Від двох до п'яти. Глава перша. IX. Помилкове тлумачення СЛІВ.

Дитина, яка живе серед дорослих і постійно присутній при їх
розмовах, раз у раз чує такі слова, зміст яких йому незрозумілий.
Часто він намагається осмислити їх сам, не звертаючись за поясненнями до старших,
цілком впевнений, що це завдання не представить для нього особливих
труднощів. Він вирішує її "по натхненню", раптово, не володіючи для цього
ніякими іншими ресурсами, крім найсильнішого мовного чуття, і не
дивно, що, намагаючись самостійно дістатися до сенсу незрозумілих
висловів, він примушений вдаватися до найфантастичнішим вигадок.
Почула, наприклад, трирічна Кіра, що у якоїсь жінки народилися
двояшкі, і в ту ж хвилину прибігла до мене:
- Розумієш: народилися два хлопчики і обидва називаються Яшки. Їх так і
назвали: два Яшки (двояшкі). А коли вони виростуть, їх зватимуть Міша і
Льова.
Цей міф про дві Яшках визволив Кіру від болісного почуття, яке
відчуває кожна дитина, коли йому стає ясно, що він чого-небудь НЕ
розуміє.
А коли маленької Тані сказали, що у неї на наволочці іржа, вона
без збентеження запитала:
- Це мені конячка наржала?
Але більш за все чудовий міф, за допомогою якого трирічна дівчинка
перетворила незрозуміле їй слово "блокада" у зрозумілі їй "хмари". Під час
громадянської війни її батько зайшов з газетою і сказав:
- А блокаду зняли!
Дівчинка була поглинена чаюванням і немов не чула батьківського
вигуку. Але через годину вона повідомила подрузі:
- Хмари-то зняли! Зняли з неба хмари!
Та подумала і запитала сумно:
- А як же дощик?
І подивилася у вікно.
Побачить дитина в селі селянина, який несе граблі, і вирішує, що
це - грабіжник.
- Ломовік! - Говорить він про хлопчика, який ламає іграшки.
У кожному слові, яке дітям трапляється почути від дорослих, вони з
дитячих років звикають шукати його корінь, очищений від приставок і
суфіксів.
Плідний метод такої лінгвістичної (і зовсім неусвідомленої
ними) роботи розкривається краще за все в тих помилках, які вони часом
роблять при цьому.
Дворічній Саші, наприклад, в слові "відлякувати" почувся Того ж
корінь, що в "гудзику". Вона так я запитала у бабусі, яка намагалася
розстебнути їй пальто:
- Навіщо ти мене відлякує?
Їй, очевидно, хотілося, щоб пальто залишалося "заляканим" (тобто
застебнутим на всі гудзики).
Та ж Саша, почувши як-то слово "спостерігати", вирішила, що воно
походить від "страви": покласти які-небудь речі на блюдо - у цьому, за її
здогаду, і складається на-блюді-ня.
Такі помилки надзвичайно типові. Вони повторюються знову і знову в
кожному новому поколінні дітей. З Сашком я познайомився в березні 1956 року - і
тут же згадав, що ще чверть століття тому мені зустрівся такий же
філологічний казус. У Сестрорецьку на дачі сусідські діти довго ліпили з
глини якусь хитромудру фігурку, потім затвердили її на дощечці, яка
звалася у них стравою, принесли до мене і сказали:
- Ось тобі й наше спостереження.
Виявилося, що наглядом вони, як і Саша, вважають все, що лежить на
блюді.
Користуючись такими словами, як ломовік, спостереження, відлякувати, малюки
не міняють ні фонетики, ні морфології існуючих слів - вони присвоюють їм
іншу семантику, наповнюють їх іншим змістом.
ледар - це людина, яка робить човни, а вершник - "це який у
саду"; "село - де дерев багато"; "чагарник - сторож, який
вартує кущі" *. Млин - дружина мельника, а козак, звичайно, чоловік кози.
"Дядя Філя - спец" - про людину, яка любить поспати. Фантазер - "хто
пускає фонтани".
______________
* Останній приклад взятий у А. Н. Гвоздєва, Питання вивчення дитячого мовлення,
М. 1961, стор 309.

