, там виявилося купа не прийнятих дзвінків і смс. Сама стала всіх обдзвонювати!
Танюша народилася в 18.30 вага 3654 гр, 52 см.

Через 2 години мене перевели в палату, а ще через 2 години прийшла дитяча медсетра, подивилася на дитину і сказала , - у неї жовтяниця. І забрала її. Після чого я заснула і проспала всю ніч, не прокидаючись. Вранці прокинулася, в голові туман, де я? І відразу мене осінило - де дитина? Всі вчорашні події спливли у пам'яті. Встала і пішла шукати свою доньку. По дорозі мене зустріла вже інша медсестра (зміна помінялася), і запитала - ви що шукаєте? Я кажу - дитину свою шукаю. Вона повела мене до дитячого відділення. Заходжу - а там тільки моя Танюха в кувезі лежить, все решта порожні. Підходжу, лежить голенькі під лампою, в захисній пов'язці. Дивлюся уважніше, а голова якась непропорційна. На верхівці збоку якась як пухлина. Заходить завідуюча дитячим відділенням, я відразу з питанням, що з головою. А вона мені - не переживайте це кефалогематома, від того що мені її видавлювали, і голова як би спіткнулася об кістки матері, і під шкірою лопнули судини. Через тижня 2-3 пройде. З дочкою я могла перебувати скільки завгодно. На наступний день я заходжу до дитини, а вона лежить під крапельницею, в ручці. Я злякалася, що трапилося? Я знову до лікаря, вона мені стала пояснювати, що у дитини високий рівень білірубіну, тобто стався конфлікт по крові. У мене 1 негативна група, а вона взяла 3 позитивну. І що 3 рази на день будуть у неї брати кров на рівень білірубіну. Ще на наступний день, я знову попрямувала до доньки, підходжу до боксу (там двері скляні) і бачу - дитину мого витягнули з кувез і купа лікарів проводить над нею якісь маніпуляції. Я хотіла туди зайти, але мене виставили за двері і просили зачекати. Ці хвилини невідомості тривали вічність. Коли всі вийшли, мене пустили. Завідуюча мені сказала, що відбулася закупорка вени, в якій стояла крапельниця, і що довелося розкривати пупкову вену і ставити туди катетер. Тому що рукою вона махає і голка "гуляє", тому в руку не можна ставити. Як ніби вони не знали, що дитина може руками ворушити, адже вона голенькі там лежить. Ще сказала, що рівень білірубіну зростає, і це непросто жовтяниця, а гемолітична хвороба новонароджених і що вони таких дітей додому не виписують, тому замовили місце в дитячій лікарні в патології новонароджених. При нормі білірубіну 120, у неї був - 240, 260, 280. І тут у мене хлинули сльози. Я під час вагітності прочитала багато літератури на тему ГБН. Що білірубін, якщо його не вдається знизити, надає токсичну дію на центральну нервову систему і як наслідок - аутизм, дибілізм, ДЦП. Лікар мене стала заспокоювати, що все обійдеться і т.д.

І от ми їдемо на сховай в дитячу лікарню, я сиджу і тримаю ковдру, з якого стирчить маленький носик. Не можу стримати сліз, вони котяться самі собою. У двох словах, пролежали ми там 17 днів. Білірубін спав на 10 день, але з'явився звідки то лейкоцитоз. При нормі лейкоцитів 6-8, у доньки був 26. 2 курси по 10 уколів антибіотиків. Робили УЗД всього чого тільки можливо і не по одному разу - голови, внутрішніх органів, пупкових вен. Ніяк не могли визначити звідки такі лейкоцити. При показнику 14, нас виписали додому, а у виписці так і написали - лейкоцитоз невідомого походження.

Слава Богу, що все закінчилося добре. Зараз нам 2г 2міс. Здорові, розумні, актівненькіе. І за все що доньці довелося пережити в такому юному віці, я її люблю ще сильніше!