Володя, зустрівши в Куоккале якогось фіна з дитиною, сказав своєму
батькові:
- Ось йде фін, а з ним фінік.
Він і раніше чув слово "фінік", але, як тепер виявилося, завжди
вважав, що це маленький фін.
І як ви думаєте, що може означати наше "доросле" слово
"безпорадний"? Чотирирічний Ігор, вперше виліпив снігову бабу без допомоги
дорослих, з гордістю заявив оточуючим:
- Ця баба зовсім безпорадна!
Він нерідко чув це слово в розмовах батьків і по-своєму
осмислив його.
Майя крикнула своїй старшій сестрі:
- Досить тобі секрети говорити! Секретарка яка!
А трирічна Таня сказала:
- Ми ходимо на прогулянку, - ми прогульники!
Жодного з цих слів діти не придумали самі: і "секретарка", і
"прогульники", і "ледар", і "фантазер", і "вершник" почуті ними від
дорослих. Кожне слово вони відтворили цілком правильно, не змінюючи в ньому
жодного звуку. Але справжній сенс почутих слів вислизнув від них. Чи не
підозрюючи про це, вони дають кожному слову своє тлумачення, і хоча тут же
з'ясовується, що через нестачу життєвого досвіду всі слова витлумачені ними
невірно, навіть у цих помилкових осмислення сказаного притаманне маленьким дітям
велике чуття мови.
Адже легко можна уявити собі який-небудь із слов'янських народів,
у якого ледарем звуть людину, що має відношення до човнів (порівняй:
аптекар, бібліотекар , слюсар, поводир і ін), а ломовікамі іменуються
зломщики.
Якщо не знати, що в слові "спец" дві останні букви відносяться до
корені, необхідно прийняти їх за суфікс (як в словах "куп-єц", "Кузня-єц"),
і тоді слово "спец" неминуче отримає присвоєне йому дитиною значення:
людина, для якої спання є професія.
Ці помилки показують, в якому напрямку здійснюється мозкова робота
дитини, коли він приймає від нас наше велике мовленнєвий спадщину. Вони
оголюють ті методи, за допомогою яких дитина оволодіває цим колосальним
багатством.
Він вимагає логіки від кожного слова і якщо не знаходить її, то
вигадує. Коли п'ятирічна Ялинка вперше побачила шмат пеклеванного
хліба, вона придивилася до нього і сказала з упевненістю:
- А, розумію. Це птахи його повидзьобували.
У самому справі, якщо не знати польського дієслова "пітловаць" (тобто
молоти чисто і дрібно), доводиться вдаватися до такої вигадки.
- Консерви роблять в консерваторії, так? - Питав у діда Ігорьок.
І скільки я знаю дітей, які думають, що насупились це означає
наїлися супу, а отруїлися - наїлися трави.
Таке прагнення дитини по-своєму тлумачити незрозумілі вислови
дорослих було відзначено Горьким у його оповіданні "Страсті-мордасті". Там
виведений маленький хлопчик, самотній каліка, який додумався до того, що
богадільня - це місце, де роблять бога ("діла" - майстерня, як
"швальня").
І точно таким же манером малолітній Тургенєв пояснив собі слово
"Будьмо уважні" (тобто вслухаємося), викрикує дияконом у церкві.
"Хтось, - згадує Тургенєв, - завів мову про те, як звуть диявола,
ніхто не міг сказати, чи звуть його Вельзевулом, або Сатаною, або ще
як-небудь інакше.
- Я знаю, як звати, - сказав я і сам злякався.
- Ну, якщо знаєш, кажи, - озвалася мати.
- Його звуть "Мем".
- Як? Повтори, повтори!
- Мем.
- Це хто тобі сказав? Звідки ти це вигадав?
- Я не вигадав, я це чую щонеділі у обідні.
- Як так - у обідні?!
- А під час Служби Божої виходить диякон і говорить : он, Мем! Я так і зрозумів,
що він з церкви виганяє диявола і що звуть його Мем.
Дивуюся, як мене за це не висікли. Але, як дитина, я на той раз
був абсолютно щирий - просто не зрозумів слов'янського слова "Будьмо уважні" і
тлумачив його по-своєму "*.
______________
* Я. П. Полонський, І. С. Тургенєв у себе , "Нива", 1884, ь 2, стор 38.

Як би не були неправильні висновки, до яких приходить дитина, самий
метод, що приводить його до них, бездоганний, - метод аналізу складових
елементів слова і осмислення їх взаємних відносин.
Зарубіжні психологи часто ставляться до цих дитячим здогад не
занадто шанобливо. "Чи не раз вивчали, - каже Піаже, - спонтанну (!)
Етимологію, до якої діти живлять така пристрасть, і потім їх
дивовижне прагнення до Вербалізм, тобто до фантастичного
тлумачення погано понятих слів: ці два явища показують, як легко
дитині задовольнити свій розум довільними обгрунтуваннями "*.
______________
* Ж. Піаже, Мова і мислення дитини, М. 1932, стор 108.

Я ж не можу не захоплюватися наполегливої ??і планомірною роботою дитини,
спрямованої до оволодіння мовними ресурсами дорослих.
Без втоми працює його самовпевнений мозок над аналізом кожного
незрозумілого слова і висуває одну за одною ряд робочих гіпотез, які
повинні внести в цей хаос хоча б ілюзорний порядок.



Незнання життя змушує дитини мимоволі оперувати цими
тимчасовими гіпотезами, але тут нічого страшного немає, так як гіпотези незабаром
витісняються точними даними досвіду, головним чином завдяки
педагогічному втручанню дорослих.
І хіба не показово, що цих помилкових уявлень так мало в
порівнянні з неосяжним кількістю слів, зміст яких вгаданий дитиною з
абсолютною точністю.
На щастя, помилкове тлумачення дорослих висловів дуже рідко приносить
дітям який-небудь істотного збитку. Мені відомий лише один-єдиний
випадок, коли тяжіння до аналізу складових елементів слова мало
неблагополучний результат. Трирічний Вадя об'ївся в лісі сироїжками,
зробили висновок, що якщо вони сироїжки, значить, є їх покладається сирими.


СЛОВО можна ототожнювати з Річчю

Звичайно , аналіз слів далеко не єдиний метод, яким дитина
приходить до їх осмислення; часом це дається йому інтуїтивно завдяки
дивовижної чуйності до емоційного звучання слів.
Так, одна трирічна дівчинка, почувши на сходах шум , зашепотіла:
- Мамо, я боюся. До нас, напевно, Трамот поллє.
- Який Трамот?
- Такий великий, важкий і гупає сходами.
Я не відразу зрозумів, що таке Трамот. Потім мені пояснили: це не
душогуб і не звір, це - скорочена назва Транспортно-матеріального
відділу, де служив батько цієї дівчинки.
Про Трамоте часто говорилося в сім'ї, і дівчинку завжди лякало це слово,
так як в самому його звуці їй ввижалися бегемотная лють і огрядність:
ТРАМОТ. Не дивно, що, коли вона почула на сходах тупіт, вона відразу
вирішила, що це і є Трамот - жирний, незграбний, жадібний.
Таких випадків можна навести дуже багато. Слово часто має у свідомості
дитини такий же конкретний характер, як і та річ, яку воно
позначає. Воно, так би мовити, отожествляется з річчю. Всякі шишиги,
потвори, буки, якими дорослі лякають дитини, саме тому й страшні
для нього, що в його думці імена цих лютих чудовиськ зливаються з самими
чудовиськами. Це буває навіть у тих випадках, коли дитина сама вигадує
яке-небудь страшне слово. Я вперше переконався в цьому, коли з моєї
маленькою дочкою трапився один епізод, який я записав по гарячому сліду
в таких невибагливих віршика:

Далі Мурочки зошит,
Стала Мура малювати.

"Це - кізка рогата".

"Це - ялинка волохата".

"Це - дядько з бородою".

"Це - будинок з трубою".

"Ну, а це що таке,
Незрозуміле, дивовижне,
З десятьма рогами,
З десятьма ногами? "

" Це Бека-закаляка
кусюча,
Я сама з голови її вигадала ".

" Що ж ти кинула зошит,
Перестала малювати? "

" Я її боюся ".

Втім, можливо, що Мура була більш перелякана графічним
зображенням чудовиська, ніж звуками його страшного імені. Але у всіх інших
випадках, які наводяться тут, на дітей діє одна лише фонетика.
Товариш мого дитинства, письменник Борис Житков, розповідав мені, що в
трирічному віці він вигадав слово "Убзіка" (з наголосом на "у") і довго
боявся дивитися вечорами під батьків диван, тому що сам же запевнив себе,
ніби там ховається ця страшна Убзіка.
Як сприйнятливі діти до звучання слів в цей період свого мовного
розвитку, показує, наприклад, такий діалог.
- Що таке Бардадим? Як ти думаєш? - Запитують у чотирирічного
Валі.
Він зараз же відповідає без всяких роздумів:
- Страшний, великий, ось такий!
І показує рукою в стелю.
- А хто такий Міклушечка?
- А це маленький, гарненький ... Мік-лушечка.
Без такого підвищеного чуття до фонетиці і морфології слова один голий
наслідувальний інстинкт був би абсолютно безсилий і не міг би привести
безсловесних немовлят до повного володіння рідною мовою. Правда, не можна
забувати, що це володіння у всіх випадках - без жодного винятку -
є результатом спільної роботи дитини і тих, хто оточує його. Але
всі зусилля дорослих були б абсолютно марні, якщо б діти раннього
віку не виявляли хитрішими чуйності до складу та звучанню слів.
"Ті дуже помиляються, - писав ще К. Д. Ушинський, - хто думає, що в
цьому засвоєнні дитиною рідної мови діє тільки пам'ять: ніякої
пам'яті не вистачило б для того, щоб затвердити не тільки всі слова
якоїсь мови, але навіть всі можливі поєднання цих слів і всі їх
видозміни, нема, якщо б вивчали мову однієї пам'яттю, то ніколи б
цілком не вивчили жодного мови "*.
______________
* К.Д. Ушинський, Рідне слово, Собр. соч., т. II, М. 1948, стор 559.

Крім лінгвістичної пам'яті, незвичайно сильною у малолітніх дітей
(особливо щодо морфології слів), тут виявляється саме та
підвищена мовна обдарованість, яка, як сказано вище, властива будь-якому
дитині у віці від двох до п'яти.
Коли я років тридцять тому із захопленням відзначив у пресі це
дорогоцінний дитяче якість, тодішні педологи зустріли цю ідею як
безглузду антинаукову вигадку.
Люди, яким була чужа і ворожа сама думка про діалектичний
розвитку дитини, з обуренням поставилися до твердження, висловлену мною
на початку цієї голови, що у старших дошкільників мовна обдарованість до
шести-семи років вичерпується і мало-помалу витісняється новими, настільки ж
доцільними якостями.
Між тим в даний час ця істина вже утвердилася в науці.
Незліченні спостереження доводять, що до восьми років убуває не тільки
мовна обдарованість дитини, - але часто і всяка інша. "Приблизно
у восьмирічному віці діти поступово втрачають творчий музичний дар,
що зароджується в них приблизно з півторарічного віку", -
свідчить знаменитий диригент Леопольд Стоковський *. Нижче ми побачимо,
що те ж саме відбувається і з дітьми-віршотворцями. Про дітей-рисувальника
і говорити нічого: це підтвердить кожен живописець, практично вивчав
різні стадії дитячої художньої творчості.
______________
* Леопольд Стоковський, Музика для всіх нас, М. 1959 , стор 58.

Звичайно, сказане стосується не до всіх дітей. Справжні, міцні
таланти благополучно переступають цей - встановлений мудрою природою -
кордон. А головне, в широкому біологічному і соціальному плані тут не
тільки втрата, але - повторюю! - Та придбання. Та обставина, що у
дітей у певний період їх душевного зростання начисто зникає будь-яка
здатність (і схильність) до словотворчості, знаменує собою успішне
завершення процесів, за допомогою яких дитина опановує рідну мову.


Фонетика ДИТЯЧОЇ МОВИ

Ця тема не входить в коло моїх спостережень. Тут я можу лише попутно
сказати, що, як мені здається, дитина добирається до правильного
вимови слів настільки ж складною, звивистим і важким шляхом, яким він
приходить до їх нормативної конструкції. Наприклад, один мій знайомий дитина,
для того щоб опанувати словом "кооператив", витратив не менше п'ятнадцяти
місяців. І не механічним прісовокупленіем нових складів до тих, які
були здобуті раніше, створював він всяку нову форму, а іншими, більш
витонченими способами:
Спочатку: піф.
Потім: піф -піф.
Потім: аппф.
Потім: капіф.
Потім: каапіф.
Потім: патіф.
Потім: копатіф.
І нарешті: кооператив.
Син Н. А. Менчинська, судячи з її щоденника, більше двох з половиною
місяців опановував словом "лампа":
Спочатку: ям.
Потім: яма.
Потім: тапа.
Потім: ляпу.
Потім: лямпа *.
______________
* Н. А. Менчинська, Розвиток психіки дитини. Щоденник матері, М. 1957,
стор 57-58.

Щоб опанувати словом "гудзик", йому, як видно з того ж щоденника,
знадобилося чотири місяці:
Спочатку: пу.
Потім: лякав і пуца.
Потім: пугітя і т.д. *
______________
* Н. А. Менчинська, Розвиток психіки дитини. Щоденник матері, М. 1957,
стор 55.

Все це дуже близько до тієї схеми, яка дана відомим фізіологом
Н. І. Красногорськім, одним з учнів і співробітників І. П. Павлова.
"Нові спостереження показують, - пише М. П. Красногорський, - що при
освіті слів величезне значення має сила подразника, тобто
звукова сила фонем і складів, з яких складається слово. Дитина в
першу чергу бере і зміцнює повторенням перший, останній або
найбільш сильний ударний склад у чутному слові. Надалі він
приєднує до цього стилю другий за силою подразник і вже тільки після
цього вводить в формується слово відносно слабкий